Неизвестные страницы биографии Шухевича
- 12.07.10, 16:18
5 березня 1950 р., загинув легендарний Роман Шухевич - головний командир УПА Тарас Чупринка, Тур, Роман Лозовський, Чернець, Туча, Степан, Щука, Дзвін - усі ці псевдо належать одній особі - генерал-хорунжому, головному командирові Української Повстанської Армії, голові Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради та голові Проводу ОУН (від травня 1943 року) - Романові Шухевичу. З усіма цими почесними званнями Шухевич залишався до дня його загибелі, що сталася у сутичці з спецгрупою МГБ 5 березня 1950 року біля села Білогорща поблизу Львова. Народжений 7 лютого 1907 року в Краківцях Яворівського району Львівської області, син повітового судді рано долучився до національно-визвольної діяльності. Великий вплив на молодого Шухевича мали громадський та військовий діяч, відомий оборонець у судових політичних процесах УВО та ОУН, адвокат Степан Шухевич та визначний громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист Володимир Шухевич. Двадцятидвохрічним юнаком долучився Роман Шухевич до осмисленої звитяжної борні за державницьку мрію про незалежність. З 1929 року він вступив до Організації українських націоналістів, а з 1930 по 1934 рік обіймав посаду бойового референта Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях. Як пізніше згадував ветеран націоналістичного руху Петро Дужий, "полковник Коновалець у 1933 році остаточно переконався, що Роман Шухевич - не тільки бойовик-революціонер, прекрасний організатор підпільних формацій, а й політик". Не оминули Шухевича і випробовування на фізичну стійкість під час перебування покарання за ідею у ворожих тюрмах. За революційну діяльність по визволенню України Шухевич піддавався переслідуванням та репресіям з боку польської окупаційної влади - рік (з 1934-го по 1935-й) він був політичним в'язнем концтабору у Березі Картузькій, пізніше - у польській тюрмі. Після мадярської окупації Закарпаття та після падіння Польщі під німецькою навалою Роман Шухевич у 1940 році брав активну участь у створенні Революційного проводу ОУН, який очолив Степан Бандера. Початок Другої світової війни ознаменував новий етап у національно-визвольній боротьбі українського народу за свою незалежність. У цих воєнно- політичних умовах у березні 1941 року українські військовики-патріоти вирішили створити національні Збройні сили у вигляді дружин українських націоналістів. Після проголошення Акта відновлення Української держави (ініціатори якого були незабаром схоплені німцями) Роман Шухевич призначається на посаду заступника військового міністра Українського державного правління. Але з початком бойових дій на території України між німцями та більшовиками німецька окупаційна влада повністю перекреслила надії українців на створення власної держави, інтернувала українські військові формування... З березня 1943 року Шухевич стає військовим референтом проводу ОУН. На нараді ОУН від 11 - 13 травня 1943 року було попередньо вирішено замінити пост одноосібного керівника ОУН. "Ставши у травні 1943 року головою Бюро Проводу ОУН, Шухевич залучив до своєї команди приблизно 20 тисяч членів та юнаків ОУН і, посередньо, також частини УПА. Головну команду УПА він перебрав 27 січня 1944 року, рішенням Головного військового штабу. На той час число вояків і старшин УПА, включаючи туди також відділи Української Народної Самооборони (УНС) в Галичині, сягало 20 тисяч". ("Сучасність", січень, 1976). Таким чином, об'єднавши в особі Шухевича найвищі пости тодішнього українського визвольного руху (який налічував близько 50 тис. організованих членів ОУН та вояків УПА), після створення у липні 1944 року Української Головної Визвольної Ради цей рух визначив напрями боротьби в умовах нової більшовицької окупації. Сучасники Шухевича згадують, що "він був вільним від комплексів і легко встановлював зв'язки з людьми, був з природи людиною веселої вдачі, твердо обстоював свої погляди, але не відмовлявся їх ревізувати у зустрічі з переконливими аргументами" (Мирослав Прокоп) і "Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича - людини виняткового гарту" (Петро Дужий). Шухевич до дня загибелі керував визвольною боротьбою на українських землях і завдяки його непересічному політичному і військовому талантові, силі духу і характеру ця боротьба мала організовані, а в перші повоєнні роки - масові форми повстанських дій. Радянські історики твердили, що лише від 1944 по 1946 рік загинуло більш, як 56 тис. так званих "бандерівців", 108 тис. осіб потрапили в полон. Вочевидь, репресіям було піддано значне число мирних жителів Західної України. Численні втрати та довгий період боротьби вказують на те, що під керівництвом Романа Шухевича було зорганізовано масовий опір окупантам, як також і те, що формація ОУН-УПА УГВР, очолювана Шухевичем, мала широку народну підтримку. На превеликий жаль, на сьогодні ще немає ґрунтовної політичної біографії Романа Шухевича, переважають здебільшого нариси, в яких беруть гору іконографічні тенденції, хоча така людина, як Роман Шухевич, "іконопису" не потребує, за нього говорять його діла, які Україна пам'ятатиме завжди.
