Профіль

Safo

Safo

Україна, Харків

Рейтинг в розділі:

Люди тому рідко бувають щасливими...

  • 04.01.12, 21:56
Люди
тому рідко бувають щасливими, що ніколи не знають, чого ж хочуть
насправді. Коли вони самотні, то мріють знайти того, з ким буде добре
поруч, та варто цьому статися, як люди знову прагнуть бути одні, тим
самим прирікаючи себе на вічні метання у пошуках щастя.

Нехай іде повністю...

  • 27.12.11, 22:14
Якщо людина сама пішла з вашого життя, видаляйте все - ідіотські
листування, контакти, фото. Міняйте всі паролі, маршрути по місту,
звички. Не потрібно вишукувати рідну усмішку, запах, погляд або знайому
куртку в автобусі. Бо якщо людина захотіла піти... Нехай іде повністю ...

Завжди є завтра...

  • 27.12.11, 13:50
Завжди є завтра, і життя надає нам іще одну можливість, щоб усе виправити; але якщо я помиляюся, і сьогодні це все, що нам залишилося, я б хотів сказати тобі, як сильно я тебе люблю і що ніколи тебе не забуду. Ніхто не може бути впевнений, що для нього настане завтра. Сьогодні, можливо, останній раз, коли ти бачиш тих, кого любиш. (с)

Не чекайте хвилин щастя...

  • 27.12.11, 10:24
...Не чекайте, коли закінчите університет, коли захочете повернутися туди, коли народяться діти. Досить чекати, коли почнете працювати, коли підете на пенсію, коли одружитеся, розлучитеся. Не чекайте вечора п'ятниці, ранку неділі, покупки нової машини, нової квартири. Не чекайте весни, літа, осені, зими. Хвилини щастя - дорогоцінні, це не кінцевий пункт подорожі, а сама подорож. Працюйте - не тільки заради грошей, любіть - не в очікуванні розставань. Танцюйте - не звертаючи уваги на погляди. Найжахливіша помилка, яку ти можеш зробити - це думати, що ти живеш, коли насправді ти лежиш у камері схову в очікуванні життя...

Просто деякі люди вичерпують свій ліміт у нашому житті...

  • 27.12.11, 08:21
Просто деякі люди вичерпують свій ліміт у нашому житті. А в когось безлімітний
пакет. Ставитись до цього варто спокійно. Кудись же зникають ті, що
були нам такі цікаві й необхідні певний час. Десь зникає пристрасть,
захоплення, збудження і безнастанна потреба. Зникають, а ми від цього не
страждаємо. Все ж бо відбулося поступово і природно.
Безлімітні пакети й абонентські картки на людей. Стираєш код - отримуєш собі їх
життєвий час. Що ж, інколи можна й на карточках досить довго
протриматися, не змінюючи оператора. Хіба, інколи треба чекати. Якщо
потрібно само з"явиться у тебе в руці. І знову питимеш запахи і бужеш
знаходити приховані таланти і яскраві сторони. Може. Потім. Знову.
Знову, а не ще раз. Інакше будеш прокидатися від фізичного болю з
відчуттям того, що тебе не люблять . Немає нічого болючішого за
пробудження поряд із такою людиною. Це так дико і неприродно. Тобі
холодно і шкіра болить, як від температури..................Виходиш,
сідаєш у свою машину і їдеш світ за очі, додому , бо твій дім - цілий
світ, бо свого малого дому в тебе нема. (c)

Нікого не тримаючи. І нікого не чекаючи...

