ЗАГАЛЬНОПОЛІТИЧНІ ТА СУСПІЛЬНІ НОВИНИ

© Roman Motychak

Короткий план дій з порятунку української мови

12:12 4.07.2012

1. Перевірили чи є українська мова мовою Вашого профілю у Фейсбуку;  1.1. Якщо ні - виправили на українську.  2. Перевірили чи є українська мова мовою Вашого профілю у Твіттері  2.1. Якщо ні - виправили на українську.  3. Перевірили чи є Ваша Вінда/МакОС/чи_як_Ви_там_збочуєтеся_ще українською.  3.1. Якщо ні - виправили на українську.  4. Перевірили, чи є Вам що сказати про Вашу сферу діяльності на http://uk.wikipedia.org/  4.1. Якщо є, то  4.1.1. запланували написати мінімум 10 статей  4.1.2. виправити мінімум 10 статей, в яких Ви, як професіонал, бачите помилки  4.1.3. виконали п.п. 4.1.1. і 4.1.2.  4.1.4. витрачаємо мінімум по годині часу на день щодня крім неділі на діяльність, описану в п.п. 4.1.1. і 4.1.2.  5. Перевірили чи є у Вас український Skype  5.1. Якщо ні - виправили на український.  6. Перевірили чи є українська мовою браузерів, якими Ви користуєтеся для виходу в інтернет.  6.1. Якщо ні - виправили на українську.  7. Якщо немає варіанту української мови для усіх згаданих мною програмних продуктів,  7.1. зв’язалися з виробниками відповідних програмних продуктів  7.2. запитали чому немає, коли буде і як можна пришвидшити щоби було?  7.2.1. виконуємо надані виробниками рекомендації. Конкретно для Твіттера перекладами можна займатися отут: http://translate.twttr.com/home  7.2.2. поширюємо інформацію по соцмережах для збільшення аудиторії, яка буде допомагати виробникам у цьому нелегкому питанні  7.2.3.сигналізуємо про завершення українізації того чи іншого продукту/послуги  7.3. У випадку варіанту відповіді на питання, сформульовані у п.7.2. в стилі "та ідіть Ви..."  7.3.1. поширюємо інформацію про даного виробника/бренд і т.д. чим ініціюємо тиск на нього  7.3.2. у випадку неймовірно впертого виробника (впертістю вважається відсутність чіткої відповіді на питання КОЛИ буде українська версія) ініціюємо бан продукції.  8. Боротьба з русифікацією  8.1. Припинили споживати контент російською мовою  8.1.2. Припинили дивитися телевізор російською мовою.  8.1.1 Якщо потрібно вивчити будь-яку іншу мову для того щоби дивитися новини рідною і даною іноземною - почали вивчати іноземну мову. Курси є при будь-якому посольстві.  8.2. Перестали читати новини російською мовою.  8.2.1. - див. 8.1.1.  8.3. Активна позиція по споживанню рекламного контенту  8.3.1. Знайшли російськомовну рекламу на будь-якій мережі, яка підтримує зворотній зв`язок (Фейсбук, Твіттер, Любе і Різне)  8.3.2. Пожалілися на те, що дана реклама не відповідає мові, якою Ви спілкуєтеся.  9. На виконання комплексу п.п. 7. і 8. виділяємо ще по 1 годині на день додатково до п. 4.1.4.  10. Пам`ятаємо, що в українській розкладці"г" = правий Alt + г. 

  НАУКА Й ОСВІТА

© Д-р Уільям Пірс, політолог (США)

Єврейські ярлики

19:26 2.06.2012

Якщо я виступлю проти шлюбів білих і небілих, позаяк, на мою думку, такі шлюби сприяють знищенню моєї раси, — єврейські ЗМІ негайно оголосять мене “расистом”. Але ті ж самі ЗМІ не прохопляться жодним критичним словом на адресу якогось ізраїльського керівника, котрий висловить тривогу з приводу шлюбів між євреями та неєвреями. Ба навіть більше того — такі, приміром, засоби масової інформації, як “Нью-Йорк таймс”, регулярно закликають євреїв одружуватися тільки з єврейками. І ніхто це не називає расизмом...

Пірс Вільям Лютер, англ. William Luther Pierce (1933–2002) — американський політолог, засновник організації Національний альянс. За першою освітою — фізик, мав звання професора Орегонського університету. У 1966 році залишив викладацьку діяльність і став однією з найвідоміших фігур руху прибічників білого панування у США.

