Ви маєте їх знати. Знати їх в обличчя, коли вбиваєте їх. Вони з вами від початку вашого життя, с тих самих пір, як Ви можете формувати свою думку. Якщо ми від них не відвертаємося їх кількість росте. У людей які їх зберегли існує своя армія. Яка з ними завжди, її об'єм неможливо уявити . Вони стоять пліч опліч з тобою. Дивляться на тебе, ти їх командир. Подивившись в різні боки на полі брані, ти сам можеш ахнути від їх кількості. Відмовившись від хоч одног  загону, немає різниці від якого, чи то загін сумління, чи надії, кохання, поваги, ми втрачаємо позиції. І ризикуємо лишити своє Я, слабке без цінностей, в війні на самоті, проти чиєїсь сильної армії.
          Полонених на такій війні не беруть. Коли кохана людина залишає тебе, ти сам не замислюючись, словами : «Все! Більше зі мною такого не зробить ніхто!» - закопуєш живцем загін «Кохання» своєї армії. Повільно без поспіху командир бере лопату, ставить загін в яму і дивлячись в їх очі, починає закидати її землею. В їх очах немає страху. Вони вірять що так має бути. Вони вірять командиру. Можливо колись цей загін ще знадобиться, але є можливість більше не знайти його могили…. А якщо знайдеш, може не вистачити сил для воскресіння.
         Є й інші випадки втрат…. Коли сам того не розуміючи, ти піддаєшся на чиїсь вмовляння : «Та ніхто й не помітить! Поставимо деталь дешевше. В нього стільки грошей…. зламається купить нову». Твоя відповідь: «Так, давай так і зробимо »- дозволяє противнику ворожої армії пройти в тил загону «Сумління». Ти сам їм витоптуєш стежку. І коли твої солдати сплять, ворожий загін перерізає їм  всім горло, і їх більше нема….. їх сни вже ніхто не додивиться замість них, вони не повернуться.
        Тяжче за все вбити загін «Надія». Ворожі підступи і зради командира, вони витримують з високо піднятою головою. І постійно копають окопи перед ворожою армією. Цей загін, навіть якщо його зрадити, сподівається на краще, на Ваш кращий вибір. Він веде підпільну боротьбу.
        Загін «Віра». Він теж без зайвих слів вірить лідеру, Він навіть допомагає розправлятися з іншими загонами своєї ж армії. Бо Він - вірить. «Віра» - це єдиний загін без зору і мови. Його мовою розмовляє тільки командир. Того командир дуже легко може перетягти його на свою сторону, коли шукає спільника. «Вона б точно зателефонувала! Вона мабуть десь з ним! З Вовою з роботи. Вона часто з ним розмовляє по телефону. Зрадниця!» - таким чином загін Віра допомагає командиру разом з ворожим загоном знищити загін «Кохання». «Надія» пручається, вона знає що обставини ще не відомі повністю, що можна ще все виправити,  але «Віра» вже на боці лідера.
         Так можна розправитися з усіма загонами «Честь», «Гідність», «Натхнення»,  «Повага», «Співчуття»,………. і потрапити в окупацію чужої армії.
         Але чи потрібно це нам?

   Іноді мені здається, що Я за сотні кілометрів від дому. Стою в самому спіднєму десь посеред поля з щойно відірваною палицею від куща. А проти мене ну як мінімум легіон. В середині мене горить полум’я, а по ногам скоро щось потече від переляку. Хочеться заховатись але  ти машеш тією триклятою палицею, перед  пиками просто оскаженілих воїнів легіону.  І так ти стоїш до першої зорі. Після того, як вона зійшла беру ту палицю з собою , а раптом вона ще й завтра знадобиться. Сідлаю свого пегаса, помічаючи що колесо трохи спущене, і сподіваючись, що доїду й так. Прямую додому.
    Прийшовши додому зустрічаю свій маленькій загін. Ні, ні командир в загоні інший, не Я. Але маючи з собою  зброю  у вигляді замаринованої курки,  Все таки змушую командира загону, подивитися, що з колесом.  Мій пегас полагоджений і Я віддаю запечену курку своєму загону. Поласувавши менші бійці йдуть спати. А ми ще залишаємося розмірковувати, що до наступних вихідних і що до поповнення загону………
   Новий день приходить повільно,  і з ліжка просто неможливо виштовхати сон. Він засів в окопі й одстрілюється від атак будильника. Але мені приносять каву і Я спокійно без докорів сумління  залишаю сон переможеним, і з насолодою беру каву.
   Починається просто чарівний день….