Володимир В’ятрович співробітник Інституту національної пам’яті, радник голови СБУ, дослідник історії Української повстанської армії та біографії головнокомандуючого УПА, Героя України Романа Шухевича відповів на запитання УНІАН. І СМІШНО, І СТРАШНО, КОЛИ ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР З ГУМАНІТАРНИХ ПИТАНЬ ПОШИРЮЄ ДЕЗІНФОРМАЦІЮ Коли торік відзначалося сторіччя від дня народження Романа Шухевича, гуманітарний віце-прем’єр уряду Януковича Дмитро Табачник заявив, що він до такого святкування ставиться з огидою. Процитую майже дослівно: “Це ж яким треба бути спеціальним капітаном, щоб його привозили до Гітлера і він отримував з його рук орден...” Мне дивує як історика, що мій колега, доктор історичних наук, оперує байками про те, що Шухевич був нагороджений залізним хрестом. Є опубліковані списки всіх нагороджених залізним хрестом: можна зайти в Інтернет і подивитися, що серед нагороджених немає Шухевича. Супутньою цій є байка про те, що нібито хрест вручав йому Гітлер. Це і смішно, і страшно слухати, коли державний чиновник такого рівня, як віце-прем’єр з гуманітарних питань, дозволяє собі поширювати таку дезінформацію. За такі речі він як чиновник мав би відповідати, а як історик – вважатися цілком скомпрометованим. Бо жодної історичної підстави для цього твердження немає. Сторічний ювілей треба було святкувати. Шухевич – одна з ключових осіб двадцятого століття. В інших країнах таких героїв було сотні, і саме вони є орієнтирами для нації. Українці мають право називати героями тих, хто воював за свободу своєї країни. Романові Шухевичу дорікають: у нього, мовляв, на руках кров, але ж головне завдання військового – воювати... У 40-50-ті роки ХХ століття поставити на порядок денний питання про створення Української держави можна було тільки шляхом збройної боротьби. Ніхто не збирався слухати українців в парламентах і надавати їм права, єдиним способом привернути до себе увагу було збройне повстання. Можна сказати що, обираючи між двома режимами – радянським та німецьким, Шухевич обрав той, який обіцяв незалежність Україні? Роман Шухевич співпрацював з німцями, я маю на увазі саме створення легіону «Нахтігаль» узимку 1941 року, а також у 1942 році, коли після розформування «Нахтігалю» було створено батальйон «Шуцманшафт 201». Український визвольний рух, який ставив собі за мету створення незалежної Української держави, мав право обирати союзників. Тим союзником було обрано Німеччину. Чому? Бо це була єдина сила, яка претендувала на перегляд геополітичних умов, котрі існували в Європі на той час. Це був чітко антирадянський рух, а на той момент Україна була окупована радянською владою. Проте після 30 червня 1941 року, коли німці не прийняли Акт відновлення незалежності України й створення уряду Стецька, коли почалися репресії проти керівництва Організації українських націоналістів, то ОУН переходить на антинімецькі рейки. З початком 1943 року Роман Шухевич стає до лав УПА та зі зброю в руках бореться проти німців. Ви як дослідник намагаєтеся уникати якихось сторінок біографії Шухевича, які у нашій свідомості вважаються гріхом. Навіть якщо Шухевич і співпрацював з Абвером з 1939 року, як пишуть у Росії, то що тут крамольного? Керівництво СРСР тоді активно співпрацювало з Вермахтом, то чому Шухевич не міг співпрацювати з Абвером? | |||
| |||
|
Коментарі
Дентон
112.07.10, 17:18
так ему и надо ггг фашистеку
анонім
213.07.10, 08:38
І от чому тут дивуватися... Невже совково кацапські окупанти мали говорити щось правдиве про тих, хто боровся за волю своєї Батьківщини...т-то проти окупантів. Дивує інше, а саме холуйське ставлення до фактів історії своєї Батьківщини у деяких нинішніх безродних та безсвідомих овочів...