Пролетарська площа розташована на лівому березі річки Лопань під Університетській гіркою, півночі обмежена Соборним спуском, а з південного сходу -площею Рози Люксембург. З північної частини площі виходить Клочківська вулиця, з західної – Лопанським мостом починається Полтавський шлях. З південної частини площі виходить Банний провулок, який веде до Рибної площі, а Купецький міст та узвіз Халтуріна ведуть до площі Карла Маркса.Пролетарська площа утворилася практично одночасно з площею Конституції та площею Рози Люксембург. За час свого існування площа змінила декілька назв: площа біля міста,Базарна площа, Лопаньський базар, Московські ряди, Сергіївська площа, площа Декабристів, а з 1932 р. Пролетарська площа.

У першій половині 19 ст. розпочалися роботи з благоустрою площі – побудували дерев’яні сходи з площі на гірку, що розташовувалися дещо північніше. В 1868 р. замість дерев’яних було побудовано кам’яні сходи вже на нинішньому місці. В 1957 р. за проектом архітекторів Б. Клейна та І. Приходько сходи були реконструйовані та стали своєрідним завершенням перспективи вулиці Полтавський шлях.

У 1850-ті роки під гіркою в напрямку спуску Халтуріна був побудований Сергіївський ряд, названий так на честь губернатора Сергія Олександровича Кокошкіна. Поруч побудували також Московський ряд. Саме в цей час площа почала називатися Сергіївською.

В кінці 19 ст. Сергіївський ряд згорів і в 1890 р. на його місці був побудований двоповерховий Миколаївський ряд (арх. А. Шпігель). У 1880-х – 90-х рр. вздовж берега річки Лопань побудували ряд кам’яних магазинів та Олександро-Невську каплицю в пам’ять про трагічну загибель імператора Олександра ІІ. Поруч був розташований круглий павільйон з 100-метровою панорамою «Голгофа», переобладнаний в 1915-16 рр. в кінотеатр «Маяк», а в 1937 р. знесений під час реконструкції.

Дивитись ще багато про Харків. Пролетарська площа

Ну ось і почалося, стартує широкомасштабна робота по Харкову. Опис вулиць, історія, цікаві факти то що … Буде дуже багато ;)Починаю з Площі Конституції — центральна площа Харкова, що виникла між Харківською фортецею та міськими поселеннями на півночі та сході і стала місцем становлення торгівельної «міці» міста. В 1659 р. тут відбувся перший міський Успенський ярмарок.За час свого існування площа змінила багато назв:Ярмаркова площа – з другої половини 17 ст. і до 19 ст., оскільки на ній проходили щорічні Успенські ярмарки.Микільська площа – за назвою сторожової вежі, яка стояла раніше на місці сучасного Університету мистецтв (будинок №13).Миколаївська площа – з червня 1919 р. до кінця грудня 1919 р., в період перебування в місті Добровольчої армії. Назву площі визначила Миколаївська церква (існувала в 1896-1930 рр.), яка знаходилася між сучасними будинками №18 та №20. Храм було знесено з метою організації безпечного трамвайного руху.Площа М. С. Тевелєва – з січня по червень 1919 р. і з 1920 по 1975 р., названа на честь більшовика, члена підпільного губкому РКП (б), убитого німецькими окупантами в 1918 р.Площа Радянської України – з 1975 р. по 1996 р.Площа Конституції – з 1996 р.

Західну частину площі починає велика гарна будівля в стилі неокласицизму – колишній прибутковий будинок страхового товариства «Росія». Нині будівля називається – Палац праці (площа Конституції, №1). Побудовано будинок в 1914-1916 рр. (арх. І.О. Претро). Назва «Палац праці» пов’язана зі столичним періодом життя Харкова – тут розташовувались Наркомат праці та Всеукраїнська Рада професіональних союзів. На першому поверсі будинку знаходяться різноманітні магазини, а верхні поверхи зайняті численними офісами.

