Швейцарська модель

Держава, що припрошує тебе купити хоч б пістолет (а краще — гвинтівку) зі знижкою. Держава, яка здатна розгорнути з 22-тисячної в дві-чотири години (!) 650-тисячну, а в дві доби 1.7-мільйонну (!) армію, яка чудово навчена, організована і дуже непогано озброєна. 

Для прикладу: армія США — 1,3 мільйона плюс такий же резерв, армія Китаю — 2.4 млн, плюс 1 млн. резерв). Також врахуйте, що майже вся ця озброєна до зубів країна, від Женеви до Давосу, від Цюріха до Лугано — високі гори, зриті тунелями, протиатомними бункерами, сховищами зброї, «засіками батьківщини», і ракетно-артилерійськими опорними вогневими точками, врізаними в граніт.

Армія Швейцарії — не єдина країна в світі, що має кадрово-міліційну структуру. За цим же принципом (в деякому наближенні) побудований, наприклад, Бундесвер, що є по суті таким собі величезним аналогом радянських «кадрувальних» дивізій. Тобто система — коли «небагато солдатів + багато кадрових офіцерів і унтерофіцерів + резервісти на громадянці + тренувальні збори = розгортання тільки коли треба».

Кадрових військових в країні всього близько 9000, в основному в авіації. Перебувають на службі і перепідготовці - близько 10-15 тис одночасно. Солдат призивається на 90 днів у так звану Rekrutenschule - Ecole de recrue. Після закінчення держава віддає бійцю особисту зброю з двома повними магазинами (гвинтівка і / або пістолет), «консерву міністра», три комплекти форми на всі пори року, спорядження, бронежилет і каску, з яким він і повертається додому. Зберігає він його, як хоче - ніхто перевіряти не буде.

До 32 років солдат знаходиться в положенні «аусцуг», до 42-х «ландвер», і до 50 - «ландштурм». Рядовий аусцуга за 10 років проходить в своїй частині вісім зборів по три тижні, Ландвер - три рази по два тижні, Ландштурм - 1 раз по два тижні. Як тільки виповнюється 51 рік, тебе офіційно звільняють з армії, забирають гвинтівку, пістолет і «консерву», і дарують споряджений помповий дробовик і мобілізаційне розпорядження — на випадок тотальної мобілізації.

Особливість швейцарської армії — посилена підготовка офіцерів-резервістів. Бажаючі стати офіцерами проходять додаткові збори — кожний ранг — приблизно 100 днів в сумі. Цим, до речі, користуються всі начальники. Кажуть, що вони просто із законним збереженням зврплати звалюють від дружини і роботи на пікніки — парубкують зі стріляниною. Але це не зовсім так — служба там йде. Причина швидше в тому, що, грамотно потрапивши на збори, можна полежати за кулеметом і заодно поспілкуватися з потрібними людьми, вищестоящими або потенційними колегами, корисними політиками-депутатами та й просто з сусідом, бо ніхто не може ухильнутися від служби — ні студент, ні сам президент, якщо вони чоловіки.

А знаєте, який військовий бюджет країни з 7.5 мільйонами населення? Майже п'ять мільярдів доларів — це майже 20 відсотків. Що на озброєнні? Багато чого — більше 800 танків і бронемашин (420 Леопардів-2, 150 М-109). Країна довжиною всього 300 км 14 ескадрилів з більш, ніж 350 бойовими, 120 навчальними літаками і 100 вертольотами! Парк постійно оновлюється. Такого як, наприклад, в американській армії, коли пілот часто молодше свого літака тут не допускають.

Неліквіди і ретельно відремонтовану та відновлену армійську зброю держава продає громадянам із значною знижкою, причому особливо пропонує його жінкам. Реєстрація дуже проста, і тільки для нової зброї, купленої в магазині. При покупці з рук взагалі не потрібна. За обережними оцінками тільки армійської зброї, карабінів-напівавтоматів і мисливської зброї на руках у населення — до півтора мільйона. Плюс приблизно два мільйони пістолетів. Четверте місце в світі на душу населення і друге по відсотку населення зі зброєю.