Сьогодні дуже сонячний день. Такий день коли всі тіні ладні повіситися щоб не оскверняти його чистоти. Я намагаюся дуже щільно притиснутися до дерева, щоб не повісилась моя. За такої погоди і такого настрою, Я можу чекати на нього вічно. Десь на п’ятому поверсі багатоповерхівки хтось починає  лаятись. Починають вилітати, якісь речі. Їх неквапливе падіння притягує погляд, зачаровує…. Вибіг чоловік і почав квапливо збирати їх в пакет. Зібравши речі Він кидає їх в машину і від’їжджає. А Я стою далі, Він обов’язково прийде.

Мене хтось гукає…Ні, ні . Я не піду Я чекаю на нього.            Повз мене проходить кіт і починає тертися об ногу. Він білого кольору, мабуть чийсь домашній. Я завжди хотіла кота, і тільки білого. Але мені казали, що білі коти дуже хворобливі і Я відмовилася від цієї ідеї. Кіт прямує далі, Я озираюся і помічаю за спиною парк. До мене знов хтось кричить. Ні, ні Я чекаю!           Це парк в якому ми познайомилися і де Він мені освідчився. Я тоді сказала, що  проживу своє життя тільки з ним. Доріжки в парку майже не змінилися,..дивно там здається була реставрація…Але і так добре. Вони вже мені такі рідні. Тут дуже старі дерева, Вони першими засвідчили наше кохання. Знову… Я не піду, Я чекаю!

       -  Я хочу Вам сказати, що Вона вже в комі третій день. Немає жодних сподівань їй допомогти.

-   Ні, ні …Є! Вона впала в коридорі коли їй сказали, що його літак впав. Але Він вижив Він вже їде сюди. -  Він не встигне. Тим паче ми не впевнені, що це допоможе. Ви маєте підписати папери!

-     -  Нічого Я підписувати не буду! А ось і Він…………

***

-          - Я сьогодні була у магазині! Диви, яку воду собі придбала. Як тобі запах?

 Про себе : «Це вже буде четверта на її поличці в ванній, треба якось непомітно глянути чек. А-а, за бюджет не вийдемо" - О який чудовий запах, думаю він тобі пасуватиме.

***

       - Сьогодні, проходила біля магазину, а там така кофтинка! Просто бомба! Сьогодні після роботи, якщо буде ще висіти обов’язково візьму!

Про себе : «Треба десь записати, щоб ввечері не забути запитати, щодо кофтинки»

      - Сподіваюся, що тобі пощастить!

***

-          - Сьогодні розмовляла з Галею! Вона заміж виходить!!!

       Про себе: «Треба підняти записи, щодо Галі…..так це вже втретє»  

О  - Знову! Ну сподіваюсь, що цей буде краще попереднього! А чого вона з другим розлучилась?

***

Про себе : «Знову шкарпетки у кутку! Задушу його ними! Зіпсувати вечір через шкарпетки? Ні » - Привіт любий! Як пройшов день!

***

-        - Любий! Вже восьма!

      - То й що? Неділя ж!

- Як що?! Ти вчора пропустив футбол! Повтор сьогодні о восьмій! - От чорт!

-    Про себе : «А Я можу полежати поперек кроваті …… насолода….»

***

-          - Гарного тобі дня любий! В тебе сьогодні, як завжди?

- Ні. Сьогодні на роботі презентую свій проект директору. Трохи нервую. Про себе : «Треба записати, щоб запитати про проект»

-        - Бажаю тобі успіху!

   Я марив нею. Мені здавалося, що Вона моє життя. Я постійно пропонував їй кудись сходити, чи то до театру, чи кіно, парк, галерея, просто зустріч у кав’ярні за чашкою кави..А Вона постійно давала відмовки: Я не люблю театри. А зараз хіба, щось цікаве йде? Я бісився від безпорадності: Ну невже їй нічого не цікаво?!Таких людей не існує!!! Ні…насправді Я знав, що Вона не хоче до театру, кіно, галереї,… саме зі мною. Але для себе Я вирішив, що продовжу боротьбу.
   Думки щодо пропозицій, їй снилися мені навіть у ночі. Кожної ночі Вона мені снилася. Тільки у вісні Я міг з нею спокійно поговорити, кудись сходити, Вона відповідала на мої питання, Вона не грала зі мною. Мені подобалися сни з нею. Прокидався Я завжди бадьорим і натхненним.
    Але це було тільки місяць..Потім Я вже зовсім не хотів прокидатися. Я хотів залишатися у вісні. Там з нею, коли в нас все добре.  Я перестав їй дзвонити. Я забув про неї реальну. Я жив з тою…. нічною. Згодом Я вже почав спати дванадцять годин на добу. А навіщо мені прокидатись? Там у мене все добре! А ця «нібито» реальність руйнує мене, товче мною, як мак у ступі. 
   Зараз Я вже ніколи не прокидаюсь. Мою життєдіяльність підтримують лікарі. Своє життя Я живу там. Але коли не будь моє тіло помре, і дух мій вирветься назавжди. А Я у вісні помру випадково,…. молодим, так і не зрозумівши, що сталося…

