Закон 11.

   В шабаш строго запрещается еврею покупать либо продавать. Однако разрешается купить у акума дом в Палестине, и в этом случае позволено даже писать (акт), чтобы в Палестине было одним акумом меньше, а одним евреем больше.

Закон 12.

   Всякая работа в шабаш, которую можно завершить для спасения еврея от смерти, не только дозволена, но даже обязательна. Когда, стало быть, в шабаш дом или куча камней обрушится на еврея, тогда дозволено убирать эту кучу и спасти жизнь еврея, лежащего под нею. Даже когда несколько акумов лежат вместе с евреем под этою кучею, и акумы, если бы мы спасли еврея, спаслись бы также (а это именно, т.е. спасение акума от смерти, даже в будень, как мы увидим далее (см. зак. 50), считается большим грехом), все-таки, чтобы спасти еврея, надо убрать кучу камней.

Закон 13.

   Еврейской акушерке не только разрешено, но она обязана помогать в шабаш еврейке и при этом совершить все, что при иных условиях оскверняло бы шабаш. Наоборот, помогать акумке (христианке) запрещается даже, когда это возможно было бы сделать без осквернения шабаша, ибо она должна рассматриваться как животное.

Закон 14.

   Накануне Пасхи (в последний вечер перед пасхой) каждый еврей обязан читать молитву "Шефох" (в которой взывается к Богу, чтобы Он излил свой гнев на гоев). И если евреи прочтут молитву с благоговением, то Господь, без сомнения, услышит их и пошлет Мессию, который изольет свой гнев на гоев.

Закон 15.

   В праздники, когда запрещается всякая работа, запрещено и стряпанье; каждому разрешается изготовлять лишь сколько ему необходимо для еды. Тем не менее когда ему надо готовить для себя, дозволяется в тот же горшок прибавлять кушанья и больше, чем нужно для него самого, даже если прибавляемое назначено для собак, потому что мы обязаны давать жить и собакам. Прибавлять же кушанья для акума строго запрещается, так как мы не обязаны давать ему жить.

Закон 16.

   Во время Халмагоэда (праздника евреев, выпадающего на весну и осень) всякая торговая деятельность строго воспрещается, однако, дозволено растовщичествовать с акумом, так как лихоимствовать с акумом приятно Господу Богу во всякое время.

Закон 17.

   Когда где-нибудь появится чума, вследствие чего много людей (т.е. евреев) становится жертвою эпидемии, тогда здоровые евреи должны собираться в синагоге и, не евши и не пивши, весь день молиться, чтобы Иегова сжалился над ними и избавил их от чумы. Когда же чума появилась среди животных, тогда этого делать не надо, за исключением того случая, когда она возникла среди свиней, так как их внутренности походят на внутренности людей, а также, когда чума появилась среди акумов, потому что и их телосложение походит на человеческое.

Закон 18.

   В праздник Амана все евреи должны читать благодарственную молитву "Арур Аман", в которой говорится: "Да будет проклят Аман и все акумы и да будет благословен Мордохей и все евреи".

Закон 19.

   Всякий Беф-дин (т.е. присутствие под председательством главного раввина) может приговорить к смертной казни, даже и в наше время, и притом всякий раз, когда признает это нужным, хотя бы преступление само по себе и не заслуживало смертной казни.

Закон 20.

   Когда два еврея заспорят между собой из-за денег или других вещей и принуждены будут обратиться к суду, тогда они должны отправиться в Беф-дин (раввинское присутствие) и подчиниться его решению. Но им не дозволяется обращаться к акуму или искать своего права перед королевским судом, т.е. где акумы состоят судьями. Если даже их (акумов) закон тождественен с законом раввинов, то и тогда это тяжкий грех и ужасное богохульство. Кто, тем не менее, нарушит изложенное предписание, отыскивая свое право вместе с другим евреем перед судом акумов, того Беф-дин обязан исключить из общины (т.е. подвергнуть проклятию) до тех пор, пока он не освободит своего ближнего (еврея) от своего иска.

Закон 21.

   Не подобает еврею быть свидетелем со стороны акума против еврея. Поэтому, когда акум взыскивает деньги с еврея, а еврей отрицает свой долг акуму, тогда другому еврею, который знает, что акум прав, запрещено быть свидетелем в его пользу. Когда же еврей нарушил это предписание и стал свидетелем со стороны акума против еврея же, тогда Беф-дин (раввинское присутствие) обязан исключить его из общины (т.е. подвергнуть его анафеме).

Закон 22.

   Свидетелем может быть лишь тот, кто обладает некоторою человечностью и честью; но кто свою честь кидает вон, например, тот, кто голым выходит на улицу, или тот, кто (открыто) просит милостыни у акума, где это можно сделать втайне (т.е. устраиваться без огласки, по мере надобности), тот уподобляется собаке, так как он ставит свою честь ни во что, следовательно, не способен быть и свидетелем.

Закон 23.

   Свидетелями могут считаться лишь те, которые именуются людьми. Что же касается акума, либо еврея, который сделался акумом и который еще хуже (природного) акума, то они никак не могут считаться людьми, стало быть и их свидетельские показания не имеют никакого значения.

Закон 24.