Будинок колишнього магазину залізних виробів Пономарьова та Рижова (площа Конституції, №3) побудований у 1894 р. в стилі бароко за проектом невідомого архітектора. У 1954 р. в будинку було надбудовано два поверхи(арх. Д.Л. Зеліченко), а через рік – прибудований житловий будинок з магазинами. В радянський час в ньому розташовувався магазин «Люкс» – «Все для жінок», а в наш час магазин «Адідас».

В будинку за адресою площа Конституції, №7 розташована Харківська міська рада. Першу будівлю для міської думи на цьому місці було побудовано в 1885 р. за проектом Болеслава Міхаловського. Близький до сучасного вигляду будинок набув в 1932 р. після реконструкції в стилі постконструктівізму (арх. В.Троценко та В. Пушкарьов).

Далі ,на площі Конституції, №11, знаходиться будівля Університету мистецтв ім. Котляревського. Будинок побудували у 1900 р. з використанням елементів стилів ренесансу та бароко (арх. Б. Міхаловський).

Продовжує архітектурну тему ще один будинок , який також належить Університету мистецтв ім. Котляревського (площа Конституції, №13). Спочатку будинок був двоповерховим . Тут знаходився магазин галантерейних товарів фірми «Альшванг». У 1925 р. будинок надбудували (арх. О.В. Лінецький). В часи НЕПу тут розміщувалася Товарна біржа, потім до війни – видавництво газети «Комуніст» . В 60-х рр. 20 ст. було безповоротно втрачено скульптури, які прикрашали будівлю.

Прекрасна будівля Торгового банку (Московського купецького банку) на площі Конституції, №26 також побудована архітектором О. Бекетовим в 1899 р. в традиціях західноєвропейського модерну. Будівля постраждала в роки Другої світової війни і була відновлена в 1949 р. (арх. Н. Підгорний), після чого в ній розмістився Всесоюзний науково-дослідний інститут організації шахтного будівництва, а потім – Будинок науки та техніки.

Ще одне творіння архітектора О.Бекетова в стилі модерн – будівля Волзько-Камського банку, 1907р.(площа Конституції, №24). До революції в будинку працював магазин екзотичних рослин І. Кабештова. В столичний період будівлю займав Наркомат охорони здоров’я. В 1960 р. будинок було реконструйовано для Театру ляльок ім. В. Афанасьєва (арх. Б. Клейн, Є. Любомілова).

За невеликою площею, на якій, як уже згадувалося вище, свого часу стояла Миколаївська церква, а потім проходили трамвайні колії, знаходиться Факультет фізичного виховання Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (площа Конституції, №18). Будинок зведено в 1914 р. в стилі модерн (арх. Ф. Лідваль, Л. Тервен) для Азовсько – Донського комерційного банку.У 2003 р. на даху цього будинку було встановлено скульптуру «Скрипаль на даху»/ «Скрипач на крыше» (ск. С. Гурбанов),що є своєрідною даниною поваги творчим людям міста.

Дивитись ще багато про Харків. Площа Конституції

Копилів село в Макарівському районі Київської області розташоване за 45 км від столиці України, міста Києва.До другої половини 19 ст. Копилів змінив багато власників, а в 1881 р. копилівський маєток переходить до дворянської родини «залізничних королів» фон Мекк – Надії Філаретівни фон Мекк (1831- 1894) та її сина Миколи Карловича (1863-1929).

У 1888 р. фон Мекки зводять тут літню дерев’яну дачу в стилі «дачний модерн».

Навколо будинку був розбитий парк площею 9 га. На початку 1960-х рр. у панському парку було збудовано сільський стадіон. До нашого часу збереглися лише ялинові та липові алеї. В Копилові були створені кооперативне товариство та сільське банківське відділення, побудовані молочна ферма, кінний завод, водонапірна башта, млин, розарій, що давало робочі місця селянам.

Церква св. Петра та Павла , поч. 20 ст.