   Ви коли не будь залазили до холодильника? Такого липкого на дотик. Його колись біленьке черево, зараз жовте і не вимете. Ви навіть боїтеся до нього доторкнутись. В ньому наче пахне чимось неприємним, чи то рибою, чи колись ще давно зіпсованим м’ясом. В ньому холодно, скрізь на лип замерзлий лід і ви відчуваєте що вас зараз знудить. Його світла не вистачає, для того щоб освітити Вам простір довкола. І ви постійно випадково падаєте, ставши на лід і чіпляєтесь за його стінки….
   Так залазили чи ні? Ні?! А як же ви тоді почуваєтесь в обіймах не коханої Вами людини?! Як Ви сприймаєте її поцілунки? Дотики? Хіба Вони не холодні!!! Хіба запах її не викликає у вас бридкого присмаку у роті? Хіба Ви не боїтеся її обійм? Хіба світла її кохання вистачає для Вас?! Ні, не вистачає……  
   Так все таки залазили.
   І як вам?

 Как сохранить жизнь…

Шаг первый: Любите родителей своих они, те кто с Вами по жизни. Они всегда помогут и простят.

Шаг второй: Любите тех кто любит Вас, это лишит Вас потребности современем покупать успокоительные и много лишних лекарств. Шаг третий: Не убивайте ангелов. Шаг четвертый: Живите так, что б не было стыдно. Жизнь так становится спокойней. Шаг пятый: Пейте так, что б не нарушать шаг четвертый. Шаг шестой: Не пытайтесь учить людей, которые не поддаются вашему обучению. Сюда же: переделывать людей, улучшать их, по Вашему мнению.  Шаг седьмой: Слушайте, что у Вас внутри, а то можно пропустить важную информацию. Для Вас же полезную. Шаг восьмой: Верьте! Не во что, верить невозможно! Шаг девятый: Читайте! Не развиваясь можно решить только одну проблему, стать глупым и неинтересным себя и людей вокруг. Шаг десятый: Жизнь заканчиваться только после смерти! Шаг одинадцатый: Не опускайтесь до козней! Будь то родители или Ваш любимый человек. Никто из людей этого не заслуживает. Шаг двенадцатый: Звезды светят тем кто их хочет увидеть. И тем кто тратит свои силы на то что бы их рассмотреть в темном небе.

   Ой о йойой! Що ж це таке! Скільки Я вже буду ділити своє тіло з такою нікчемою, як ти? В голові наче хтось розлив цілу пляшку газованої води, а до рота вона чогось не дотікає. І єдине бажання це піти і швидко чогось десь надпити. Так це в останнє Я так наклюкався. В мене завжди так, коли Я починаю пити, в мене неначе закрадається інша особа. Лиха! Скажено бажаюча випити все що можна підпалити. А Я потім не можу вранці до води дійти, так носить по всій кімнаті! А ще дике почуття сорому, і відсутність пам’яті., роблять своє не добре діло. Все! Більше не п’ю! Боженько ти мій! Що в мене за дірка на сраці в штанях? Це Я, що так і додому припхався?! Ой  йой йой….. Соромно…Але якщо Я зараз не встану то вмру від спраги і від бульбашок в голові. Може це все та кока-кола? Ага-ага і напився Я теж нею ж, так? Блін, Я ще й на підлозі! А Я думаю, що мені так котячими сцяками смердить. Ще тільки вчора лупцював кота за калюжу на ковдрі. А помити не встиг, поспішав вже до друга. Що ми маємо? Я в котячих сциклях, з бульбашками в голові, зі спрагою у роті неможу навіть встати з підлоги. Оце так справи.     Дзвонить мобільний. Дзвонить якась «Котик».    -    Ало…    -   Ало, привіт котику. Як справи? Ти вчора трохи перебрав Я тебе ледь додому дотягнув. Ну ти ж не розраховував, що в мене залишишся…..

         Такого ще не було! Що за котик? Це ж мужик. Вже не соромно, вже страшно! І ця бісова дірка на сраці!

  -   Ти вчора так порвав штани цікаво. Це нам стало у пригоді. Принесеш до мене Я такі дірки швидко лагоджу.

Бісова пам’ять! Повертайся! Квартира друга, потім нічний клуб, потім парк, потім темно! Все! Все, що Я міг побачити в своєму нічному кошмарі зараз балакає зі мною по мобільному телефону! Чорт!

Кидає слухавку.

 В кімнату шкребеться кіт. О вже зайшов. Провчити тебе б кіт, за калюжу. Так вже провчив. А те що не вимив так то сам винен…наближається до обличчя. От блін! Я здається вбив свого кота! Від мого одного подиху кіт впав на спину і в нього смикається ліва лапка. Кіт! Не помирай! Його треба винести на свіже повітря. Беру кота, схоплююся на ноги і мішком падаю до низу. Кіт на диво жваво, як для мертвого, відразу відчув що Я падаю, приземлився на всі чотири лапи і пихато вийшов з кімнати. От падло біле! Ще буде мені добре! Забився ліктем. Все не п’ю!

