"Чувства любят не разговоры, а действия"
Не знаю почему, но последнее время, встречаю только девушек,
которые чего-то добиваются, к чему-то стремятся, в отношениях.
Парни же приняли, достаточно гордые позы, одели короны и ЖДУТ... чего ждут? Это мне до сих пор не понятно...
Жаль только, что они не знают, что от сидячего положения растет зад, пузо и  характер становится достаточно женский.
Нет! Вы не подумайте, что все такие! Нормальных, живущих полной жизнью, не стеснительных, не сцыкливых, адекватных, симпатичных, вменяемых, тоже достаточно. Но их уже гараздо меньше по сравнению с Царями.
Почему так?

Не выдумывайте, говорите себе правду.
Когда Вам звонят и приглашают в кино (театр, зоопарк, просто погулять не имеет значения, что именно), а вы начинаете:
- Та ну... на улице дождь или там...скользко,....холодно..и т.п.
Просто скажите себе : "Он (Она) - просто не тот(а)".
Ведь есть у каждого, тот человек, с которым хочется гулять (кино, театр,.....) даже когда дождь, холодно, темно.....
Просто Ты не ТОТ! Это не оскорбление для того человека с которым Вы разговариваете, это то, что Вы должны говорить себе. Признаваться себе.
И не путайте это с банальными отмазками, которые Вы (Я) выдумываете из-за лени.

 Пишу тебе сейчас...., что бы ты знал, что со мной все хорошо. Жива, здорова, дела - нормально.
 Уже не так сильно грущу...
 То чувство, что было внутри меня, постепенно съело само себя, и еще чуть - чуть моей доброты и нежности...  скорбь за ним уже высохла на подушке.........
 Мне очень жаль, что Я тебя расстроила своим признанием...очередным.
 Я надеюсь, что это то чего ты хотел....Я тебя больше не люблю, наверное еще немного обижаюсь или злюсь,...но это не на долго.
 Эта заметка для тебя.
 Я рада, что ты ее прочел.

Тебе тесно в этом мире?
САДИСЬ НА ДИЕТУ!!!!!

Сьогодні опівдні до мене приходив янгол. Він був без крил і без пам’яті. Він кричав і крутив головою, тягнув до мене руки, падав на коліна, знову зводився на ноги . Кликав з собою. Але Я не могла зрозуміти куди саме, чи то в рай, чи то в пекло?  На його обличчі  були шрами, з безлічі порізів на руках йшла кров. Балакав він незв’язно, то благав мене кинути все і стати сильною, то спуститися до низу, то піти вгору.

       - Ти ж картаєш себе, нівечиш своє життя! А там, нічого не зміниться…. Там всі такі! Ні! Ні! Ти чиста,  пішли вгору там залічать рани, будеш жити далі… - І так постійно.

Звук його голосу різав простір. Коли Він зривався на крик, доводилося затуляти руками вуха.  Я вже вся була в його крові.… Де його крила?.. На спині виднілося тільки два широких порізи. З одягу на ньому були обривки його білого одіяння, рвані шматки в деяких місцях були обгорілі.  Його очі видавали його безумство так само чітко, як і те що Він казав.   - Твоє життя зділилося на два моменти: те що було з ним, і те що зараз. Але зараз НІЧОГО НЕМАЄ! ЧУЄШ! Пішли вже! Ти вирішила куди?!  Він мав рацію….. Безсоння, заспокійливі, байдужість. Зрештою Я маю перетворитись на доволі холоднокровну  істоту.   -  втратив крила через тебе, чуєш! Я не міг дивитися як ти перетворюєшся! А тепер дивись на що перетворився Я! Після того, як впав. Ні! Не злетів з неба, як в казках, А ВПАВ! Я мав зберегти тебе! А що мені берегти?! Від тебе має залишитися тільки, байдужість!   Я плачу….    -  Нарешті….Йди до мене….  Разом ми всіх переможемо….Хочеш скажу тобі таємницю?...Він тебе теж кохає.

Я подарила тебе солнце, может тебе станет теплей. Я подарила тебе свое счастье, может ты станешь добрей. Я подарила тебе несколько полных дней своей жизни, что бы ты пожил еще. Я подарила тебе книгу, что бы ты был умнее...... 

Извини но все остальное Я прогуляю! 

Сегодня же ПЯТНИЦА! У меня выходной!!!

    Я розповім Вам про дивне місто. Це місто в якому живуть дивні люди. Вони завжди ходять опустивши голову, ніколи не дивляться довкола. Не дивляться  вдень, коли все навколо переливається різними барвами, коли білий колір, білий-білий, переходить в колір першої трави, потім колір полум’я, і знову білий, але вже не такий як був, новий білий. Кольори ніколи не повторюються, вони постійно різні, їх неможливо зобразити самому. Не дивляться вночі, коли на небі з являються зірки, коли місячне сяйво таке сильне, що можна прищурити очі. Вони десь колись чули про сузір’я про полярну зірку, але їм це вже не цікаво….
    Їм цікавий той козел, що виперся на перехрестя. Асфальт під ногами. Що скажуть на роботі за спізнення? Марк сьогодні, в 679 серії нарешті поцілує Донну, чи ні? Як мене дістало життя. Скільки ще буде йти цей дощ?! Чого сніг не прибрали? Чого листя не прибрали? Скоріше б додому…. Чого бурчить та бабка? Дивні питання…. Як і дивні люди.
    Але серед них, ще є ті хто може дивитися далі, кому важко в закритій коробці. Їх легко впізнати на вулиці. До них хочеться підійти і поспілкуватися, просто поспілкуватися, без імен, прізвищ. Бо ти відчуваєш, що в них живе цілий світ.
    А ті сліпі вони цікавості не викликають. А як можуть цікавити люди, які не цікавлять самих себе….