Розпач

А винних завжди багато

Я десь на початку всіх

Це мій невиправний гріх

Що розпач прийняв за свято.

І ніжив його, ростив

Покинути так боявся,

Що тільки він і зостався

Хоч я його не просив.

І так кільканадцять літ

Я жив наче так і треба

Все щастя просив у неба

І кляв цей стражденний світ.

Та стала розлуки мить

Нелегко, бо вже ж як рідні

Лишайся у цьому квітні

Я буду без тебе жить!