   Когда еврей держит в своих когтях акума (в халдейском стоит выражение ма аруфия, т.е. обдирать, беспрестанно обманывать, не выпуская из когтей), тогда дозволяется и другому еврею ходить к тому же акуму ссужать ему в долг и, в свою очередь, обманывать его так, чтобы акум, наконец, лишился всех своих денег. Основание в том, что деньги акума суть добро, никому не принадлежащее, а потому первый из евреев, кто пожелает, тот и имеет полное право завладеть ими.

Закон 25.

   Граждане (т.е. евреи) одной общины имеют право запрещать купцам из других местностей приходить к ним и продавать товары дешевле, за исключением того случая, когда товары иногородних лучше, нежели у местных жителей. Тогда последние не могут запретить этого, так как покупатели получили бы лучший товар. Но это может быть, разумеется, допускаемо лишь там, где покупатели также евреи. Там же, где покупатели акумы, там иногородним можно запретить, и это потому, что дозволение сделать акуму добро считается грехом; ведь у нас (евреев) признается за основное правило, что можно бросить кусок мяса собаке, но отнюдь не дарить его нохри (христианину), так как собака лучше нохри (христианина).

Закон 26.

   Когда у еврея в деле служит приказчик, с которым он заключил сделку, чтобы все, что тот найдет, принадлежало хозяину и приказчик обманул акума через вовлечение его во вторичную уплату ранее погашенного тем же акумом долга или же обсчитал акума и т.п., тогда этот барыш принадлежит хозяину, потому что подобные барыши должны быть рассматриваемы, как найденные вещи (ведь собственность христиан считается евреями добром, никому не принадлежащим, стало быть, евреи могут брать, сколько им удастся захватить).

Закон 27.

   Когда еврей пошлет к акуму за деньгами нарочного и тот обманет акума, взяв с него больше, чем следовало, тогда это принадлежит нарочному.

Закон 28.

   Когда еврей ведет дело с акумом, и придет другой еврей и обманет акума, все равно как: обмерит ли, обвесит или обсчитает, тогда оба еврея должны поделиться таким ниспосланным от Иеговы барышом.

Закон 29.

   Когда еврей отправляет к акуму нарочного, чтобы заплатить ему долг, а последний, уже по прибытии, замечает, что акум позабыл про долг, тогда посланный должен возвратить эти деньги тому еврею, который послал его; и посланному уже нельзя отговариваться, будто этим (т.е. уплатою денег христианину) он желает почтить Имя Божие, чтобы акумы говорили - дескать, евреи все-таки порядочные люди. Нечто подобное он мог бы сделать только с своими деньгами; разбрасывать же чужие деньги он никакого права не имеет.

Закон 30.

   Когда еврей продал что-нибудь другому еврею, движимость или недвижимость, и оказывается, что продавец украл эти вещи, вследствие чего собственник взял их обратно, тогда продавец обязан возвратить покупателю полученные деньги, так как он не должен был бы воровать. Если же он украл эти вещи у акума и акум отберет их обратно, то продавец не обязан возвращать деньги покупателю.

"Шулхан арух". СТО ЗАКОНОВ ИЗ ТАЛМУДА

Предисловие

     "Шулхан арух" составлен Иосифом Каро, раввином в палестинском городе Цафет (Шафет) (род. 1488 г., ум. 1577 г.)

   "Шулхан арух" (в переводе "Накрытый стол") стал сборником законов, который пользуется у евреев чрезвычайным почетом и является действующим повсеместно (независимо от страны пребывания евреев) юридическим сводом законов, непреложных для каждого еврея.

   Текст "Шулхан арух" публикуется по книге Алексея Шмакова "Еврейские речи", изданной Товариществом типографии А.М. Мамонтова в Москве (Леонтьевский пер, Дом Мамонтова) в 1897 г. Из книги взята одна глава "Еврейское зерцало" при свете истины. Научное исследование д-ра Карла Эккера в переводе А.С. Шмакова". Сохранена идентичность перевода Шмакова, точно переведшего Эккера, включая примечания в скобках. В целях экономии места опущены ссылки Эккера на тома Талмуда, соответствующие тому или иному закону.

Шулхан Арух

Закон 1.

   Еврею не дозволяется продавать акуму (христианину) одежду, на которой есть цицы (кисти по краям одежды, надеваемой евреем при утренней молитве, см. числа XV, 38). Он не должен отдавать акуму подобной одежды даже в залог или хотя бы для того, чтобы тот временно оставил ее у себя, потому, что когда акум будет иметь такую одежду, надо опасаться, как бы он не обманул еврея, говоря, что он тоже еврей; если бы тогда еврей доверился ему и один отправился с ним путешествовать, то акум убил бы его.

Закон 2.

   Все, что еврею по обряду необходимо для богослужения, как, например, помянутые выше кисти и т. п., может изготовлять только еврей, а не акум, потому что это должно быть изготовлено людьми, а акумы же не должны рассматриваться евреями как люди.

Закон 3.

   Молитву "Кадиш" (она начинается словами: "Иногаддал вейиеосокадаш", т.е. "Вознесен и освещен", отсюда и само название "кадиш") дозволяется читать лишь там, где десять евреев находятся вместе, а это должно быть таким образом, чтобы ни одна нечистая вещь, как, например, навоз или акум, не разделяла их друг от друга.