У країні десятки стрілецьких клубів, тирів майже стільки ж, скільки кафе. Як служить солдат? Ніби непогано — два вихідних на тиждень зі звільненням, сортири не будує, картоплю не чистить, посуд не миє, паркани не фарбує - все роблять приватні фірми. А тепер взагалі присядьте — він навіть в караул не ходить! Периметр військової частини вартують приватні охоронні фірми! Та це просто свято якесь, а не служба! Курорт!

Почнемо з «курорту». Підйом в 5-00, і далі — все бігом. З перервами на поїсти і справити нужду — суцільна війна - фізпідготовка, стрілецька, рукопашна, водіння, техніка, альпінізм і знову по колу. І так до відбою. А відбій о 24-00. А о 5-00 — знову підйом. Кажуть таке навантаження мало в якій армії є.

Солдатів ганяють так, що вони перетворюються на Термінаторів і Рембо в одному флаконі. Офіцер спочатку вчить свій взвод поводитися з пістолетом, а потім для перевірки (як звик) кидається з багнетом на замученого бійця. Результат - пристрелений на повному автоматі.

При неявці за повісткою (сесія, весілля, запій, відпустка і т.д.) світить штраф і в'язниця за такою страшною статтею, що рядовий швейцарець може ставити хрест на кар'єрі. Його більше ніхто і ніколи на пристойну роботу не візьме. Білий квиток? Ти сліпий, хворий або емігрант? Отримай 3-процентний податок на утримання армії. Пацифіст-альтернативник? Отримуй ті ж повістки, але на розгрібання муніципального лайна, і в півтора рази частіше. Працюєш за кордоном і без причин забув / не дістався до зборів? Див. Вище — штраф і в'язниця.

Спокійна тиха країна? Міф! Друге місце в світі за смертностю від вогнепальної зброї на душу населення! Втім — це підсумок концентрації стволів. Якщо в решті Європи нехлюя, злодюжку або самовбивцю чекають граблі по яйцях, сковорідка в лоб або петля на шию, то у Швейцарії — СИГ, Сфінкс, або Глок. (моделі пістолетів — коментар перекладача).

Перші дні жовтня. У повітрі, насиченому ароматами альпійських передгір'їв, носяться павутинки і немов зависає безугавний дальній передзвін коров'ячих дзвіночків. Серед усього цього умиротворення і красоти час від часу чути грім. Це на танкодромі поблизу села Ельм проходять осінні вчення.

Звертаємо з шосе на бічну дорогу і вже через пару сотень метрів під'їжджаємо до приземкуватої прямокутної будівлі з внутрішнім плацом і двома виходами. У КПП 14-го танкового батальйону нас зустрічають три офіцери: обер-лейтенант Георг Клінглер, капітан Міхаель Ізенрінг і лейтенант-перекладач Олексій Громов. Наш день в швейцарській армії почався точно за розкладом. І з обов'язковою чашкою ранкової кави з круасанами в штабному приміщенні.

Швейцарська Конфедерація — держава досить маленька і танкодромів у її армії всього два. Один з них знаходиться в гірській долині Вільхенальп. Він існує більше 40 років, але модернізований за останнім словом електронної техніки і вважається найбільшим у Європі. Навколишні снігові скелі гірського масиву Тодді перевищують необхідні по техніці безпеки 500 метрів і є прекрасним природним бар'єром при стрільбі бойовими снарядами. Помітний величезний ангар з механічними майстернями для двадцяти бойових машин типу німецького важкого модернізованого танка «Леопард» і легких танків SP 2000 шведського походження. А на п'єдесталі застиг англійський «Центуріон».

Обслуговуються майстерні цивільними особами за звичайним робочим контрактом. З одного боку до ангара примикає цегляна будова складів амуніції, з іншого — відкриті стрільбища для солдатів-піхотинців, яких тут звучно називають гренадерами. Усі будівлі компактно розташовані на початку полігону, на деякому віддаленні від башти командного пункту, напханої найдосконалішими приладами для стеження за ходом навчань. Броньовані машини переміщаються на відстань не менше кілометра, але забезпечені чіпами, тому будь-який їхній маневр відбивається на електронній карті, а система відеоспостереження ще більше підсилює ефект присутності там, де йдуть «бойові дії». На башті постійно чергують шість офіцерів, однак, якщо прибувають командири підрозділів, число спостерігачів збільшується до дванадцяти чоловік. Поруч піднеслася вгору 15-метрова щогла з тепловою камерою, яка фіксує будь-який рух на гірських стежках, щоб ніщо живе не потрапило в зону вогню.

