Лист Василя Стуса до матері

Із неволі бачу я

Небо у клітинку.

Та не бачу звідси я

Рідную хатинку.

Та не бачу звідси я

Рідную матусю.

Довгую розлуку з нею

Я терпіти мусю.

Ти за мене не журись

Рідная матуся.

Якщо буду я живий –

До тебе вернуся.

Жити тут зовсім не легко,

Можна сказати жуть.

Тут мене радянські круки

Добре стережуть.

Шлю тобі я свій привіт,

Рідная країна.

Ти мене не забувай,

Моя Україна.

Я давно уже не чув

Пісні солов’їної.

Я не бачу журавлів,

Що летять над Україною.

У холодному краї

Лиш вороння кряче.

В кого нерви є слабі,

Той нищечком плаче.

Я не плачу, не журюсь

У оцій неволі.

Я ще з нею поборюсь,

Так сказав я долі.

Ми сидимо замкнутими

В тюремній норі.

Будьте прокляті навіки

Тюремні ключарі!

Виє вітер, сніг мете,

І не видно днини.

Тільки хурмани везуть

З тюрми домовини.

Виє вітер, сніг мете,

І не видно неба.

Це ж тюрма таки на те –

Сильним бути треба!

Овчаренко О.М.Голос моєї душі. – Запоріжжя, 2009.- 200с., іл.