Не новина бачити на місцевих телеканалах осіб, які оголошують себе політиками, політичними оглядачами, експертами, не маючи для цього відповідної професійної підготовки, коментують події, виступають з прогнозами, нічим не обґрунтовують свої суб’єктивні висновки. Одним з таких можна назвати твердження, що Одеса — «русский город». Справді, сьогодні російська мова у місті є домінуючою, але не завдяки природному її поширенню, а силовому впровадженню урядами Російської імперії, потім і Радянського Союзу, які цілеспрямовано здійснювали зросійщення українців через систему освіти, переселення росіян в Україну тощо. Але що стоїть за цими словами? Чому після початку 1990-х знову спостерігаємо надмірну активізацію представників яскраво вираженої політики і дій, спрямованих на «захист» російської у російськомовній Одесі? Парадокс? Ні, це переляк, боязнь розвитку вже чітко окресленої тенденції повернення українців, яких в Одесі більшість, до своєї української ідентичності, зростання інтересу до своєї національної історії, культури, мови, розуміння того, що втрата рідної мови — це втрата української самобутності, незворотний процес до повної асиміляції.

Проблема збереження ідентичності і рідної мови не нова для Одеси. Вона постала перед українцями одразу ж після заселення ними півдня України. У багатомовних на той час містах (кінець XVIII — початок ХІХ ст.) кожна етнічна громада, у тому числі й українці, принаймні у своєму середовищі, користувалися рідною мовою, у той же час посилювалися позиції російської, як державної, вона витісняла інші мови, зокрема й українську, з усіх сфер життєдіяльності.

[ Читати далі ]