Закон 4.

   Когда попадается навстречу акум с крестом, тогда еврею строго запрещается наклонять голову, хотя бы именно в эту минуту он молился. Если бы даже в своей молитве он дошел до такого места, где ему необходимо преклонить голову (в молитвах евреев есть некоторые места, где они обязательно наклоняют голову), то он все-таки должен избежать этого.

Закон 5.

   И теперь, когда в Иерусалиме нет уже ни храма, ни жертвы, сыны Аарона, первосвященника, должны пользоваться среди рассеянных евреев известными отличиями и почестями перед остальными евреями и всегда обладать правом благословлять (евреев) в каждый праздник. Но когда кто-либо из детей такой семьи сделается акумом, тогда вся семья осквернена, а потому лишается этого священнического права.

Закон 6.

   Еврей, сделавшийся акумом, проклят до такой степени, что даже когда он жертвует в синагогу свечи или же нечто подобное, то принимать их воспрещено.

Закон 7.

   Молитву Симун (еврей читает ее после обеда; в конце молитвы благословляется и хозяин дома) нельзя читать в доме акума, дабы не благословился и акум.

Закон 8.

   За каждое ощущение благоухания еврей обязан прочесть Бераху - краткую благодарственную молитву, кроме тех случаев, когда пряности или нечто благовонное уже побывали в отхожем месте, для устранения дурного запаха, или же когда благовония находились в руках блудницы, которая употребляет духи с целью соблазна людей к греху; или же, наконец, когда благоухающие вещества принесены из капища (акумов), тогда запрещено произносить Бераху за благоухание, потому что оно уже осквернено отхожим местом, блудницей или капищем (акумов).

Закон 9.

   Проходя мимо разоренного храма акумов, каждый еврей обязан произнести: "Слава Тебе, Господи, что Ты искоренил отсюда этот дом идолов". Когда же еврей проходит мимо еще нетронутого храма, тогда он должен сказать: "Слава Тебе, Господи, что Ты длишь свой гнев над злодеями". А когда он видит 600000 евреев вместе, то обязан говорить: "Слава Тебе, Господи, что ты столь праведно создал их"; когда же он видит собрание акумов, тогда он обязан произнести: "В большом стыде будет мать ваша, покраснеет родившая вас". Когда еврей проходит мимо еврейского кладбища, то ему следует говорить: "Слава Тебе, Господи, что ты столь праведно создал их"; а перед кладбищем акумов он должен сказать: "В большом стыде будет мать ваша и т.д." Когда еврей видит хорошо выстроенные дома акумов, он должен говорить: "Дома надменных разорит Господь", но когда он видит развалины дома акума, он должен произнести: "Господь есть Бог отмщения".

Закон 10.

   Вечером накануне шабаша каждый еврей, увидев освещение, обязан говорить: "Слава Тебе, Господи, Создавшему свет"; но где свет выходит из храма акумов, там воспрещено благодарить Бога за пользование таким светом.

    УКРАЇНА НЕВІДОМА

© Галина ВОЛОШИНА, краєзнавець, Черкащина

Військове мистецтво українського козацтва: ракети, вогненні колеса і летючий вогонь

14:40 28.06.2011

У світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував "чайки"; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні "чайки" з волових шкур і першим здійснив "морський десант"; Іван Богун — він винайшов "кобзанку" і "вогненні колеса"; Богдан Хмельницький — батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса.

---

Владислав Єрко. Козак.

