Неизвестные страницы биографии Шухевича

  5 березня 1950 р., загинув легендарний Роман Шухевич - головний командир УПА Тарас Чупринка, Тур, Роман Лозовський, Чернець, Туча, Степан, Щука, Дзвін - усі ці псевдо належать одній особі - генерал-хорунжому, головному командирові Української Повстанської Армії, голові Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради та голові Проводу ОУН (від травня 1943 року) - Романові Шухевичу. З усіма цими почесними званнями Шухевич залишався до дня його загибелі, що сталася у сутичці з спецгрупою МГБ 5 березня 1950 року біля села Білогорща поблизу Львова. Народжений 7 лютого 1907 року в Краківцях Яворівського району Львівської області, син повітового судді рано долучився до національно-визвольної діяльності. Великий вплив на молодого Шухевича мали громадський та військовий діяч, відомий оборонець у судових політичних процесах УВО та ОУН, адвокат Степан Шухевич та визначний громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист Володимир Шухевич.  Двадцятидвохрічним юнаком долучився Роман Шухевич до осмисленої звитяжної борні за державницьку мрію про незалежність. З 1929 року він вступив до Організації українських націоналістів, а з 1930 по 1934 рік обіймав посаду бойового референта Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях. Як пізніше згадував ветеран націоналістичного руху Петро Дужий, "полковник Коновалець у 1933 році остаточно переконався, що Роман Шухевич - не тільки бойовик-революціонер, прекрасний організатор підпільних формацій, а й політик". Не оминули Шухевича і випробовування на фізичну стійкість під час перебування покарання за ідею у ворожих тюрмах. За революційну діяльність по визволенню України Шухевич піддавався переслідуванням та репресіям з боку польської окупаційної влади - рік (з 1934-го по 1935-й) він був політичним в'язнем концтабору у Березі Картузькій, пізніше - у польській тюрмі.  Після мадярської окупації Закарпаття та після падіння Польщі під німецькою навалою Роман Шухевич у 1940 році брав активну участь у створенні Революційного проводу ОУН, який очолив Степан Бандера. Початок Другої світової війни ознаменував новий етап у національно-визвольній боротьбі українського народу за свою незалежність. У цих воєнно- політичних умовах у березні 1941 року українські військовики-патріоти вирішили створити національні Збройні сили у вигляді дружин українських націоналістів. Після проголошення Акта відновлення Української держави (ініціатори якого були незабаром схоплені німцями) Роман Шухевич призначається на посаду заступника військового міністра Українського державного правління. Але з початком бойових дій на території України між німцями та більшовиками німецька окупаційна влада повністю перекреслила надії українців на створення власної держави, інтернувала українські військові формування... З березня 1943 року Шухевич стає військовим референтом проводу ОУН. На нараді ОУН від 11 - 13 травня 1943 року було попередньо вирішено замінити пост одноосібного керівника ОУН.  "Ставши у травні 1943 року головою Бюро Проводу ОУН, Шухевич залучив до своєї команди приблизно 20 тисяч членів та юнаків ОУН і, посередньо, також частини УПА. Головну команду УПА він перебрав 27 січня 1944 року, рішенням Головного військового штабу. На той час число вояків і старшин УПА, включаючи туди також відділи Української Народної Самооборони (УНС) в Галичині, сягало 20 тисяч". ("Сучасність", січень, 1976). Таким чином, об'єднавши в особі Шухевича найвищі пости тодішнього українського визвольного руху (який налічував близько 50 тис. організованих членів ОУН та вояків УПА), після створення у липні 1944 року Української Головної Визвольної Ради цей рух визначив напрями боротьби в умовах нової більшовицької окупації. Сучасники Шухевича згадують, що "він був вільним від комплексів і легко встановлював зв'язки з людьми, був з природи людиною веселої вдачі, твердо обстоював свої погляди, але не відмовлявся їх ревізувати у зустрічі з переконливими аргументами" (Мирослав Прокоп) і "Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича - людини виняткового гарту" (Петро Дужий).  Шухевич до дня загибелі керував визвольною боротьбою на українських землях і завдяки його непересічному політичному і військовому талантові, силі духу і характеру ця боротьба мала організовані, а в перші повоєнні роки - масові форми повстанських дій. Радянські історики твердили, що лише від 1944 по 1946 рік загинуло більш, як 56 тис. так званих "бандерівців", 108 тис. осіб потрапили в полон. Вочевидь, репресіям було піддано значне число мирних жителів Західної України. Численні втрати та довгий період боротьби вказують на те, що під керівництвом Романа Шухевича було зорганізовано масовий опір окупантам, як також і те, що формація ОУН-УПА УГВР, очолювана Шухевичем, мала широку народну підтримку. На превеликий жаль, на сьогодні ще немає ґрунтовної політичної біографії Романа Шухевича, переважають здебільшого нариси, в яких беруть гору іконографічні тенденції, хоча така людина, як Роман Шухевич, "іконопису" не потребує, за нього говорять його діла, які Україна пам'ятатиме завжди.