За день на полігоні робиться близько 20 пострілів. Щоб ця цифра вразила, додамо, що один танковий постріл коштує більше 700 доларів. Вогонь ведеться в основному бойовими 120-мм снарядами. Але в останні роки через кампанію економії, що охопила армію, в стовбури танкових гармат вставляють ерзац-дула меншого калібру, що, природно, трохи скорочує витрати на бойову підготовку.

На чотири тижні осінніх навчань танкові бригади, а їх дві, отримують 49 000 літрів дизельного палива. Всього на озброєнні швейцарських військ 687 танків і 483 одиниці іншої броньованої техніки. Ось і ламають голову в Генеральному штабі в Берні, як розділити отримане пальне між підрозділами, щоб з мінімальними витратами, але з толком провести заняття.

Дочекавшись своєї черги, на позиції виходить наступна пара легких бронемашин, в залізному череві яких уміщаються десять десантників. Вони сидять на низьких залізних лавках впритул один до одного, стискаючи між колін штурмову гвинтівку SIG 550. У камуфляж солдатів також вшитий чіп, тому їхню переправу через гірський струмок на дальньому рубежі на башті побачать майже на власні очі. Ось вимкнувся заборонний червоний сигнал теплової камери, зачинилися верхні люки і по трасі полігону, зробивши перший постріл, впевнено рвонули танки, піднявши в повітря хмару пилу. Усі присутні на КП як по команді вклали у вуха особистий комплект беруши, як наказує статут. У швейцарській армії, як, втім, і взагалі у швейцарців, якщо встановлені правила, всі їх будуть виконувати. Це в характері.

У швейцарській армії служать всього 3,5 тисячі кадрових військових: офіцери Генерального штабу, унтер-офіцери і солдати спецназу та військової поліції. Решта 120 тисяч так званих активних міліційних солдатів та офіцерів, а також близько 230 тисяч резервістів складають основну «мускульну» масу збройних сил.

Ця унікальна швейцарська міліційна система сягає своїм корінням глибокого Середньовіччя і пояснюється історичними причинами розвитку країни, яку постійно роздирали локальні війни та зовнішні вороги. Перший військовий договір кантонів об'єднаної Швейцарії був підписаний 1798 року. Саме тоді, вважається, і виникла нинішня швейцарська армія. Договір передбачав загальний військовий обов'язок для чоловічого населення. Правда, існувала можливість відкупитися від військової служби: у каси кантонів багаті громадяни добровільно вносили певну чималу суму. Втім, такі ж відкупні операції оговорюються і в сучасному статуті армії.

У період Другої світової війни, оточена з усіх боків профашистськими режимами і маючи спільні кордони з гітлерівською Німеччиною, Швейцарія вдалася до роздачі військовозобов'язаним бойової зброї. Вся країна була як би призвана в діючу армію, але продовжвала працювати на заводах, в офісах чи фермерських господарствах. Справжню бойову службу несли тільки мобільні бойові загони в прикордонних районах та в горах. Саме тоді обраний парламентом командувач армією генерал Гюзе розробив реалізований згодом план будівництва основних армійських складів, а також об'єктів протиповітряної оборони в самій глибині гірських масивів Санкт-Моріца, Готтхарда і Гларуса.

А зброя з часів війни так і зберігається в сім'ях — у шафах, поруч з уніформою та військовим рюкзаком. До речі, в армії, як і в поліції, мають право служити лише громадяни Швейцарії.

Військовозобов'язані швейцарці в залежності від роду військ зобов'язані присвятити ратним справам від 180 до 270 годин на рік. На ті тижні, які відводяться бойовій підготовці, за захисниками батьківщини зберігаються до 80% зарплати і, звичайно ж, саме робоче місце. Солдат отримує від армії зарплату до 6 доларів в день, офіцер - 8,5 долара.