Ми й зараз захоплюємося і дивуємося винахідливості козаків, їхньому умінню малими силами перемагати кількісно сильнішого ворога. При зимовій обороні Умані під керівництвом Івана Богуна за його командою городяни збудували "кобзанку". Вони до тих пір обливали земляний вал навкруг фортеці водою, поки він не вкрився товстим шаром льоду, і фортеця стала неприступною. Сильний жах охопив армію Чернецького, як побачила "вогненні колеса", воїни кричали: "Це божа кара!" і тікали світ за очі. Це "страхіття" теж винайшов Іван Богун. Звичайне колесо обмотували ганчір’ям, обливали смолою, підпалювали і пускали котитись із кріпосної стіни. З великого переляку армія Чернецького бігла з-під Умані, не розбираючи дороги. Вони вважали, що то дійсно кара Божа падає на них за їхні гріхи. За часів середньовіччя воювали, як правило, тільки вдень, козаки ж для успіху застосовували і нічну атаку. Уміло використовували вони також звичаї турок і татар. Козаки знали, що під час намазу, тобто молитви, правовірний мусульманин, що б там не було, не мав права відволікатися, бо він спілкувався з Аллахом і знаходився під його охороною. Скориставшись цим, козаки у битві під Хотином перебили п’ять тисяч турків. Козаки вперше у світі поставили артилерію на колеса. Сталося так, що під Корсунем, на Черкащині, їхні вози з артилерією застрягли у балці. Зненацька згори посунули жовніри. Тоді один з пушкарів запалив гніт і вистрелив прямо з воза, ядро упало в середину нападників — від несподіванки вони зупинились, а потім почали тікати. Гармати доправили, куди було треба, а Хмельницькому доповіли про цю пригоду. Він одразу збагнув, які переваги матиме пересувна артилерія. У своєму війську Богдан Хмельницький ввів кінну артилерію на 100 років раніше Західної Європи. У другій половині XVI ст. гетьман Війська Запорозького Богдан Ружинський змушений був дати бій турецько-татарським загарбникам. Чужоземці оточили табір січовиків. Козаки відбивались. Турки атакували раз по раз — марно. Але козацтво усвідомлювало, що сили надто нерівні, і це змусило їх піти на військову хитрість. Один з вояків запропонував використати "летючий вогонь". Звісна річ, це були не сучасні ракети, а паперово-берестяні, дерев’яно-олив’яні пристрої. Гільза складалася з п’яти–шести мішечків пороху. Нею вистрілювали зі спеціальної установки, що нагадувала великий нерухомий лук із подовженим хоботом, і "ракета" долала досить велику відстань -- 150-200, а то й більше метрів. Багато козаків зголосилося власноруч "запускати вогняних зміїв" у тилу ворога і близько від наметів турецького командування. Робилося це просто: гільза настромлялася на вістря списа, порох підпалювався і спис кидався якомога далі в бік противника. Уже перших кілька залпів "ракет" нагнали такого жаху на ворогів, що тим годі було й думати про опір. До того ж "ракети" вибухали стільки разів, скільки було в них мішечків пороху. "Пекельна зброя" зробила свою справу: завойовники втекли світ за очі. Так менша за кількістю ватага січовиків перемогла могутнього ворога. До речі, у 1628 році молодий Богдан Хмельницький оволодів фортецею Варна теж завдяки козацьким "ракетам". Отже первісний вид ракетної зброї козаки використали майже на два століття раніш за європейців. Торпеди теж винайшли козаки. Колоду видовблювали з двох боків (одна заглибина для заряду, інша для пороху) і підпалювали порох... По воді колода пливла із шипінням і димом прямо на турецьку галеру, а стикнувшись із нею, вибухала, пробивала дірку у борту і всередині спалахувала пожежа. Турецькі моряки волали "шайтан" і кидалися у воду. Звичайно, це не сучасна торпеда, але початок зроблено козаками! Що стосується флоту, то козаки ніколи не будували галер, вони їх топили і палили. В часи Запоріжжя Великий Луг був укритий пралісом. Із тої деревини козаки будували великі однощоглові веслові човни. На подив професійних мореплавців вони перетинали Чорне море, з’являлись в Малій Азії, козаки руйнували ворожі міста, визволяли бранців і повертались додому, на Січ. Ці вузькі, довгі, легкі в русі човни називалися "чайки", мабуть тому, що були обшиті просмоленими снопиками очерету і зовні нагадували птахів, котрі, склавши крила, погойдувалися на хвилях. Порожнистий очерет додавав човнам плавучості. Свіжий вітер підганяв кількасот козацьких "чайок", і вони швидко пливли Чорним морем, попереду човен отамана з невеликим хрестом на щоглі. При потребі можна було щоглу покласти, а вітрило згорнути уздовж човна. Тоді за роботу бралися веслувальники. Так описав "чайки" Іван Гребінка. До речі, винайшов і першим побудував "чайки" наш земляк — гетьман із Канева Самійло Кішка, ще до свого полону. Він мріяв про справжній козацький флот, який би вільно плавав Чорним морем. Про це знали навіть турки, тому й кепкували, приковуючи його до галери: "Ти ж хотів ходити морем, тепер насолоджуйся!" Та у нього вистачило розуму й хоробрості, щоб звільнитись і повернутися до рідного Канева. Військові човни запорожців були великими — 20 м завдовжки і 4 завширшки. Вони вміщували 50–70 озброєних козаків, кожен мав дві рушниці, запас куль і пороху, шаблю. На борт брали 5 гармат, гаківниці, запас питної води і харчів. Ці човни були призначені винятково для бойових дій, їх виготовляли у так званій військовій скарбниці досвідчені майстри конвеєром — кожен виробляв свою деталь і передавав на зборку. Матеріал — дубова дошка й розпилений уздовж стовбур. Це були не річкові, а саме морські човни, пристосовані, щоб долати шторми й негоду. Попри великий розмір "чайки" відзначалися надзвичайною маневреністю, ходили і на веслах (15–20 пар), і під вітрилами. Відсутність надбудови робила їх настільки легкими, що в разі потреби команда на руках переносила човен куди завгодно. "Чайка" мала ще одну перевагу над морським кораблем — коли виникала потреба хутко змінити напрям руху, вона не розверталась. Гребці просто пересідали на лавах і вже за секунду гребли у зворотному напрямку. Корма і ніс у "чайки" були однаково гострі. Підводний човен теж винайшли козаки. Зовні його корпус обшивали шкірою, накривали герметичною палубою і завдяки додатковій вазі занурювали під воду. На палубі вертикально ставили шахту, в середині якої перебував козак. Він оглядав горизонт і вів човен. Шахта водночас служила і для проникнення повітря всередину човна. Під водою човни рухалися за допомогою весел, герметичність бортів у місцях отворів для весел забезпечували шкіряні манжети. Такі дані наводить письменник Віктор Савченко у статті "Чи мали козаки Чорноморський флот?" Інший автор пише, що підводним козаки робили човен так: перекидали його і з боків мотузками прив’язували каміння, щоб занурився під воду. Тоді пірнали під човен і пливли за течією. У потрібному місці вони перерізали мотузки, каміння падало, човни виринали на поверхню, козаки вискакували з-під них і зненацька вривалися у фортецю... Несподіваність забезпечувала перемогу. Так було взято Азов. На початку російсько-турецької війни 1787–1791 рр. Олександр Суворов залучає до бойових дій козацькі "чайки". Чорноморська веслова флотилія нараховувала від 120 до 500 "чайок". Спершу її очолював отаман Вірного козацтва полковник Сидір Білий, а після його загибелі — полковник Антон Головатий, який допоміг Суворову здобути Очаків, Ізмаїл, Аккерман та інші міста, за що той особисто відзначив "полковника і кавалера Головатого". Суворов зробив усе, щоб перетворити Хаджибей на портове місто Одесу, а 12 козацьких "чайок" стали основою одеської флотилії. Турецький історик Нейлі писав, що "ці сіромахи завдяки своїй хоробрості та вправності в морських боях не мають собі рівних в усьому світі". Ми й досі дивуємося, захоплюємося і шануємо вправність, винахідливість, мужність козаків, їх уміння знаходити вихід із, здавалося б, безвихідних ситуацій, битися як леви і перемагати ворога, що значно переважав їх чисельністю. Збираючись у похід, козаки закликали: "Хто хоче за хрестиянську віру бути посаженим на кіл, хто хоче бути колесованим, хто хоче перетерпіти всякі муки, хто не боїться смерті, — приставай до нас! Не треба смерті боятися: від неї не вбережешся. Така козацька доля!" Захищаючи прабатьківську землю, козаки виробили, винайшли незвичну військову організацію, систему керування нею. Козацькі засоби ведення битв на морі і на суші, наступальний характер дій збагатили скарбницю світового військового мистецтва. Козацька епоха надзвичайно багата подіями і героями. Нас тішить думка, що у світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував "чайки"; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні "чайки" з волових шкур і першим здійснив "морський десант"; Іван Богун — він винайшов "кобзанку" і "вогненні колеса"; Богдан Хмельницький — батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса. На превеликий жаль, історія не зберегла імен багатьох інших розумників — умільців, їх поглинув час. Але слава про ті винаходи і відкриття пережила століття, вони живуть в нашій пам’яті, ми навіть використовуємо деякі з них.