І смішно, і страшно, коли віце-прем’єр з гуманітарних питань поширює дезінформацію... СРСР, Англія, Франція співпрацювали з фашистською Німеччиною, то чому українцям не можна?.. Росія боїться програти інформаційну війну, бо стане зрозумілою її роль в історії України... Володимир В’ятрович співробітник Інституту національної пам’яті, радник голови СБУ, дослідник історії Української повстанської армії та біографії головнокомандуючого УПА, Героя України Романа Шухевича відповів на запитання УНІАН. І СМІШНО, І СТРАШНО, КОЛИ ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР З ГУМАНІТАРНИХ ПИТАНЬ ПОШИРЮЄ ДЕЗІНФОРМАЦІЮ Коли торік відзначалося сторіччя від дня народження Романа Шухевича, гуманітарний віце-прем’єр уряду Януковича Дмитро Табачник заявив, що він до такого святкування ставиться з огидою. Процитую майже дослівно: “Це ж яким треба бути спеціальним капітаном, щоб його привозили до Гітлера і він отримував з його рук орден...” Мне дивує як історика, що мій колега, доктор історичних наук, оперує байками про те, що Шухевич був нагороджений залізним хрестом. Є опубліковані списки всіх нагороджених залізним хрестом: можна зайти в Інтернет і подивитися, що серед нагороджених немає Шухевича. Супутньою цій є байка про те, що нібито хрест вручав йому Гітлер. Це і смішно, і страшно слухати, коли державний чиновник такого рівня, як віце-прем’єр з гуманітарних питань, дозволяє собі поширювати таку дезінформацію. За такі речі він як чиновник мав би відповідати, а як історик – вважатися цілком скомпрометованим. Бо жодної історичної підстави для цього твердження немає. Сторічний ювілей треба було святкувати. Шухевич – одна з ключових осіб двадцятого століття. В інших країнах таких героїв було сотні, і саме вони є орієнтирами для нації. Українці мають право називати героями тих, хто воював за свободу своєї країни. Романові Шухевичу дорікають: у нього, мовляв, на руках кров, але ж головне завдання військового – воювати... У 40-50-ті роки ХХ століття поставити на порядок денний питання про створення Української держави можна було тільки шляхом збройної боротьби. Ніхто не збирався слухати українців в парламентах і надавати їм права, єдиним способом привернути до себе увагу було збройне повстання. Можна сказати що, обираючи між двома режимами – радянським та німецьким, Шухевич обрав той, який обіцяв незалежність Україні? Роман Шухевич співпрацював з німцями, я маю на увазі саме створення легіону «Нахтігаль» узимку 1941 року, а також у 1942 році, коли після розформування «Нахтігалю» було створено батальйон «Шуцманшафт 201». Український визвольний рух, який ставив собі за мету створення незалежної Української держави, мав право обирати союзників. Тим союзником було обрано Німеччину. Чому? Бо це була єдина сила, яка претендувала на перегляд геополітичних умов, котрі існували в Європі на той час. Це був чітко антирадянський рух, а на той момент Україна була окупована радянською владою. Проте після 30 червня 1941 року, коли німці не прийняли Акт відновлення незалежності України й створення уряду Стецька, коли почалися репресії проти керівництва Організації українських націоналістів, то ОУН переходить на антинімецькі рейки. З початком 1943 року Роман Шухевич стає до лав УПА та зі зброю в руках бореться проти німців. Ви як дослідник намагаєтеся уникати якихось сторінок біографії Шухевича, які у нашій свідомості вважаються гріхом. Навіть якщо Шухевич і співпрацював з Абвером з 1939 року, як пишуть у Росії, то що тут крамольного? Керівництво СРСР тоді активно співпрацювало з Вермахтом, то чому Шухевич не міг співпрацювати з Абвером?