“Тероризм” і “терорист” стали віднедавна найуживанішими словами на телебаченні та в інших контрольованих євреями американських засобах масової інформації. Ми знову й знову чуємо про Аль-Каїду, про іракський та палестинський тероризм, чуємо, як уряд Буша вимагає від Ясіра Арафата арешту будь-якого палестинця, названого в Ізраїлі “терористом”... Але ми ніколи не чули про тероризм самого Ізраїля або Сполучених Штатів. І справа тут не в діях тої чи іншої сторони. Головне тут — як схарактеризувати ці дії.  Коли палестинці використовують проти ізраїльтян бомбу-машину або бомбу-людину — це тероризм. А коли ізраїльтяни підступно вбивають з гелікоптерів палестинських лідерів — то це вже чомусь не тероризм. Повітряна атака Усами бен Ладена на Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку та на Пентагон — це терористичний акт, а скидання американських авіабомб на Кабул чи Кандагар — це вже щось зовсім інше...  Міркуючи над цими подвійними стандартами, мимоволі згадуєш, як у 1967 році ізраїльтяни спробували потопити американський воєнний корабель “Свобода”. Після цієї акції планувалося звинуватити в усьому єгиптян і тим самим нацькувати США на Єгипет. Спроба провалилася, хоча при цьому й загинули 35 моряків “Свободи”. Але контрольовані ЗМІ не тільки не назвали це тероризмом, а й зробили усе, аби замовчати справу. Отже, усе дуже просто: тероризм — це коли хтось нападає на євреїв, а коли самі євреї нападають на когось (навіть на свого наймогутнішого заступника — США) — це вже ніякий не тероризм. За такою логікою Усама бен Ладен — “терорист № 1 у світі”, а Аріель Шарон — миротворець.  У цьому відношенні становище уряду США сьогодні є іншим, ніж 30 років тому — під час війни у В’єтнамі. Тоді, звісно, боси мас-медіа не вважали В’єтконг чи Північний В’єтнам ворогами Ізраїлю, отож контрольовані євреями ЗМІ повсякчас таврували американських політиків та військовиків як “убивць дітей” та “паліїв війни” (це, до речі, було однією з причин того, що США боролися проти в’єтнамських комуністів не надто енергійно і зрештою програли війну). А зараз американські політики навіть помислити не можуть про те, щоб стримувати реакцію силових установ США на дії близькосхідних ворогів Ізраїлю. Бо будь-яке “стримування” негайно потягне за собою ярлик “ліберального ставлення до тероризму”...  Зі всього сказаного зрозуміло, що наліплювані мас-медіа ярлики “тероризм” і “терорист” не мають нічого спільного з об’єктивним висвітленням геополітичних процесів і є лише знаряддям пропаганди, здійснюваної в інтересах євреїв. Точнісінько з такою ж самою метою використовуються і ярлики “расизм” і “расист”. Якщо я, приміром, виступлю проти шлюбів білих і небілих, позаяк, на мою думку, такі шлюби сприяють знищенню моєї раси, — єврейські ЗМІ негайно оголосять мене “расистом”. Але ті ж самі ЗМІ не прохопляться жодним критичним словом на адресу якогось ізраїльського керівника, котрий висловить тривогу з приводу шлюбів між євреями та неєвреями. Ба навіть більше того — такі, приміром, засоби масової інформації, як “Нью-Йорк таймс”, регулярно закликають євреїв одружуватися тільки з єврейками. І ніхто це не називає расизмом...  Упослідження американських політиків перед контрольованими мас-медіа дає змогу єврейським громадам США висувати зі свого середовища “урядових експертів” мало не з усіх питань життя. Тепер ось з’явилися й “експерти з тероризму”... Чимало їх отримали від ЗМІ та уряду квазіофіційний статус, і саме вони вказують владі, кого треба вважати “терористом”... При цьому ви ніколи не натрапите в мас-медіа на критичну думку щодо криміналізованих єврейських організацій. Якщо вони і згадуються, то їх ніколи не називають “небезпечними”, “злочинними” або “терористичними”. Це стосується, приміром, “Єврейської ліги захисту”. Маючи дуже погану репутацію, вона разом із тим примудряється відкараскуватися від усіх висунутих проти неї звинувачень. Цьому сприяють потужна підтримка з боку мас-медіа, а відповідно і мляві дії влади. У 1985 році “Ліга” вчинила 37 терористичних актів і була визначена ФБР як “друга найактивніша терористична група у Сполучених Штатах”, що “побила рекорди мафії”. Але, як неважко здогадатися, інформація про звіти ФБР з цього питання у газетах не з’явилась...  ФБР зацікавилася “Лігою” через здійснені нею в 1985 році теракти проти каліфорнійських офісів “Американсько-Арабського антидискримінаційного комітету” (тоді загинув регіональний директор комітету А. Одег). Рятуючись від переслідування, ряд членів “Ліги” втекли до Ізраїлю, а сама “Ліга” діяла й надалі, і ЗМІ не чіпляли на неї ніяких ярликів. Аж ось напередодні Нового 2002 року ФБР заарештувало в Лос-Анжелесі голову цієї групи Ірва Рубіна та її “єврея № 2” Ерла Кругеля. Вони готували бомби для підриву тамтешньої мечеті та Південнокаліфорнійського офісу конгресмена США Даррела Ісси. Звичайно єврейські громади добре розуміються з конгресменами, але для Д. Ісси — ліванця за походженням — “Ліга” зробила виняток. Головна його “провина” полягала у відсутності ентузіазму в підтримці терористичних дій Ізраїлю...  