Нещодавно МВС скасувало відділ в департаменті кримінального розшуку, який фактично займався розкриттям злочинів по ст. 161. Діяльність підрозділу фокусувалась на злочинах на ґрунті ненависті. Очевидно високопосадові в міністерстві вважають, що в Україні з цим проблем немає. Вчора представники Української Гельсінської спілки з прав людини отримали змогу переконатися у протилежному. Дівчина, яка звернулась до юридичної приймальні розповіла історію, яка не може не вразити.
15 серпня цього року її хлопець відвідав футбольний матч «Арсенал» (Київ) – «Волинь» (Луцьк). Після завершення матчу він став жертвою неонацистів.
Зі слів потерпілого на шляху зі стадіону його з товаришем разом з фанами «Арсеналу» перехопили 50 татуйованих хлопців з голими торсами з числа фанів «Динамо». Атака розпочалась з газових балончиків. Потім вболівальників притисли до стіни і з криками: «Зіг хайль», «Ріж Антифа» почали жорстоко бити. В хід пішли також ножі.
Про результати бійки ультраправі з гордістю повідомили на своєму сайті, примноживши навіть кількість жертв до 60 осіб http://rediski.org/?cat=1
Ігор та Микола* потрапили до лікарні. Один з струсом мозку, без 3-х передніх зубів, інший з трьома ножовими пораненнями.
Та найцікавіше почалося в лікарні.
До Ігоря прийшли два чоловіка в штатському, які назвали себе міліціонерами. Не продемонструвавши посвідчень вони почали допитувати постраждалого. Хоча так званий допит більше був схожий на спробу переконати Ігоря в тому, що бійка мала договірний характер між фанами клубів. Коли його дівчина стала заперечувати, вимагати дозвіл від лікаря на проведення бесіди та адвоката, їй порадили: «Свалить и не мешать, а то из-за таких вот умных мы их отпустим, и пусть адвокат их ловит».
Дізнавшись що Ігор є громадянином Росії, почалися погрози. Люди, які назвали себе міліціонерами, переконували Ігоря та його дівчину, що якщо буде подана заява до відділку, його депортують як нелегала.
Чоловіки пішли, а Ігор таки подав заяву. Проте, судячи з усього, у представників правоохоронних органів вже є своя версія подій.
Ситуація, про яку йдеться ставить до правоохоронних органів багато запитань.
Чому потерпілого намагалися «переконати» у тому, що бійка мала договірний характер? Чи не для того, аби приховати, що на Україні є проблема з фашистськими рухами. І на боротьбу з цим потрібні люди і кошти?
Чому міліціонери (якщо це були вони) так перешкоджали поданню заяви? Можливо щоб потім звітувати, що в Україні немає потреби в спеціалізованому підрозділі, що займався б злочинами на ґрунті ненависті?
Якщо це були не міліціонери, кому ще вигідно зробити так, аби потерпілі не зверталися до міліції з заявою про злочин? Можна уявити що це неонацисти роблять спроби залякати, але якось на це не схоже.
До речі, більшість постраждалих від нападу після футбольного матчу дійсно бояться подавати заяви. Бо, не безпідставно, остерігаються помсти неонацистів, зухвалість яких живиться, не в останню чергу, через безкарність з боку держави. Є також побоювання, що представники ультраправих рухів можуть працювати в правоохоронних органах.
Але, повторюся, МВС вважає, що боятися немає чого. І підрозділ, що займався розкриттям злочинів на ґрунті ненависті ліквідовано. Тож не переймайтесь, якщо після футбольного матчу виявиться, що хтось декілька разів штиркнув у вас ножем з криками «Хайль Гітлер».
Міліція скаже, що це просто хуліганські витівки опонентів з конкуруючих фанклубів.
P.S. Як стало відомо УГСПЛ, люди в штатському таки дійсно були міліціонерами. Одного з них впізнала дівчина постраждалого в Печерському райвідділі міліції. На прохання представитись вона почула у відповідь, що він їй вже представлявся, і більше робити цього не збирається. Не «здали» колегу і міліціонери, які стояли поруч.
*З міркувань безпеки імена головних героїв в цій статті змінено.
Думка експерта
За словами В’ячеслава Ліхачова, керівника програми моніторингу та аналізу проявів расизму та ксенофобії в Україні Конгресу Національних Громад України: «Останнім часом ми бачимо тенденцію збільшення нападів на антифашистів та субкультурних опонентів. Такі напади почастішали та стали більш жорстокими. Особливо це вбачається протягом 2010 року».
Автор: Марина Говорухіна, Олег Левицький
Джерело: УГСПЛ
Коментарі