© Газета.ua

Брати Капранови видали пізнавальні книжки про Бандеру та Мазепу

19:33 5.05.2011

У видавництві літераторів "Зелений пес" вийшла у світ серія для дітей "12 балів" про життя видатних українських діячів. У серії вже вийшли друком книги "Бандера і Я", "Мазепа і Я", "Леся Українка і Я" та "Княгиня Ольга і Я".

---

"Чому раптом саме ці постаті і що нового можна про них дізнатись? Виявляється, що не лише діти, а й дорослі нічого не знають. Таке враження, що Лесю Українку знають лише як хвору, а Мазепу як зрадника. Як же тоді він опинився на десятигривневій купюрі? Що вже говорити про Бандеру!?", - розповів 43-річний Віталій Капранов. Головними героями книжок, відзначив він, є звичайні школяри. "Книги "Бандера і Я", "Мазепа і Я" - унікальний історично-літературний проект - перший приклад дитячих розслідувань чорних плям в історії України, яке читачі ведуть разом із головними героями книжок. Ними є звичайні школяри, перед якими раптом постають цілком дорослі проблеми. Діти вже самі розберуться — хто є хто". Серію створювали для того, щоб діти не були залежними від телепропаганди та не формулювали думку про героїв на основі стереотипів. "Серія має назву "12 балів" не випадково, адже ці книжки допоможуть дитині не тільки відчути себе українським Шерлоком Холмсом чи Ненсі Дрю, а й отримати 12 балів з історії чи літератури. Книги будуть цікавими не лише дітям, але й батькам, які хочуть вберегти своїх дітей від телевізійної пропаганди та "нав’язування" нам чужих героїв і самим дізнатись більше", - говорить видавець. Книги вийшли накладом 3000 примірників. Презентація серії відбудеться 31 травня в книгарні "Є" (вул. Лисенка, 3).

© Ярема Галайда, Блог Олександра Білецького

Плінтизмократія назвавшись демократією, як зозуленя, вже давно викинула останню з гнізда і править під її іменем народами, а ті, осліплені і збиті з пантелику, коряться їй, бо приймають її за свою матір-демократію. Плінтизмократія вже поставила на межу БІОЛОГІЧНОГО виживання цілі нації – французів, німців, італійців, росіян. На черзі Україна?