Дивитись про Копилів ще ...

27 вересня в 23.45 згоріла дерев*яна церква Успіння Богородиці в селі Кобижча (( Нажаль церква згоріла повністтю. Церква була дуже гарна, я її бачив лише один раз, нажаль в середину не потрапив та вже і не судилося ((( В нашем селе сгорела церковь XIX века В нашем селе сгорела деревянная церковь, так жалко, не передать словами. Пожарные ничем помочь не смогли. Сгорела полностью, до основания!!! Сбежало всё село, люди плакали...Церковь Успения Богородицы - памятник деревянной архитектуры XIX века. Построена в 1875 году.Успенская церковь имеет очень большую ценность, ведь она практически не закрывалась в советский период и в неё свозили утварь и иконы из закрытых и разрушенных церквей. По своему внутреннему убранству это одна из самых богатых деревянных церквей края.ФОТО ДО ПОЖАРА кому интересно (можно увеличить):http://travelua.com.ua/chernigivshhina/bobrovickij/kobizhcha.html

ЧП произошло 27 сентября в 23.45. В селе загорелась Свято-Успенская церковь Московского патриархата, 1875 года постройки. Огонь полностью уничтожил здание церкви. Причина пожара и ущерб устанавливаются.Есть версия, что сначало церковь была разграблена. Подожгли с целью сокрытия следов преступления. ЦЕРКВА УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІЦерква розташована на узліссі, осторонь від села. Завдяки цьому вона, мабуть, й збереглася за радянської влади. Церква - дерев'яна на кам’яному фундаменті, побудована в класичному стилі монументальної дерев'яної архітектури України кінця 19-го - початку 20-го століть.Церква Успіння Богородиці збереглася в автентичному стані, без перебудов і втрат. ЇЇ можна вважать одним із найкращих високопрофесійних зразків церковної архітектури, зорієнтованої на використання й розвиток українських національних традицій. Вона включена до Зводу пам’яток історії та культури України (том «Чернігівська область»).Церква має два вівтарі: центральний – Успіння Пресвятої Богородиці та лівий, бічний - Святого апостола євангеліста Іоанна Богослова. Розпис стін і вітрил виконаний олійними фарбами просто по брусу. Центральний іконостас має чотири іконних ряди. Нижній ряд, «місцевий», становлять 7 ікон, у тому числі основні: Спаситель, Богородиця, Успіння Богородиці, вхід у Єрусалим, Святий Феодосій Чернігівський. Другий ряд - «святковий» - 12 ікон, третій - «апостольський» - теж 12 ікон і четвертий - «збірний». :-((( http://www.likar.info/forum/messageview7461161.html

<Загальний останній опис про Луцьк. І будемо вважати що Луцьк ВЕСЬ написаний.Луцьк (пол. &#321;uck, нім. Luzk, лат. Luceoria) &ndash; великий обласний центр Волинської області.Вдале розташування на перетині торгівельних шляхів до західних та балтійських країн, судноплавні артерії з Києвом, портами України та іншими чорноморськими державами посприяли розвитку міста та перетворили його на важливий економічний центр.

Луцький замок

Історія Луцька

Театральний майдан та проспект Волі

вул. Кафедральна та Драгоманова

вул. Лесі Українки

вул. Данила Галицького

вул. Володимирська

Луцьк уперше згадується 1085 роком в Іпатіївському літописі як центр удільного князівства «Луческъ великий на Стыри». Першими його мешканцями були дуліби або лучани. Від слова «лучани» деякі дослідники виводять і назву міста.Повязують назву міста також з характером русла річки Стир вона тут робить луку. Лука «кривизна, затока, вигин, берег затоки, берег річкової дуги».Про Луцьк в народі казали: «В Луцьку все не по-людськи: навколо вода, всередині біда».В 1340 р. Луцьку надано статус столиці Галицько-Волинського князівства. У той самий час було зведено резиденцію фортецю князя Любарта Луцький замок. Місто мало вигідне оборонне розташування з півночі та заходу межі визначалися вигином ріки Стир, на півдні протікав Глушець, а схід оточували непрохідні болота.