Якби, приміром, мене схопили під час підготовки до висадження в повітря синагоги або офісу єврейського конгресмена, то весь світ слухав би про це протягом кількох тижнів. Але ви даремно чекатимете такої гласності навколо діяльності “Єврейської ліги захисту” та арешту її керівників. Доки американські засоби масової інформації контролюватимуться євреями, доти ви не почуєте від них жодного обвинувачення у тероризмі на адресу не тільки злочинних єврейських груп США, а й держави Ізраїль (яка, до речі, здійснює терористичних актів більше, ніж усі інші разом узяті країни Близького Сходу).  Ми маємо справу з вельми небезпечним феноменом. Маленька за чисельністю єврейська громада Америки контролює засоби масової інформації і через них наліплює негативні ярлики на будь-яку людину, організацію або цілий народ, які їй не подобаються, а величезна більшість американського народу сприймає цю інформацію без усякої критики й сумнівів. Виставляючи єврейські криміналізовані групи (“Єврейську антинаклепницьку організацію”, “Єврейську лігу захисту” та інші) як такі собі сумирні громадські організації, мас-медіа маскують їх справжню діяльність і тиснуть на правозахисні установи, змушуючи їх відмовлятися від енергійного переслідування злочинців. А от якби проти “Єврейської антинаклепницької організації” була порушена кримінальна справа з огляду на вчинені нею кілька років тому масові викрадення секретних поліцейських файлів, її керівники були б ув’язнені, а сама організація втратила свій бізнес ще до того, як їй поталанило умовити Білла Клинтона пробачити єврейського гангстера — мільярдера Марка Річа... Що ж до “Єврейської ліги захисту”, то її можна було притягнути до відповідальності ще 20 років тому — після першого ж її теракту, і було б урятовано життя багатьох її подальших жертв...  Але наслідки наліплювання негативних ярликів на всіх, хто не подобається євреям, не обмежуються переліченими вище. Ярлик “терорист” стосовно близькосхідних арабів має прямий стосунок до підтримки Сполученими Штатами ізраїльського тероризму (справжнього, а не віртуального), до спричиненої цією підтримкою повітряної атаки на Нью-Йорк і Пентагон у вересні 2001 року і до наступної війни США проти Афганістану... Використання ж єврейськими мас-медіа ярликів “расист”, “неонацист”, “фанатик” значною мірою зумовлює катастрофічну расову політику американського уряду, яка протягом останніх сорока років руйнує наше суспільство. Застосовуючи ці ярлики в новинах, розважальних програмах тощо, мас-медійні магнати вживили їх у наше суспільство, як у дослідах Павлова із собаками, на рівні набутого рефлексу. Коли з телеекрану на якогось політика навісять ярлик “расиста”, пересічний американський глядач подивиться на цього невдаху з жахом та огидою, не замислюючись над тим, чи відповідає ця інформація дійсності. Він не поміркує навіть над елементарними запитаннями: “А що, власне, вчинила ця людина, яку тільки що затаврували як “расиста”? Чому телевізійники хочуть, щоб я її ненавидів? А що таке, до речі, расизм як такий? Чи й справді це така вже й погана і недолуга річ?” Пересічний глядач не перейматиметься усіма цими запитаннями, бо знає, що, коли він скаже щось не дуже толерантне про “расові відмінності” або про неконтрольовану імміграцію, на нього самого одразу ж навісять ярлик “расиста” з усіма відповідними наслідками. Іншими словами, він не скаже нічого проти руйнівної політики уряду США. І руйнування безперешкодно продовжуватиметься...  Наші урядовці обираються на свої посади людьми, чиї думки формуються телебаченням, голлівудськими фільмами, газетами, журналами, індустрією розваг тощо, а все це в Америці майже цілком перебуває в руках євреїв. Таким чином, через ЗМІ вони контролюють мало не все життя США, і треба визнати, що в науці керувати уявленнями широкого громадського загалу вони виявили себе неперевершеними майстрами. Одне з найповажніших місць у цій науці займають негативні ярлики. Величезною мірою саме завдяки їм наша імміграційна ситуація не контролюється владою, американські міста і школи стають все темнішими і темнішими. Ще у 1967 році ми проігнорували теракт ізраїльтян проти корабля “Свобода”, а тепер Джордж Буш беззастережно підтримує Аріеля Шарона — “м’ясника Бейруту”. Саме ці ярлики опосередковано призвели до того, що 11 вересня 2001 року загинули понад 3000 американців, а ми ведемо непотрібні нам війни на Близькому Сході та в Афганістані... Ситуація, як бачимо, неприваблива. Отож треба вже щось зробити, щоб позбавити наших мас-медійних босів можливості провадити свою небезпечну діяльність. Час уже нам перебрати на себе відповідальність за формування громадської думки Америки... 