---

Спочатку було слово Євангеліє. Диявол криється у дрібницях. Прислів’я. Підрубиш корені - вб’єш дерево. Знищиш історію - вб’єш народ. Українське прислів’я. Підміна понять, їх перекручення - є найкращим з методів маніпуляції масами. Йозеф Гебельс. В усі часи можновладці мріяли про те, як навчитись керувати людьми, підкорювати їх своїй волі. Робити це так наче люди самі того хочуть і прагнуть. Тобто, хотіли навчитися впливати не на свідомість, а на підсвідомість тих ким прагнули керувати. Як же того досягнути, коли нормальні люди не вівці і прагнуть волі більше ніж рабства? Найлегшим виявилося не суперечити старим, традиційним поняттям і уявленням, а змінити і перекрутити їх первісне значення, звичайно ж, для власної вигоди. Такої метаморфози зазнало і поняття «демократія». Тільки дуже глибокої, тонкої, майже не помітної і, так би мовити, комплексної, бо з демократією пов’язані ще дуже багато інших понять, які теж довелось піддати підміні, нівелюванню і перекрученню. Тому, щоби зрозуміти істинне значення демократії треба розкопати його первісне, споконвічне значення і повернути його до життя. Чому ж знадобилося можновладцям перекручувати і перебріхувати це прекрасне поняття? Та тому, що це поняття глибоко націоналістичне і не толерантне. Демократія – це не влада народу, в нашому кастрованому розумінні цього слова, а влада ДЕМОСУ - громадсько-політичної організації етнічних греків, які проживали у полісах Давньої Греції. До складу демосу входили тільки вільні греки-землевласники (багаті чи бідні не мало значення), це було одне плем’я, один рід. Всі інші мешканці полісу – метеки і раби були чужинцями та іноземцями, напівкровками і вільновідпущениками, які і мріяти не могли про рівні права з громадянами демосу. Але найдивніше те, що саме метеки і раби завжди найактивніше підтримували демократію проти засилля олігархії і аристократії. А мандрівники завжди обурювалися «розпущеністю» рабів у тих же рабовласницьких Афінах. Тобто, демократія – це одна з форм влади корінного народу, нації на своїй землі, а не терпимість того народу до влади зайд у своїй країні, якою її виставляють хитромудрі маніпулятори свідомістю. Це влада сильної нації, яка надає можливість, також, розвитку представникам інших народів під її захистом, за умови, що вони в жодному разі не посягають на права панівного народу. Але влада та абсолютна і непорушна. І горе тому, хто протиставить себе їй. І це справедливо. Всім нам з дитинства вдовбували, що демократія – це щось дуже добре, це найвище досягнення політичної думки людства, найбільш досконала і справедлива система управління державою, яка дає можливість кожному громадянинові приймати участь в управлінні країною або, принаймні, впливати на рішення верховної влади. Скажемо наперед, що погоджуємося з тим, так воно і є. Але…. Нуж бо спитаймо наших високолобих маніпуляторів: «А що воно таке – демократія?» І почуємо прекрасну лекцію про основні принципи народовладдя, різновиди республіканського правління, цілу їх класифікацію і т.д. і т.п. А головне, про святі демократичні догмати і принципи – Свободу, Рівність, Братерство, про рівність усіх перед державою, як перед Богом. Та ми ж допитливі і невгамовні, нам же ж усе цікаво, кругом треба сунути носа і докопатися, як то кажуть, до дна. «Звідкіля ж оте диво дивнеє узялося – демократія?», - спитаємо ми. А нам у відповідь, якщо нарвемося на ерудита, посиплють про Афіни, викладуть швиденько цілу тираду про усіляких там пентакосіомедимнів, зевгітів, диакріїв, фетів, розкладуть чим вони одне від одного відрізнялися і хто що там робив. Розповідь заведуть про архонтів, еклесії, ареопаги, гелії, остракізми і хіротонії (от словечко, правда ж?).. Докладно розпишуть про реформи Клісфена, Солона і Перікла, про поганців Писистратидів… Коротше насиплють стільки, що аж голова обертом піде. Фуф, яка складна штука ця демократія! Ну її к бісу… мо’ дійсно класна штука, якщо така складна? Ну то хай так і буде – вірю!!! Демократія – відмінна річ!!! І за отою облудою і казочками, за отою машкарою з термінів, понять, певним чином викладених історичних відомостей залишиться прихованою справжня сутність демократії, сам її дух, її рушійна сила, суть і сенс існування. То, може, копнемо до дна? Візьмемо саме слово «де-мо-кра-ті-я», що воно означає? Слово це, як відомо навіть дрімучому неуку, має грецьке походження. «А що ж воно означає?», - спитаємо ми у себе і звернемося до довідників, щоб не слухати теревені маніпуляторів. Самі з вусами… Ось тлумачний словник Ожегова С.І. (Словник русского языка.: М.:-1987; «Русский язык», 19-е видання. Під редакцією Шведової Н.Ю.) що там пишуть? Теекс… ага. Перекладу українською: «ДЕМОКРАТІЯ, 1. Політичний лад, заснований на визнанні принципів народовладдя, свободи і рівності громадян». Ну там ще про соціалістичну демократію, буржуазну… То вже од лукавого… Малувато, чи не так? Ану ж бо візьмемо Словник іншомовних слів:- Київ – 1974; Головна редакція Української Радянської енциклопедії АН Української РСР. Слово ж іноземне, де ж його значення ще шукати, як не тут? ДЕМОКРАТІЯ (грецьк. – народовладдя, від – народ і - влада) – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю, формальною або фактичною, народу в управлінні державними справами. Вже більше але суть та ж сама – НАРОДОВЛАДДЯ!!! Тобто, влада народу!!! Ура!!! Все зрозуміло. А може підемо трохи далі? Ну з владою все більш менш зрозуміло… А що ж воно таке народ в розумінні наших високолобих укладачів словників, які, власне, писали їх на замовлення наших можновладців колишніх і цілком влаштовують наших можновладців нинішніх. Бо інакше вони б їх перевидали зі своїми правками і тлумаченнями. Як же ж вони тлумачать народ, якому за демократії належить вся повнота влади? Знову гортаємо Тлумачний словник Ожегова…: НАРОД, 1. Населення держави, мешканці країни??? Опаньки, приїхали… А що ж тоді НАСЕЛЕННЯ? На наступній сторінці відповідь: «мешканці якоїсь місцевості (країни, міста)…» Як це накажете, шановні, розуміти? Це що ж народ і населення – одне й те саме??? Так навіщо тоді лукавити, двома словами одне й те саме позначати? Отже «демократія», за тлумаченнями наших