дуже багато про Луцьк можна подивитись тут

Світлини з моєї 2х денної поїздки в Харків. Дорога в ремонті і закінчать вони ще не скоро, як завжди зловив скол. Харків місто "совок", хоча це моя не перша зустріч з цім містом, за 5 років, або більше коли я там був останній раз, нічого не змінілось. Хоча звісно недивлячись що Харків сіре місто є багато цікавих місць яки варто побачити.

Луцьк. вул. Лесі Українки Надзвичайно цікава в архітектурному та історичному плані пішохідна вулиця Луцька – вулиця Лесі Українки. Тягнеться вулиця Лесі Українки від майдану Братський Міст та виходить до Театрального майдану. Довжина вулиці близько 730 м.

Вулиця зародилася ще в епоху середньовіччя, наприкинці 18 ст. почалася її інтенсивна розбудова, з 19 ст. була головною, а в 1980-х рр. стала пішохідною.В різні історичні епохи вулиця та місцевість довкола мала різні назви – Пречистенська, Олицька, Дубнівська, Шосова, Імператора Миколи ІІ, Головна, Ягеллонська, Сталіна, Радянська. Сучасну назву вулиця отримала на початку 1990-х рр.

Вулиця Лесі Українки зберігає чимало будинків різних епох та стилів. Старіші будівлі містяться у нижній частині вулиці біля Старого міста, новіші — у верхній поруч із Театральним майданом.

Будинок Кронштейнів, 1890 – 1894 рр. Нині тут розміщується Медичний коледж (вул. Лесі Українки, №2).

Найстаріший будинок на вулиці, зведений у цегляному стилі. Пам’ятка архітектури початку 19 ст. (вул. Лесі Українки, №5). Будинок з прикладом декору 19-20 ст. (вул. Лесі Українки, №13). За невеличким сквериком можна побачити будівлі колишнього монастиря тринітаріїв (вул. Сенаторки Левчанівської (до 2007 р. вул. Медведєва), №4)

Луцьк. вул. Лесі Українки повний опис, старі світлини

Театральний майдан центральна площа Луцька, розташована на перетині семи вулиць: Винниченка, Лесі Українки, Градного узвозу, проспекту Волі, Словацького, Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького. Саме тут відбуваються головні громадські, розважальні та культурні заходи.Пагорб, на якому нині розташований Театральний майдан свого часу носив назву Градна гора і був заселений здавна, проте не входив до складу міста, а був його північною околицею.В 15-16 ст. на Градній горі був побудований перший католицький храм в цій місцевості костел Святого Хреста, розташували який на колишніх землях православного монастиря Святого Василя, а з 1643 р. подарований Агнешкою (Пашинською) Станішевською ордену бернардинів разом з шпиталем для вбогих та камяницею. На цих землях вони заснували монастир. Навколо комплексу були збудовані господарські приміщення, сад.

На цвинтарі, що був основним місцем поховання луцьких католиків, наприкінці 1640-х рр. була збудована каплиця Скорботного Христа. У 1803 р. у зв’язку з розширенням міста цвинтар перенесли в інше місце.

У 1720-х р. був збудований новий мурований монастир з системою підземних ходів. Креслення майбутньої споруди було виконане у формі підкови з двома вежами. В 1737 р. заклали новий костел, який у плані мав форму троянди, однак цей проект не сподобався капітулі, тому було наказано розібрати його фундаменти.

Затверджено було новий проект архітектора Павла Гіжицького, члена ордену єзуїтів. Будівництво храму тривало в 1754 – 1789 рр. Освячення нового костелу відбулося у 1792 р. Мурований костел у стилі пізнього бароко мав 9 мурованих вівтарів.