      НАУКА Й ОСВІТА

© Валерій Бебик

Кінець російського міфу: Пушкін – єврей!

09:48 31.03.2012

Після публікації моєї статті «Російську літературу створили українці, євреї і негр…» мене звинуватили в расизмі. «Ви подивіться, – волали опоненти, – український професор образив негрів, приписавши до них великого і дуже російського поета О. С. Пушкіна!..»

Олександр Сергійович Пушкін – нащадок хрещенного абиссінского єврея (фалаша) Абрама Ганнібала

Спочатку, я думав проігнорувати: хіба мало пишуть соромітності й нецензурщини на різних форумах, що «не адмініструються московитами», але якось інтуїтивно спрацювало дослідницьке начало, і я вирішив перевірити ще раз базовий російський міф про «арапа Петра First’а».  Подивився і зрозумів: батюшки, нас усіх вже понад 200 років водять за ніс! Мойсей з його рогами і сорока роками міфічного виведення євреїв з віртуального єгипетського полону – відпочиває, нервово курячи «козячу ніжку» з опіумом творців російського міфу!  Цей російський міф короткий, як рядок в енциклопедії: «ПУШКІН Ол-др Серг. (1799 – 1837), рос,. поет, родоначальник нової рос. літ-ри, творець сучас. рос. літ. мови». І нічого, що прадідом великого російського поета (без лапок!) є «арап Петра І». Все одно, за логікою московитів, він – російський, хоча і в, деякому роді, «арап»…  Але, чи «арап» він насправді, ось у чому питання?! Погляньмо на родовід дуже шанованого мною «російського» поета і письменника Олександра Сергійовича Пушкіна.  Отже, материнська лінія предків О. С. Пушкіна  Прадід поета, Абрам Петрович Ганнібал (1696-1781), хрещений абіссінський єврей, який «зійшов за арапа» у царственого любителя екзотики Петра. Давайте поміркуємо вголос: «Чи багато ви знаєте, шановні читачі, «чистих етнічних негрів» на ім’я «Абрам ? Подумаємо так і зійдемося у справедливості твердження, що Абрам – дуже поширене ім’я у євреїв, у тому числі абіссінських євреїв, які проживають в Африці.  «Петровичем» він став «по приколу», внаслідок хрещення, під час якого його хрещеним батьком став московський самодержець і самодур, який не визнавав ні Христа, ні його церкву. А з «Ганнібалом» вийшло ще крутіше. Поки був живий Петро First, нашого мудрого абіссінця звали просто і по-російськи вишукано: «Абрам Петров», але коли його патрон помер, носити прізвище царя стало небезпечно.  Тому «м’яка, боягузлива але запальна абіссінська натура» Абрама Петрова (див.: А. Анненков, «Пушкін в Олександрівську епоху», стор. 5) зрозуміла, що з метою безпеки йому краще назватися «Ганнібалом», яким його жартома величав Петро І під час грандіозних пиятик у Німецькій слободі.  Прабаба поета, Христина-Регіна фон Шеберг (… -170?), друга дружина абіссінського єврея Абрама, мала шведсько-німецьке походження й народила йому п’ятьох синів: Івана, Петра, Ісаака, Якова та Йосифа. Як бачимо, з п’яти імен – троє синів «чомусь» мають єврейські імена.  Дід поета, молодший син цієї екзотичної «російської пари» Йосиф Абрамович Ганнібал (1744-1807), до речі, не соромився своїх єврейських коренів і підписував свою кореспонденцію як Йосиф Ганнібал. Це потім, коли євреєм стане бути не модно, творці російського міфу сором’язливо стануть іменувати його Осипом. Але він себе таким ніколи не вважав. Він мав двох дружин і при живій дружині, Марії Олексіївні Пушкіній, позначившись вдівцем, обвінчався з вдовою капітана У. Є. Толстой. Це двоєженство скінчилося кримінальним процесом, причому Йосиф Ганнібал був розлучений з другою дружиною і засланий – спочатку на службу в Середземне море, а потім у його село Михайлівське.  