На Аскольдовій могилі

 

 

На Аскольдовій могилі

Вітер лиш гуляє.

Він так тихо і привітно

З кимось розмовляє.

Вітре, тихий і привітний,

З ким ти розмовляєш?

Кого в душі неспокійній,

Кого в серці маєш?

То студенти із-під Крутів

Отут спочивають.

Заступили шляхи крукам

Вітри їх вітають.

На Аскольдовій могилі

Трава шелестить.

І вона давно вже знає,

Хто отут лежить.

Тридцять воїнів звитяжних,

Що на смерть стояли.

Україну рідну свою

Груддю заступали.

Від бандитів-яничарів –

Ворожої зграї

Захистили і спочили

В своїм ріднім краї.

Виглядає мати сина.

Де він? Де він? Де?

З того часу стала сива.

Ні не йде, не йде.

На Аскольдовій могилі

Трави шелестять.

Вони з вітром й між собою

Тихо гомонять.

Про красу героїв наших,

Про їхні діла.

Як була в них рукопашна,

Рута як цвіла.

Ти матусю, йди скоріше,

Принеси води.

Твої дітки хочуть пити.

Йди хутчіш же, йди.

Вони все тобі розкажуть,

Як були діла.

Червону стрічку в коси ввяжуть,

Щоб як мак цвіла.

Жалко все ж. Та не журися,

Матінко моя.

На Аскольдовій могилі

Вже весна буя!

Україна стала вільною.

Добрая пора!

Ворогів, що їх убили,

Вона покара!

Україна не забула

Ні денно, ні нічно,

Як тікала зграя ворожа

Надто вже панічно.

Але потім оговталась

І зібрала сили

Переважно з голодранців.

Чорти їх носили.

Раді в нас все відібрати,

Щоб пельку набити.

Це ледарі-волоцюги,

Що не хотіли робити.

Але славна Україна

Знову відродилась.

І за синів, своїх рідних,

Богу помолилась.

Голос моєї душі

«Я залишу світлий

Слід на землі…»

Олександр Овчаренко