Крокуючи проспектом можна побачити своєрідний архітектурний комплекс споруд університету та будинків-близнюків. Проект виконаний у 1950-х рр. архітекторами Ю. Бородіним, В. Бабій, К. Юровською та І. Рейтер. Будівлі зведені у стилі сталінського ампіру. Проект оформлення майдану виконав у 1956—1957 рр. архітектор Р. Метельницький.

Волинський Національний університет імені Лесі Українки (проспект Волі, №13).

Повний опис Театральний майдан та проспект Волі, старі світлини

Містечко Вишнівець розташоване в Збаразькому районі Тернопільської області.Перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 р. Великий князь Литовський Вітовт (близько 1350 — 1430), позбавивши Дмитрія (Ольгердовича) Корибута (близько 1358/1359 — 1404) Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишнівець. Тоді на правому березі р. Горинь там, де нині розташоване село Старий Вишнівець, Дмитрій Корибут збудував перший укріпний замок для захисту від татаро-турецьких набігів.Повний опис Вишнівця

У привілеях польського короля Владислава Варнєньчика (1424—1444) від 9 липня 1443 р. знаходимо запис, що після смерті власника Вишнівця, Василя Несвіцького(?- 1443) на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові Несвіцькому(Збаразькому)(?-1472), який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким. В 1494 р. татари вщент зруйнували місто і замок, а населення перетворили на ясир.

Весною 1542 р. 25-тисячна татарська орда на чолі iз ханом Меглі-Гіреєм потерпіла поразку у бою біля села Лопушно неподалік Вишнівця. Відомо, що у цій битві брав участь і князь Дмитро Вишневецький (1516 /17— 1563) – представник роду князів Вишневецьких, відомий в народі як Байда. Саме цей нащадок волинських князів Гедиміновичів у 1550 р. за крутими Дніпровськими порогами, на острові Мала Хортиця влаштував першу козацьку залогу, з часом названу Запорізькою Січчю.

В 1603 р. у Вишнівці з’явився втікач-авантюрист Григорій Отреп’єв (? – 1606), відомий як Лжедмитрій I. Він отримав підтримку від князя Адама Вишневецького (близько 1566—1622). Адам Вишневецький познайомив Лжедмитрія з Мариною Мнішек (близько 1588 —близько 1614), донькою польського воєводи Юрія (Єжи) Мнішека (1548 – 1613). В 1605 р. Лжедмитрій І, заручившись з Мариною Мнішек, вирушив здобувати Московский престол. Князі Вишневецькі і Мнішеки виступили головними організаторами походу самозванця на Москву. Прекрасні полотна, що колись на стінах Вишнівецького палацу зображували ці події, сьогодні є окрасою Московського історичного музею.

Всередині палац вражав пишністю, всюди оксамит і атлас, позолота і бронза, картини і коштовні годинники, китайська і турецька зброя, срібний та порцеляновий посуд, багаті меблі з гербами. Найбільшою гордістю власників палацу була величезна бібліотека, що нараховувала тисячі томів, зібраних з усього світу. Привертала увагу відвідувачів і театральна зала, де ставилися різноманітні вистави, в тому числі і з запрошеними іноземними акторами.

Сьогодні у містечку на козацькому цвинтарі залишилося декілька кам’яних хрестів, імовірно у згаданий період саме тут були поховані полеглі воїни. У 2009 р. в пам’ять про загиблих козаків тут було встановлено та освячено новий дерев’яний хрест.

З 1852 р. до 1913 р. Вишнівець змінив дев’ять власників: княгиня Анна Абамелек(1814— 1889), граф Володимир де Броель Плятер (1831/1836-1906), князь Горчаков, княгиня Гогенлоє, київський міський голова Іван Андрійович Толлі (1819-1887), князь М.М.Кочубей, князь Імеретинський, Павло Олександрович Демидов, Зигмунт Грохольський. В цей період починається занепад Вишнівецького палацу – картини, частина славетної бібліотеки та інші цінні речі були в основному вивезені до Росії.