Бабця поета, Марія Олексіївна Ганнібал (1745-1819), дочка тамбовського воєводи Олексія Федоровича Пушкіна й (увага!) – Сарри Юріївни Ржевської (див.: Є. П. Янькова, «Розповіді бабусі», 1885 р.). Якщо хтось вкаже мені «етнічно чисту» російську родину, де доньці дають єврейське ім’я Сарра, нехай кинуть камінь у її чоловіка Йосифа Абрамовича Ганнібала і всіх, хто не знає, що у євреїв етнічна лінія спорідненості виводиться по матері.  Мати поета, Надія Йосипівна Пушкіна (1775-1836), дочка Йосифа Абрамовича Ганнібала і Марії Олексіївни Пушкіної, мати якої звалася єврейським ім’ям Сарра. Як стверджує А. Кирпічніков («Пушкін» / / Словник Брокгауза і Єфрона, 1890-1907): «Чоловіка свого Надія Йосипівна настільки взяла в руки, що він до старості курив таємно від неї; до дітей і прислуги бувала непомірно сувора і володіла здатністю «дутися» на тих, хто порушив її незадоволення, цілими місяцями і більше (так, з сином Олександром вона не розмовляла майже цілий рік). Господарством вона займалася так само мало, як і чоловік, і подібно до нього пристрасно любила розваги».  Отже, за давньою єврейською традицією, мати О. С. Пушкіна, безумовно, вважається єврейкою (1/2), трохи німкенею (1/4) і трохи росіянкою (1/4). Втім, якщо подивитися на її портрет, ніяких сумнівів у домінуванні єврейських рис у її фенотипі не залишиться ні в кого.  Тепер звернемося до батьківській лінії предків А.С. Пушкіна.  Прадід поета, Олександр Петрович Пушкін (1686-1725) був одружений з меншою дочкою графа Головіна, першого Андріївського кавалера. Як писав сам О. Пушкін, його прадід «помер дуже молодим, у припадку божевілля зарізав свою дружину, яка перебувала в пологах».  Прабаба поета, Євдокія Іванівна Головіна (… -1725) була по-звірячому вбита під час других пологів власним чоловіком, з яким, як написали б псевдо-романтики, вони жили недовго й нещасливо, і померли в один день.  Дід поета, Лев Олександрович Пушкін (1723-1790) єдиний син своїх нещасних батьків, про якого поет писав наступне: «Дід мій був людиною палкою і жорстокою. Перша дружина його [Марія Матвіївна] Воєйкова, померла на соломі, ув’язнена ним у домашню в’язницю за уявний чи справжній її зв’язок з французом, колишнім учителем його синів, і якого він дуже феодально повісив на чорному дворі. Друга дружина його [Ольга Василівна] Чичеріна, добряче від нього натерпілася. Одного разу він звелів їй одягтися і їхати з ним кудись у гості. Бабуся мала скоро народжувати і почувалася зле, але не сміла відмовитися. Дорогою в неї почалися потуги. Дід мій звелів погоничеві зупинитися, і вона в кареті народила мого батька. Породіллю привезли додому напівмертву, і поклали на ліжко всю змучену і в діамантах. Усе це знаю я досить темно. Батько мій ніколи не говорив про дивацтва діда, а старі слуги давно перемерли». (Див.: Кирпічніков А.І. «Пушкін» / / Словник Брокгауза і Єфрона, 1890-1907).  Батько поета, Сергій Львович Пушкін (1771-1848) не мав за характером нічого спільного з дідом. Отримавши блискучу на той час освіту, тобто опанувавши не тільки французьку прозову мову, але й вірш, і поглинувши все видатне у французькій літературі XVII і XVIII століть, він на все життя зберіг пристрасть до легких розумових занять і до прояву дотепності й винахідливості у всяких jeux de societe. І все життя був нездатним до практичної справи.  