Шухевич мав право як особистість співпрацювати з розвідкою. Нам важливо не уникати цього моменту, а оцінювати мету, яку він ставив перед собою. Мета була єдина – створення збройної частини, яка може згодом стати ядром української армії. Дуже багато старшин «Нахтігалю» потім стали командирами УПА. І чому Франція та Британія мали право протягом 1938–1939 років співпрацювати з Німеччиною, чому Радянський Союз мав право співпрацювати з Німеччиною протягом 1939–1941 років? Але чому українці засадничо не мали права співпрацювати з німцями? Наголошу, що мова йде про період, коли німці ще не встигли показати свого звірячого обличчя і сприймалися як визволителі від радянської влади. Коли Шухевич зрозумів це, а також те, що німці не виконали домовленостей, він почав воювати з ними. ОУН–УПА — це та сила, яка відважилася кинути виклик обом тоталітаризмам: і німецькому, і радянському. Навіть Черчілль пішов на компроміс із одним злом, аби побороти друге. І вже 1946 році він зрозумів, що вони, знищивши одного монстра, утвердили іншого. Чому Шухевич, усвідомивши, що німці обманули його і що верхівка ОУН арештована, зразу не повернув зброю проти німців? Давайте говорити про реальні речі. Роман Шухевич мав під собою сімсот вояків, а Вермахт мав на той час близько півмільйона. Повернути в 1941 році зброю відверто проти Вермахту й сказати: тепер ми як військові формування «Роланд» і «Нахтігаль» воюємо проти Вермахту, – означало бути знищеним на місці. Вони подали петицію на командування Вермахту про те, що бійці припиняють виконувати накази. Німеччина ж не захотіла, аби українці почали виконувати роль незалежного політичного чинника, після цього хлопців з «Нахтігалю» відправили в табори перепідготовки, де вони фактично перебували в статусі полонених, яких у кожен момент могли розстріляти. До кінця 1942 року вояки мали підписаний контракт, який зобов’язував їх залишатися в лавах батальйону «Шуцманшафт». Коли контракт закінчився, ці люди заявили: ми більше з вами служити не будемо. Багатьом із них це коштувало життя. Шухевича тоді повезли до Львова, і він, розуміючи, що його очікує, утік з-під варти. Після цього Шухевич під час окупації України Німеччиною (у 1943–1944 роки) очолював УПА, головним фронтом якої була збройна боротьба проти німців. Є тисячі документів, які це підтверджують. Коли ми починаємо говорити з російською стороною про це мовою документів, то дискусії припиняються. Усе, що каже російська сторона і проросійські сили в Україні, спирається лише на стереотипи радянської епохи. Стверджують, що після 1942 року, Шухевич воював проти білоруських партизанів та поляків. Батальйон «Шуцманшафт», де були колишні представники «Нахтігалю», у тому числі Роман Шухевич, припинив свою діяльність у кінці 1942 року. Після цього більшість хлопців влилася в Українську повстанську армію. А от чи були радянські партизани в 1942 році в Білорусі? Василь Биков пише, що були... Василь Биков – письменник. Подивіться документи. Документи кажуть, що то були спеціальні диверсійні групи, створені під керівництвом НКВД, які засилалися в німецький тил для проведення антинімецьких дій. Називати їх партизанами важко, бо партизани – це спротив, організований місцевим населенням.

МИ ЇЗДИЛИ В ІЗРАЇЛЬ ПОБАЧИТИ “ДОСЬЄ” ПРОТИ ШУХЕВИЧА, А ЙОГО ПРОСТО НЕ ІСНУЄ У цьому році під час візиту в Ізраїль нашого Президента співробітник меморіального комплексу Яд-Вашем сказав, що Шухевич знищував євреїв. Потім, після урядової поїздки до Ізраїлю, з’явилося спростування – що нібито в архівах Ізраїлю нічого компрометуючого нема. Чи не могли західні прихильники демократії заради підтримки Ющенка попросити Ізраїль не оприлюднювати ці документи щодо Шухевича? Ні... Радше можна припустити, що на декого в Ізраїлі, зокрема на співробітника меморіального комплексу Яд-Вашем Йосифа Лапіда, вплинули російські представники, прихильники гіпотези про «банди УПА», і в результаті виплило “досьє на Шухевича”, яке начебто містить документи, котрі доводять його участь в антиєврейських акціях (про наявність такого “досьє” співробітник меморіалу заявив Президентові України під час його візиту в Ізраїль. – Авт.). Ми, тобто урядова делегація приїжджали спеціально до Ізраїлю ознайомитися з цим “досьє” й зустрітися з людиною, яка мала відвагу сказати Президентові Ющенку про “документи”. Проте Йосиф Лапід, на жаль, не з’явився не зустріч. Я хотів поспілкуватися з ним, мені було вкрай цікаво подивитися документи... Чому цього не було зроблено? Ані документів, ані пана Лапіда... В Ізраїлі чомусь