розумників, якщо скласти 2 + 2 - це влада населення? То й називали б тоді її ПЛІНТИЗМОКРАТІЄЮ (від грецького - населення). Так ні, сунуть нам саме народовладдя. Ні, щось тут не так, панове, десь ви нас дурите. А ну ж бо розберемось… Спочатку розберемося зі словом НАРОД і поняттям, яке за ним стоїть. Так от, походить воно від імені слов’янського Бога РОДА і означає «створені, породжені Родом» і означає кревно споріднену (в тому числі і з самим Богом) людську спільноту, яка проживає на спільній території, має спільну мову і традиції. Повним відповідником слову народ є грецьке слово (етнос) - історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє, звичайно, зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об’єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав. Отак!!! Все чітко, ясно, зрозуміло і конкретно. Ось воно - вірне і первинне значення слова НАРОД. Виявляється, нам замість поняття народу, як єдиного, кревно спорідненого організму підсовують кастроване, потворне поняття народу, як мішанини без усякого зв’язку і спорідненості. Народонасєлєніє якесь… От ми і знайшли перше перекручення понять, з якого й походить брехливе трактування поняття ДЕМОКРАТІЯ. … почекайте!!!... а що ж тоді воно таке отой « - демос». Нам же ж його пропонують визначати, як «народ». А тепер виходить, що це не так? Дійсно, це не так! Це чергова підміна понять, як і підміна народу – етносу на народ – населення. Так чия ж влада була в тих Афінах? В Афінах була влада ДЕМОСУ. Це поняття виникло, як вважають історики, близько 508 року до н.е. при проведенні Клісфеном територіальної реформи в Афінах. Згодом його запозичили інші поліси Греції (а де не запозичили, там пізніше його існування приписали історики для зручності викладення матеріалу). Згодом, це поняття розвивалося, набирало нових відтінків, але означало, в принципі, завжди одне – члени дему (громади). Спочатку якогось одного, окремого, а потім всієї спільноти вільних громадян полісу. Тобто, демос це форма громадсько-політичної організації народу-етносу. Взагалі ж населення, наприклад, Афін поділялося на три, далеко нерівноправні, групи. Найбільша з них, панівна - вже згадуваний нами, демос – греки-іонійці, особисто вільні, власники земельних ділянок, які зосередили в своїх руках всю, без виключення, повноту політичної, економічної, адміністративної, судової і військової влади в Афінах. Нижче знаходились т.зв. метеки – особисто вільні, неповноправні мешканці полісу. Слово має багато тлумачень але головні з них напівкровка, чужинець. Це були іноземці, яким дозволили поселитися у Афінах, вільновідпущеники, тощо. Вони не були членами громади – демосу, не мали жодних політичних прав і свобод, їм було заборонено володіти нерухомістю (землею, звичайно, теж), вступати до шлюбу з афінянами і афінянками, вони мали сплачувати податок метекійон, зобов’язані були мати покровителя з числа афінських громадян, служити у війську і сплачувати надзвичайні податки, приймати участь в літургіях – державних повинностях. Але їм заборонялося обіймати будь які адміністративні і військові посади. Діти, прижиті афінянами від метеків, не мали права на громадянство і теж вважалися метеками. Ну і третьою групою були раби. З цими все ясно і зрозуміло – прав нема ніяких, особистої свободи нуль, прав на власність нуль. Але з історії відомо, що метеки мріяли поселитись в Афінах, незважаючи на своє нерівноправне, по відношенню до демосу, становище. А справа в тому, що афіняни створили для них дуже не погані умови. Метеки відігравали значну роль у торгівлі, ремісництві, інших сферах діяльності, не пов’язаних з землеробством. Під захистом демократії вони часто наживали чималі статки і жили цілком заможно. Отже режим демократії був СПРАВЕДЛИВИМ, а тому ефективним і підтримувався абсолютною більшістю населення. То який висновок ми з вами, шановні, можемо зробити? Власне, він вже викладений на початку статті. Але повторимося і закріпимо… Та модель суспільних відносин і управління державою, яку нав’язують світові в цілому і Україні зокрема не має жодного стосунку до будь якої з форм демократії – це абсолютно протилежний їй, антинародний, лукавий режим, який повинен мати іншу назву – ПЛІНТИЗМОКРАТІЯ. Це режим за якого, на догоду іноземним зайдам (метекам?), панівному корінному народу нав’язується думка, що він не народ, а населення, яке не має нічого спільного зі своєю країною. Нав’язується думка, що такого поняття, як народ у вигляді спорідненої цілісності, взагалі не існує, а нібито існує народ, як маса поодиноких, чужих одне одному, індивідів, якими управляє жменька чужинців. ПЛІНТИЗМОКРАТІЮ людству підсовують у все нових і нових обгортках – інтернаціоналізм, толерантність, глобалізм, поліетнізм, мультикультурне суспільство, політична нація… Таким чином, під виглядом повнокровного, здорового, природного поняття демократії, як форми управління, з допомогою якої нація здійснює владу у своїй державі, нам старанно і вперто підсовують плінтизмократію – владу «населення» над нацією і при цьому цинічно прикриваються Свободою, Рівністю, Братерством. Та яке може бути почуття братерства до іноземців, які грабують мою країну. Таких завжди називали окупантами, загарбниками, грабіжниками, ордою, колоніалістами (і чинили з ними відповідно), але ніколи братами!!! Кожен має свободу вибору, дій, думок, совісті, віросповідання, але ту свободу, яку нав’язують нам, завжди називали ворожим свавіллям і насильством. Як може бути рівним тому хто розбудовує власну країну той, хто прибув на все готове і паразитує на тілі цієї країни? Відповім: НІЯК!!! Плінтизмократія назвавшись демократією, як зозуленя, вже давно викинула останню з гнізда і править під її іменем народами, а ті, осліплені і збиті з пантелику, коряться їй, бо приймають її за свою матір-демократію. Плінтизмократія вже поставила на межу БІОЛОГІЧНОГО виживання цілі нації – французів, німців, італійців, росіян. На черзі Україна??? Тільки тоді коли корінна нація стане панівною і встановить у своїй країні дійсно демократичні порядки у їх споконвічному, чистому, первозданному вигляді буде встановлено справедливість для всіх її мешканців. Слава Нації!