Тут треба зазначити, що поряд з гірськими лижами стрільба вважається в країні народним спортом. А як інакше: 270 тисяч резервістів і 120 тисяч активних військових міліціонерів під час проходження служби повинні представити солдатську книжку з відмітками про проведені стрільби і їхні результати. Стрільби - це святе, це ті традиції, які в консервативній Швейцарії не міняються століттями. Адміністрація невеликої громади може не знайти потрібних грошей на ремонт дороги, але з успіхом виставляє на голосування гордих нащадків Вільгельма Теля проект будівництва нового тиру та модернізації старого. І таких стрільбищ і закритих тирів у самій мирній країні Європи багато тисяч. Національні та регіональні змагання зі стрільби з пістолета або штурмової гвинтівки проходять завжди при масовому скупченні народу.

О 12:00 повзводно солдати та офіцери пішим маршем спускалися до дерев'яної будівлі ельмского тиру, де на час навчань організують щось на зразок їдальні. Похідного котла з кашею ми не помітили. Солдати отримували добротний шматок кордон блю (куряча грудка з шинкою і сиром) з макаронами та овочами. Офіцери й унтер-офіцери їли те ж саме, але після своїх підлеглих і за тими ж столами. П'ятнадцять хвилин відпочинку на сонячному схилі, і ось вже перші гортанні команди піднімають різновікових і неголених солдатів, гасяться останні цигарки ...

Між іншим стройовим кроком швейцарські підрозділи не ходять, від прусської муштри армія відмовилася ще в кінці XIX століття. А обов'язкове військове навчання проходить в рекрутських школах протягом півроку, а на тритижневих зборах солдати не встигають, а може, і не хочуть налаштуватися на військовий лад.

Казарма, в якій ми побували, вважається невеликою і вміщає до 130 чоловік. Вона ділиться на солдатські (до 20 осіб), унтер-офіцерські і офіцерські кімнати (до шести осіб). Вони майже нічим не відрізняються один від одного: і там, і там двох'ярусні залізні ліжка з тонкими матрацами та спальними мішками. До спинок ліжок приставлені великі солдатські рюкзаки з особистими речами. Взуттєві стелажі тягнуться вздовж стін коридору казарми. Туалети і душові кабіни вражають чистотою.

Про дідівщину в швейцарських казармах не чули. Але ж і часу в них молоді чоловіки проводять не так багато. Тут в армію не йдуть, а приходять на кілька тижнів і роз'їжджаються по домівках. Причому протягом обов'язкових навчань суботу та неділю проводять удома.

При всій демократичності порядків, що впадає в очі, з дисципліною в міліційних частинах особливих проблем немає. Тому що розроблена і до дрібниць розписана система грошових штрафів — а вони на кілька порядків вище, ніж на «цивілці», і застосовуються за будь-яке недотримання правил армійського гуртожитку і порушення статуту. Контрольні функції виконують кадрові офіцери. Рішення про величину штрафу приймає командир підрозділу. А рідкісні кримінальні порушення розглядає військова прокуратура.

Все це ми обговорювали з супроводжуючими нас офіцерами. Зібраний, чисто виголений Георг Клінглер вже через два тижні, повернувшись на «цивілку», знову стане адвокатом. А поки він акуратно відповідає на запитання журналістів. Обер-лейтенант до щорічної тритижневої служби в армії відноситься цілком лояльно, адже вона не тільки не заважає його кар'єрі, але дає масу життєвих вражень, які він зможе застосувати і в юридичній практиці.

А от капітан Міхаель Ізенрінг давно, після закінчення рекрутської школи був направлений в школу міліцейських офіцерів, де врахували його основну цивільну професію програміста. Пройшли роки, молодий офіцер зробив певну кар'єру в міліції-армії, але ставати кадровим військовим ніколи не хотів. Його ратна служба майже не перетинається з цивільної життям. Приходить раз на рік повістка, він дістає мундир, рюкзак і зброю — з квартири виходить вже не програміст, люблячий чоловік і батько двох дітей Міхаель Ізенрінг, а гауптман Ізенрінг.