домінують абсолютно радянські стереотипи. Нам передали два радянських документи КДБ, але ми надали чіткі матеріали – інструкції, як творилися такі “документи”. А творилися вони вже через десятки років після самих подій... Чи написана історично вивірена біографія Шухевича? Ні... Не створено наукової бази для дослідження історії України двадцятого століття. У нас нема єдиної концепції новітньої історії України. Натомість є еклектика між радянською концепцією та новими національними віяннями. До останніх років політичну владу в України представляли вихованці радянського режиму, вони й формували запит на історіографію еклектичного характеру. Ця ситуація частково змінилася з приходом Ющенка: деякі зміни відбуваються, але дуже повільно. Історична наука зараз також багато в чому представлена людьми, які писали оди Сталіну й формували радянську історичну пам’ять. І зараз їм дуже важко визнати: те, що вони писали протягом усього життя, – нічого не варте. РОСІЯ БОЇТЬСЯ ПРОГРАТИ ІНФОРМАЦІЙНУ ВІЙНУ, БО ВІДРАЗУ СТАНЕ ЗРОЗУМІЛОЮ ЇЇ РОЛЬ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Чому російський Інтернет завалений розповідями про те, що Шухевич влаштовував погроми, і нема аналогічних сторінок з альтернативною інформацією? Історична пам’ять – це арена інформаційної війни. А ця війна – одна з основ російської політики. Вона полягає в тому, що Україна не має права на незалежний погляд на свою історію. Росія веде проти нас інформаційну війну тому, що в разі поразки буде зрозуміла роль Росії для нашої історії. Буде зрозуміло, що Росія несла в Україну колоніалізм. І це дуже ослабить можливості впливу Росії на нашу сучасну політику. Чи можете як історик відповідально сказати: Шухевич не вчиняв єврейських погромів? Так. Так само, Ви можете сказати, що Шухевич не вбивав мирне населення, білорусів та поляків? Дуже цікаве запитання щодо мирного населення в партизанській війні... Якщо говорити про регулярну війну, непартизанську, то вояк від вояка відрізняється уніформою. Чи вважати мирним населенням поляків чи білорусів, які вдень працюють як звичайні селяни, а ввечері озброюються і нападають на село, незалежно, хто це – поляки чи українці? З автоматом — він вояк, із сапкою – мирне населення. Коли його в сутичці вбивають, то він мирне чи немирне населення? Історія боротьби УПА проти німців може стати потужною антитезою сьогоднішньому гаслу “про реабілітацію гітлерівських “пособников”. Про боротьбу УПА проти німців є п’ять чи шість томів збірників матеріалів, виданих в Україні. Перші командири УПА, які їх творили, загинули у боях проти німців. Є чотиритомне видання Косика, професора Сорбонни, який працював у німецьких архівах, опублікував чотири томи документів, які кажуть про те, як УПА воювала проти німців. Є звіти радянських істориків, видані в нас, де написано: “Однозначно установлено, что националисти бьют немцев”. Це ж є і в наукових роботах радянських історіографів.

Шухевичу приписують фразу: «Ті, хто беззастережно прийняли радянську владу, мають бути знищені». Покажіть джерело... Бандері приписують слова: «Наша влада повинна бути страшною». І замовчують продовження цієї ж фрази: “Влада має бути страшною до наших ворогів» і так далі... Є ще “славнозвісна” теза, що УПА засуджена Нюрнберзьким процесом... Візьміть будь-яке видання матеріалів Нюрнберзького процесу, і якщо ви знайдете там абревіатуру УПА, то я особисто подарую вам приз. Ще росіяни стверджують, що УПА після 1942 року – це “проект Абверу”... Ну це просто абсурд! “Проект Абверу”, придуманий для боротьби з Вермахтом? А чому ж німці самі писали про себе, що вони борються проти УПА? Міста Мізоч, Висоцьке й Колки були звільнені від німців, там творилися повстанські республіки. Не раджу ковтати те, що готує радянська пропаганда. Мені здається, що ми слабші в цій інформаційній війні, бо в нас Шухевичем займається один історик, та ще й пов’язаний з СБУ... Ну, по-перше, не один історик. А по-друге, я працюю в СБУ з 9 січня цього року, а тематикою УПА займаюся понад десять років. Є закон України про національну безпеку, згідно з яким поширення завідомо неправдивої інформації, яка дестабілізує ситуацію в України, є однією з загроз національній безпеці. А що робиться зараз? На дезінформації про УПА розхитується ситуація в Україні. Спеціально нагнітається протистояння, яке базується на брехні. Крім того, я пішов у СБУ, бо архів цієї служби є найбільшим сховищем матеріалів про ОУН–УПА. І ці матеріали мають “працювати”, цими документами ми повинні спростувати всі стереотипи щодо ОУН–УПА.