Сергій Львович Пушкін почав службу в Ізмайловському полку, потім служив у цивільній службі і дослужився до чину статського радника. Як свідчить А.Анненков, у батька О. С. Пушкіна не було часу для власних справ, оскільки він дуже старанно займався чужими. Він до старості відрізнявся палкою уявою і вразливістю, «був здатний жартувати біля смертного одра дружини – зате іноді від дрібниць розливався у сльозах».  Батько поета був масоном (глобальна єврейська секретна секта). Дивлячись на його портрет, сумнівів у його «неросійськості» не виникає взагалі. Чому ж, – запитаєте ви, – у нього ж російське прізвище? А ви згадайте «бородатий» анекдот про погроми:  - Ізю, Ізю, біжимо, там євреїв б’ють!  - Ну і що, по паспорту я русскій!  - Але ж вони б’ють не по паспорту, а по морді!  Отже, результати face-контролю і факт масонства батька О. С. Пушкіна також дають певні підстави стверджувати про його можливу приналежність до євреїв. Втім, якщо поглянути на портрет самого поета і будь-якого з сучасних ізраїльських солдатів, вихідців з племені абіссінських євреїв, з легкістю можна помітити, як дивно вони схожі.  У зв’язку з цим виникає цілком логічне запитання, чому ж єврейство О.С.Пушкіна так старанно приховувалося його ріднею і російськими творцями міфів?  З ріднею все ясно, якщо пригадати, що в паспортах Російської імперії замість національності писали про віросповідання. «Правильна» релігія була – православ’я, «неправильні»: іудаїзм і мусульманство, вигадані семітами (євреями та арабами). Якщо ти не православний (читай – росіянин), тобі була закрита дорога скрізь: на держслужбі, у навчанні і т.д.  З імперськими міфотворцями теж – все ясно. Якщо «ПУШКІН Ол-др Серг. (1799 – 1837), рос. поет, родоначальник нової рос. літ-ри, творець сучас. рос. літ. мови» – за національністю єврей, то про яку «російську імперію» і «російську мову» можна говорити взагалі?!.  Особисто мені абсолютно все одно, хто був О. С. Пушкін за національністю. Те, що він – геніальний, не викликає ніякого сумніву. У його родині всі говорили по-французьки: батьки, родичі, гувернери. Російською розмовляли тільки його бабуся Марія Олексіївна та його (поета) няня Аріна Родіонівна. І, незважаючи на все це О. С. Пушкін вивчив нерідну йому російську мову і став її класиком!  Через кілька десятиліть його славний шлях повторять українці М. В. Гоголь і А. П. Чехов. Останній, як ми вже писали у статті «Віктор Янукович був правий: Чехов – поет!», однозначно ідентифікував як українець. Так, у 1902 р., розмовляючи на Білій дачі з Горьким і Лазаревським, він свідчив: «Я справжній малорос, я в дитинстві не говорив інакше, як по-малоросійськи» … Усе вищесказане лише утверджує мою думку про те, що російську літературу, дійсно, створили переважно українці та євреї.  Згадавши при цьому «негра» О. Пушкіна, я погарячкував, перебуваючи в полоні давнього імперського міфу про «арапа Петра І», який насправді, був абіссінським євреєм (фалашем). Але тепер, слава Яхве, ми знаємо правду! І наші московські менші брати мають всі підстави розширити свій «російський світ» і на Африку, де й донині проживає славний єврейський народ фалашів, що дав російській літературі видатного російськомовного поета О.С.Пушкіна.