А винних завжди багато

Я десь на початку всіх

Це мій невиправний гріх

Що розпач прийняв за свято.

І ніжив його, ростив

Покинути так боявся,

Що тільки він і зостався

Хоч я його не просив.

І так кільканадцять літ

Я жив наче так і треба

Все щастя просив у неба

І кляв цей стражденний світ.

Та стала розлуки мить

Нелегко, бо вже ж як рідні

Лишайся у цьому квітні

Я буду без тебе жить!

                                                       Там, слишком там

                                                       Здесь, слишком здесь

                                         М. И. Цветаєва

 

И мало тебя, и много

Узнать бы…

не узнаю!

И камнем упала тревога

На сердце на совесть мою.

Я год забываю руки

И зелень огромных глаз

И правду, что нет разлуки

Поскольку не будет нас.

Ты там, где уют и счастье

И правда всего одна,

А я уже год во власти

Огня твоего окна!

А разве такое бывает

две правды на одного

две совести...

имитация участия

у всего

И разве все так закончится

хотелось бы, что б добром

у Маркеса одиночества - сто лет

а куда потом?

Бежать и не спотыкаться 

вне правил и вне причин

Вам двадцать....

Вам только двадцать

потерпите до седин!

Ти навіть не будеш знати, соромитись, 

берегти, чекати та будувати, тікати від самоти

Ти можеш знайти зупинку, а краще ще й не одну

Красиву самотню жінку, пристінок або й стіну

Щось вічне чи тимчасове, залатане чи нове,

Захвалене в кожнім слові, щасливе, нещасне, живе

Придбати собі обручку і стати таким як всі

Зростити дітей, онучку й чекати свого шасі

Ще можеш усім брехати і грати у преферанс

...........................................

А ще ти можеш кохати...

лиш з правом на дисбаланс

Все напротив – веки и ресницы,

кудри и уста

Разлетимся – не остановиться,

после пустота

Я пока рассматриваю пальцы,

их точеный вид

То, что после встречи поселилось -

будет жить

Губы веют холодом и скукой

нежностью цветка

За минуту стали вечной мукой,

болью на века

Скулы безнадежно величавы

скалами у рта

Мы молчали… жаль, но мы молчали

как вода

Бровь куда-то правая взлетала

долго…

не смогла

Без прощаний взглядом все сказала

….и ушла

 

Два лунатика у карниза
Ищут выод из тупика
Он военный, она актриса
Вместе жили на чердаках
Вместе пили отвратный кофе
Счастье меряли кошельком
У нее горбоносый профиль
А из окон виден дурдом.
У него контактные линзы
На пагонах по три звезды
Обажает ее капризы
И остатки своей бороды
Но все это, увы не поможет
Мирно выйти из тупика
Душу, что-то актрисе гложет
Не остаться бы в дураках

Не остаться бы на карнизе
Подоконник под левой ногой
Удержаться должна актриса
Рано, рано еще на покой

Вже і відкуп не порятує
Якщо серце до краю дійшло
Якщо доля давно не чує,
А найкраще уже було

І благання залиш сусіду
Бо коліна розбиті вщент,
Ще надієшся на феміду?
А вона допива абсент

Ще одна із важливих сесій
Ти неначе іржавий цвях
Забивають, в часи репресій
Мав би попит, вмикав би страх

Та нічого не допоможе
Залишилось одне… хоча
Я молитимусь, Боже, Боже
Пожалій це мале дівча.

Розраховую на вічність...

марно?

може й так

Проте що ж поробиш - завинила

Інформація не вірна, зовсім не слабак

Просто дуже часто, підрізали крила

Так захоплено розказуєш про нього

Він як тінь біля твого плеча

Дивна пара – карлик носорога

Та облізла самка павича

Це все виглядає так убого

Та напевно ліпше промовчать -

Бо у кожного в житті своя дорога

С ким іти по ній, а краще ще й літать

Стільки часу минуло  - не зважай, тобі бажано просто бути Евтаназію замінили на чорний чай, а мутантів змінили люди  

На стінах будинків малюють 

хрест, з вікон знімають грати

Багато всіляких тепер чудес - та ти продовжуєш спати Я це сном називаю, а як іще я їх бачив повір - немало Стільки часу минуло, стекло дощем ...невже це зі мною стало