  • 26.12.11, 12:43
Деякі люди йдуть з нами поруч все життя, деякі з'являються всього на мить і зникають, не залишивши і сліду. А треті продовжують снитися ночами. Однак, всі ці люди щось міняють. І як би там не було, ми міняємося. Нові обличчя, нові міста, нові зустрічі. Нові почуття і новий біль. Нові розчарування. І ти вже нікого не тримаєш, нікого не шукаєш, не кричиш навздогін "стій... залишся". Просто від твого крику вже нічого не зміниться. Плач - не плач. Кричи - не кричи. Але якщо для когось ти - перегорнута сторінка, то ти вже нічого не зможеш зробити. І тоді розумієш, що треба з цим змиритися. А потім просто надягаєш навушники, вмикаєш улюблені пісні... і спокійно сидиш та дивишся, як люди з'являються у твоєму житті і йдуть з нього. Ні на що не сподіваючись. Нікого не тримаючи. І нікого не чекаючи...

Тих, хто тебе любить, треба вбивати...

  • 26.12.11, 12:36
Тих, хто тебе любить, треба вбивати ....

Краще прямо відразу, як тільки помітиш цей погляд, що невідривно стежить за твоїм обличчям, ці брови будиночком і рот арочкою, цю манеру бродити за тобою з кімнати в кімнату і весь час тримати тебе в полі зору. Зрозуміло, шкода, і здається, що поки нема за що. Але зроби це зараз, інакше буде пізно...

Бо ти звикнеш до нього.. Звикнеш, що іноді все-таки потрібно дзвонити. Хоча б відповідати на есемески. Хоча б спати з ним раз на десять днів. Тому що любить.

Потім приходить неминуче відчуття провини - здається, що ти губиш його життя, бездумно користуючись теплом його серця і нічого не даючи взамін. І одного разу, коли вечір твій буде особливо самотнім, ти прийдеш до нього без дзвінка і залишишся. Тому що приємно побачити, як його обличчя освітлюється щастям тільки від того, що ти поруч. Відчуваєш себе чарівником.

Чи потрібно говорити, як це закінчиться? Як його обійми стануть все тісніше, твій особистий простір дедалі менше, його прохання перетворяться на вимоги і щастя на його обличчі зміниться капризно-дратівливою маскою.

Тому убий його зараз.

А потім, коли залишишся одна, заглянь у шафу і дістань з-під купи білизни фотографію того єдиного, кому хотілося віддати своє життя, хто умів робити тебе щасливою, від кого неможливо було відвести очей.
Того, хто вбив тебе одного разу.

Треба вміти йти...

  • 25.12.11, 11:58
Треба вміти йти. Після першого "вибач, я тебе не люблю". Після першого "ну так вийшло". Після першого "ти мені не потрібна"... Треба вміти йти. Коли вперше сидиш цілу ніч, тримаючи в руках телефон і сподіваючись, що він позвонить. Коли вперше нема відповіді на смс чи повідомлення. Коли вперше чуєш в його голосі злість. Треба вміти йти. Просто відпустити, викинути з голови, з життя, з серця... Підняти голову, і не обертаючись піти... Назавжди.

Когда не хочешь, то имеешь... имеешь, это не ценя!

  • 18.11.11, 17:20
Когда не хочешь, то имеешь... имеешь, это не ценя!
Когда теряешь - понимаешь... без этого уже нельзя!...
Очнувшись поздно, ты жалеешь... того, чего не замечал!...
Цени же, что сейчас имеешь… люби, пока не потерял!!!

Нельзя сначала убивать...

  • 18.11.11, 16:52
Нельзя сначала убивать,
Потом шептать: «Я не нарочно!..»
Нельзя все время предавать,
Потом молить: «Исправлюсь!.. Точно!»

Нельзя сначала принижать,
Потом просить: «Прости за шутку!..»
Нельзя трусливо убегать,
Сказав, что «Вышел на минутку»!..

Нельзя вернувшись сделать вид,
Что все как прежде остаётся...
Ведь Жизнь на месте не стоит!..
За всё!.. Всегда!.. Всем воздаётся!...

Сложи-ка вместе все «нельзя»!
И посмотри, что получилось...
Была сильна Любовь моя,
Теперь прости,.. испепелилась...