А винних завжди багато Я десь на початку всіх Це мій невиправний гріх Що розпач прийняв за свято. І ніжив його, ростив Покинути так боявся, Що тільки він і зостався Хоч я його не просив. І так кільканадцять літ Я жив наче так і треба Все щастя просив у неба І кляв цей стражденний світ. Та стала розлуки мить Нелегко, бо вже ж як рідні Лишайся у цьому квітні Я буду без тебе жить!

Там, слишком там &nbsp...

Читати далі...

А разве такое бывает две правды на одного две совести... имитация участия у всего И разве все так закончится хотелось бы, что б добром у Маркеса одиночества - сто лет а куда потом? Бежать и не спотыкаться вне правил и вне причин Вам двадцать.... Вам только двадцать потерпите до седин!

Ти навіть не будеш знати, соромитись, берегти, чекати та будувати, тікати від самоти Ти можеш знайти зупинку, а краще ще й не одну Красиву самотню жінку, пристінок або й стіну Щось вічне чи тимчасове, залатане чи нове, Захвалене в кожнім слові, щасливе, нещасне, живе Придбати собі обручку і стати таким як всі Зростити дітей, онучку й чекати свого шасі Ще можеш усім брехати і грати у преферанс ........................................... А ще ти можеш...

Читати далі...

Все напротив – веки и ресницы, кудри и уста Разлетимся – не остановиться, после пустота Я пока рассматриваю пальцы, их точеный вид То, что после встречи поселилось - будет жить Губы веют холодом и скукой нежностью цветка За минуту стали вечной мукой, болью на века Скулы безнадежно величавы скалами у рта Мы молчали… жаль, но мы молчали как вода Бровь куда-то правая взлетала долго… не смогла Без прощаний взглядом все сказала …...

Читати далі...

Два лунатика у карниза Ищут выод из тупика Он военный, она актриса Вместе жили на чердаках Вместе пили отвратный кофе Счастье меряли кошельком У нее горбоносый профиль А из окон виден дурдом. У него контактные линзы На пагонах по три звезды Обажает ее капризы И остатки своей бороды Но все это, увы не поможет Мирно выйти из тупика Душу, что-то актрисе гложет Не остаться бы в дураках Не остаться бы на карнизе Подоконник под левой ногой Удержаться должна актриса Рано, рано еще на покой

Вже і відкуп не порятуєЯкщо серце до краю дійшлоЯкщо доля давно не чує,А найкраще уже булоІ благання залиш сусідуБо коліна розбиті вщент,Ще надієшся на феміду?А вона допива абсентЩе одна із важливих сесійТи неначе іржавий цвяхЗабивають, в часи репресійМав би попит, вмикав би страхТа нічого не допоможеЗалишилось одне… хочаЯ молитимусь, Боже, БожеПожалій це мале дівча.

Розраховую на вічність...марно? може й так Проте що ж поробиш - завинилаІнформація не вірна, зовсім не слабакПросто дуже часто, підрізали крила

Так захоплено розказуєш про нього Він як тінь біля твого плеча Дивна пара – карлик носорога Та облізла самка павича Це все виглядає так убого Та напевно ліпше промовчать - Бо у кожного в житті своя дорога С ким іти по ній, а краще ще й літать

Стільки часу минуло - не зважай, тобі бажано просто бути Евтаназію замінили на чорний чай, а мутантів змінили люди На стінах будинків малюють хрест, з вікон знімають гратиБагато всіляких тепер чудес - та ти продовжуєш спати Я це сном називаю, а як іще я їх бачив повір - немало Стільки часу минуло, стекло дощем ...невже це зі мною стало