Біля підніжжя гори, на якій було зведено палац, знаходиться призамкова церква Вознесіння Господнього (реконструкція 1872-1873 pp., 1989 p.).Перша писемна згадка про цей храм датується 1530 р. Очевидно, на початку свого існування церква виконувала оборонну роль, про що свідчать товсті стіни та маленькі віконця-бійниці.

Богато світлин Вишнівця, старі, фото схеми

Продовжую опис Луцька ;) наразі вул. Данила Галицького.
Прогулянку вулицею Данила Галицького варто розпочати з тієї частини, яка свого часу носила назву Жидівщина. Перші згадки про євреїв Луцька сягають 1388 р. Найголовніша єврейська будівля, що збереглась до наших днів Головна синагога або Малий замок (вул. Данила Галицького, №33) Будівля синагоги входить до історико-культурного заповідника «Старий Луцьк».





Про існування синагоги в місті свідчить повідомлення про присутність єврейського рабина на зїзді європейських монархів у 1429 р. У 16 ст. в місті було кілька малих синагог. 5 травня 1626 р. луцькі євреї отримали від польського короля Сигізмунда ІІІ привілей на будівництво нової синагоги за умови, що вона буде носити оборонний характер, а єврейська громада Луцька буде брати активну участь в обороні міста. Наприкінці 20-х рр. 17 ст. будівництво божниці було завершене, незважаючи на значну протидію монахів домініканського ордену. Справа навіть дійшла до королівського суду і закінчилася перемогою єврейської громади.
Будівля синагоги складалася з великої молитовної зали, квадратної пятиярусної вежі, школи та молитовної зали для жінок.




Храм діяв до Другої світової війни. У 1942 р. Луцьк було окуповано німецькими військами. На території міста було створено три єврейські гетто. Одне із гетто включало район Жидівщину. У серпні та вересні 1942 р. близько 17 тис. вязнів гетто були розстріляні, а в головну синагогу була закладена вибухівка, яка повністю зруйнувала прибудови і дах молитовної зали.



Завершити мандрівку Жидівщиною варто вулицею Караїмською, де з 15 ст. проживали караїми нащадки древніх хозар, які до Другої світової війни змогли зберегти свою етнічну самобутність. В радянські часи караїми асимілювали з місцевим населенням. Останній луцький караїм С. Ішвович помер на початку 1990-х рр.

Караїмська кенаса, яка знаходилась поряд з будинком №24 була знищена пожежею в 1972 р.


Рухаючись далі вулицею Караїмською не можна оминути величну будівлю лютеранської кірхи (вул. Лютеранська, №1).

Нині кірха входить до історико-культурного заповідника «Старий Луцьк».
Німецька євангелійно-лютеранська церква «Храм Христа Спасителя» лютеранської громади Луцька розміщується нині в колишньому будинку пастора, який знаходиться поруч із кірхою.
Від кірхи прямуємо до наступного обєкту церкви Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Караїмська, №11/вул. Гальшки Гулевичівни, №1). Покровська церква це один з найстаріших православних храмів Луцька, який зберігся до наших часів.

Храм був збудований за сприяння великого литовського князя Вітовта в першій половині 15 ст. і мав скоріш за все оборонне значення, оскільки знаходився в межах другої оборонної лінії міських укріплень. На початку 17 ст. церква згоріла, а 1625 р. її руїни остаточно було розібрано.
На цьому ж місці у 1637 р. було споруджено новий православний храм та освячено на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У 18 ст. храм переходить до греко-католиків, проте після Третього поділу Речі Посполитої будівлю було вилучено в уніатів і тривалий час вона знаходиться у занепаді.

Наступним обєктом огляду буде Хрестовоздвиженська церква та комплекс Луцького братства (вул. Данила Галицького, №2)


Повний опис вул. Данила Галицького та фото тут