© ТСН

Справа Івана Дем’янюка: експерти з’ясували, що докази його вини - фальшиві

20:29 4.04.2011

Цей процес, що вже назвали "останнім великим судом над нацистом" - викликав сумніви навіть у експертів з нацизму. Там звернули увагу: судді ігнорують можливу підробку документів. І прецеденти, коли виправдовували десятки прямих виконавців злочинних наказів, але - німецького походження.

---

Німеччина стала для Івана Дем’янюка країною довічного полону

У німецької преси уже готовий вирок. У заголовках Дем’янюк - останній служка Гітлера. Суддям залишається тільки підтвердити висновок - "Винен", зазначає адвокат співпозивача Курта Гутманна. Він наголошує, що Дем’янюк був у Собіборі, про що свідчать документи. Є його службове посвідчення, є транспортні списки травників. Травниками звався табір біля однойменного польського села. Це була вишкільна база СС для військовополонених. І саме туди міг бути направлений Дем’янюк. Табір комплектували з радянських полонених. Їх готували для охорони електростанцій і складів, але потім "травників" почали залучати до зачисток гетто та охорони таборів смерті. Але в усіх них був один вибір – або піти в Травник, або вмерти. Як твердить звинувачення, після Травників Дем’янюка доправили в Собібор. Центральний доказ прокуратури – посвідчення, яке надіслали з Москви з архівів КДБ. Утім, кілька криміналістів заявили, посвідчення має ознаки фальшування: суд запрошував тих експертів, які вважають документ автентичним. Інші, які вважають це підробкою, суд проігнорував. На відповідні запити захисту відмовили. Побачив дуже незвичну річ у справі Дем’янюка і Кристіан Рютер - експерт номер один у світі, коли йдеться про нацистських злочинців - різке відхилення од звичної практики юриспруденції ФРН. "Дрібних виконавців чужих наказів у західній Німеччині не судили. Інакше в НДР. Там усім охоронцям концтаборІв висунули типове обвинувачення – пособництво. Дали по 4 або 6 років. Але після об’єднання Німеччини усіх реабілітували як жертв сталінізму і ще й виплатити компенсації", - зазначив він. Разюча обставина справи Дем’янюка – свідок Самюель Кунц. Останній був не просто вартовим, а з рангом цугвахман. Упродовж його служби в концтаборі Бєлжец замордували 434 тисячі людей. Після війни Кунц спокійно жив у Німеччині, працював у міністерстві, ходив на процеси як свідок. І ніколи не був звинувачений. "Багато людей які були серед нацистів працювали після війни в уряді були на військовий посадах були заступниками міністрів, державними секретарями, їх повно було в поліції", - зазначив журналіст Віктор Тимченко. Він додає, що зараз у Німеччині з’явився політично-культурологічний тренд - зняти з себе вину і перекласти її на плечі інших людей. Наразі Німеччина стала для Дем’янюка країною другого і вже довічного полону. Людина без громадянства чекатиме смерті або в німецькій в’язниці, або в німецькому притулку для людей похилого віку.

Видалили 17 фото і фільм "Вечный жид".

http://www.youtube.com/watch?v=uZSHAPJ1nOs