      Дзвонить телефон.       Страшно глянути хто це. Женя. Йому має бути теж погано, це ж в нього Я так повисів вчора.

         -  Ало

  -  Привіт, як твої справи?     - Та... так в мене все ок..А що ми вчора робили?  

-      - Посиділи, як завжди, твоя друга особа, виправдала мої сподівання. Наклюкався ти добре.

       - Ну це Я ще пам’ятаю: квартира, дискотека, парк..

       -  А далі все. Ти кудись пішов.   

 - А ти не знаєш куди саме?  - Та ні не знаю, Котик.

    Кожне нове кохання це - янгол.
    Янгол чистий і блаженний у своїх намірах. В ньому немає ні гордості, ні брехні. Він не сумнівається у своїх намірах, без лицемірства, без правил.
   Він живе разом з нами. Він народжується для дива. Хоча Він - це і є диво. 
   Спочатку Він дуже ніжний і тендітний, але згодом його дух разом з нашим коханням, набирає сили. І Він починає допомагати нам. Допомагає нам закривати очі, на якісь недоліки один одного, допомагає нам переживати багато неприємностей, які спіткають нас у сумісному житті, допомагає нам пробачати, пробачати якісь непорозуміння, недомовки, допомагає нашому коханню. Дає нам свої сили, дає свою любов. Він бореться до останнього. Його сили гаснуть з нашим коханням. Це нам легко сказати «Ну добре, нічого не вийшло давай просто розійдемося. Залишимося друзями?» Він кричить до нас, щоб ми схаменулися подумали ще, але ми так зайняті собою, що вже давно перестали слухати його. Для нас його життя, яке ще недавно було безцінним, зараз вже нічого не варте. Навіть нашої уваги. Ми йдемо на роботу, зустрічаємося з друзями, дивимося фільми, слухаємо музику, розповідаємо, як нам все набридло, жаліємо себе…і ніколи не прислухаємось……
   Ти бачив , як помирають янголи? Спочатку їх крила зводяться до низу. А завжди блаженне обличчя тьмянішає на очах. Тіло потроху починає втрачати дух, руки обвисають до низу. Зіниці їх звужуються, а вуста відкриваються. Їх ноги підкошуються і Вони спочатку падають на коліна. З їх грудей виривається крик, не звичайний крик. Крик нестерпного болю, про який людина і не чула, крик ненависті, крик останнього подиху. Ще деякий час так протримавшись, згодом  їх тіло назавжди припадає до землі.
   Тепер, коли Я розповіла Вам велику таємницю. Ви будете обачніші з почуттями…..

   Був звичайний похмурий день. Нічого особливого. Сірі хмари затягли небо і висіли низько,  низько, наче можна було до них доторкнутися руками, попестити їх, чи розігнати по різним куткам небозводу. Люди потьмяніли разом з небом. Вони здавалися чорно-білими і такими ж похмурими.
   Але так було не скрізь. Двоє, що тільки-но прокинулись насолоджувались життям, і один одним. Не помічаючи настрою за вікном. Вони то сміялись то просто дивились в очі. Ліжко не хотіло випускати їх зі своїх обійм, наче знаючи, що там їх чекає  на вулиці. Все таки вставши з ліжка, вони ще довго кружляли по квартирі, наче в дивовижному танці,  їхніх душ і тіл. Зараз Вони вийдуть на вулицю і розійдуться в різні сторони. Вечором можливо знову зустрінуться, а можливо - ні. Такі стосунки змушують їх насолоджуватись кожною зустріччю, кожною миттю разом. Чи то в театрі, чи то в кіно, чи просто в неї, чи просто в нього. Вона кохала його, як квіти на весні кохають дощ. Він кохав іі, як те без чого неможливо жити.
   Одного разу все розірвалось. Він не  зателефонував. Вона дзвонила, а Він не брав слухавки. Наступний день теж не дав результату. 
  Вона побачила його випадково, через місяць. Він гуляв в парку з малою дівчинкою. Дуже на нього схожою. Вона не підійшла. Вона вже знає, що це. Казка розсипалась, як картковий будиночок, який не витримав вітру. Він казав, що це ідеальні стосунки…. тепер Вона знає чому.
   Вона приходить до дому і вже не бачить, декілька повідомлень залишених на автовідповідачі. Він невблаганно мигає про них, але Вона вже не бачить, нічого не бачить. Вона йде до ванної кімнати, ступаючи, як кішка по підлозі, Вона наближається…. Один рух і двері за її спиною вже не відчинити…..