Велике Збирання Українських Земель

Збирання земель – свята справа для кожного націоналіста. Роздавання паспортів – лише перший крок. А далі нас чекає відпрацьований уже сценарій Косова. І ґудбай, Велика Україно!
 
Не знаю як вам, а мені хочеться доброї порції здорового націоналізму для нашого народу. На жаль, те, що у нас нині прийнято називати націоналізмом – ні в тин, ні в двері, ні в Януковича вікна. Це якийсь театр маріонеток Карабаса-Барабаса.

Може, той Карабас і страшний дядько, але його клоуни смішні і рахітичні. Їхня найперша ознака – куций розум, відсутність глобального мислення і широко закроєних планів. Усе, на що вистачає їхньої фантазії, це поначіплювати у маршрутках словничок правильного вживання окремих виразів і слів, які є найпопулярнішими серед пасажирів; відвідати садочок і нашугати бідних діток, припечатавши бідну Лізу словом "лизати"; влаштувати для депутатів лекцію з української мови і т. д. А часом, ду-у-уже рідко, щось бовкнути про москалів і жидів, хоча і це уже в далекому минулому, бо давно вже ніхто на цю святу для кожного націоналіста тему не висловлюється. Одне слово – таке собі тупцяння на місці, або каганцювання, як ще у ХІХ ст. радикали називали просвітян, які з каганцем ішли в народ замість того, щоб кликати "обух сталить та добре вигострить сокиру".

А як щодо широких планів, які у кожного нормального дуче мали би фонтанувати ледь не щодня? Плани, на жаль такі ж кумедні, як і їхні носії. "Бандерівська армія скоро викине з України "синьожопу банду"! – вигукнув у стані афекту один такий мікроскопічний дучик, і покотилася луна по усіх газетах і сайтах: ось воно! Звершилося! Нарешті гідра націоналізму прокинулася!

Але цей маленький "пууук" зі Львова дуже швидко перетворився на недорозвинуте, позбавлене бадьорого запаху "пшшшш", бо ж ніякої бандерівської армії не існує. Нема жодного підпілля, криївок і бункерів. За винятком "Криївки" у Львові і "Бункера" в Івано-Франківську. Якщо ще у Тернополі відкриють "Схрон", то програма-мінімум для приваблювання клятих москалів-туристів буде виконана.

Найновіша ініціатива львівських свободівців – замінити Дєнь Пабєди Святом Героїв. І знову покотилася луна по всіх-усюдах, розносячи чергову дурість львівських карликів. В Галичині давно вже нема жодного Дня Пабєди, святкує його жменька стареньких енкаведистів та комуністів, які за віком ніяк не могли бути ветеранами. Ну, і хай би собі святкували, Галичина у цей день живе своїм приватним життям. Але ж нє! Треба знову пукнути. Карабас замовляє музику – танцюй! Бо час від часу "Свобода" повинна давати якийсь інформаційний привід для скандалу. Ну, а на Сході відомо яка реакція: бандерлоги, свідоміти, укри, щоб ви здохли і т. д. Там уже інша трупа Карабаса працює. Її завдання вчасно, та чого там вчасно – блискавично реагувати на кожен пук галицької трупи. І так вони собі любенько співпрацюють – два театри під однією режисурою.

Ну, а про тих, котрі з великим галасом пиляли голову Сталіна, у той час, як у будинку партії світилися вікна і сновигали люди, очевидно глухонімосліпі, я вже висловився минулого разу. Бо ж фантазії Карабаса теж не безмежні. Спробуй тут розвернутися, коли тебе поставили у суворі рамки сцени.

А так же ж хочеться, так до болю хочеться якого-небудь, нехай і маленького дуче. Ото щоб вийшов на балкон, випнув груди, надув мордяку і заспівав:

– Не пора, не пора, не пора нам ЄС, москалеві служить! А пора повертати загарбані землі! Усі наші етнічні території!

Як співають у польському гімні, "вшисткє зємі до Польські". А й справді, чого нам церемонитися? Усі наші сусіди мають серед політиків радикалів, які снують глобальні плани щодо розростання своїх держав. Велика Румунія, велика Угорщина – це той казковий сон, яким снить нація. Польща поширює "карти поляка", Росія під мікроскопом вишукує у Західній Україні русинів і обдаровує своїм громадянством. Румунія і Угорщина уже роздають свої паспорти наліво й направо. Словаччина протестує. Сербія, Болгарія – теж. Ба, навіть Великобританія своє фе сказала! А Україна, як дівка на виданні, колупає піч. Де тут гнівний голос справжнього нацика?

Збирання земель – це свята справа для кожного націоналіста. Роздавання паспортів – лише перший крок, після якого буде продемонстровано ошелешеній Європі потужну армію підневільного народу – румунів, угорців, росіян – які усе життя тільки і мріють, аби повернутися у рідне лоно. А далі нас чекає відпрацьований уже сценарій Косова. І ґудбай, Велика Україно!

"А що б ти зробив, якби ти став українським дуче?" – запитаєте мене ви. І я відповім. Я б ініціював судовий розгляд у гаагському суді справи про підлу крадіж нашого родового імені, який здійснила Росія. Бо Русь ми, а не вони. Аналогії цьому є: Греція різко протестує проти назви Македонія, яку собі взяла колишня Західна Болгарія. Між іншим Болгарія теж незадоволена цією самоназвою, бо македонці колись таки були болгарами, а зараз, коли перевидають книги ХІХ сторіччя, то вдаються до фальсифікації: жодної згадки про болгар, хоча македонців тоді ще не придумали.

Окрім того я б проголосив ВЕЛИКЕ ЗБИРАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ. Моя Українська Націонал-демократична Партія (УНДП) – між іншим таку партію я заснував ще у десятому класі, ми мали партійні квитки, герб і гімн – моя УНДП надіслала б кілька нот протесту до сусідніх країн з вимогою добровільно повернути загарбані землі. До речі на усіх тих українських етнічних теренах відбувається підле й нічим не приховане нищення усього українського, закривають школи і культурні установи. Так інтенсивно цього не чинили навіть за часів СССР. А яка реакція України? Жодної. Яка реакція націоналістів? Жодної.

Росія повинна віддати нам Кубань, Курщину, Білгородщину, Вороніжчину, частину Ростовщини і Брянщини зі Стародубом. Оскільки ми разом колонізували Сибір і Далекий Схід, а Ярмак був наш пацан, поділитися з нами і цією територією. Інакше доведеться ділитися з китайцями.

Польща повинна віддати Лемківщину, Холмщину і Надсяння. Білорусія – Берестейщину і Пінщину. Словаччина – Пряшівщину і всю Східну Словаччину. Румунія – Мараморщину і всю Південну Буковину.

Отакі у мене скромні плани. А тут, в Україні, я б гостро реагував на будь-який вибрик антикраїнських сил. Ось лише останні мульки. У київську кав'ярню не взяли дівчину на роботу тільки через те, що вона спілкується українською мовою! Анатолій Близнюк послав хлопця "балакати українською" в Івано-Франківськ. Фантастика! Хоча чому фантастика? Якщо так далі піде, то скоро наші нащадки оглядатимуть ось який рекламний ролик: "Тату, а українці є? – Ні, синку, це фантастика".

Наразі українці ще є. А от націоналісти – далебі фантастика. Бо чому досі ще вікна у тієї київської забігайлівки цілі? Чому писок власника ще не напуцований до блиску? Чому костюмчик донецького дебіла ще й досі не прикрашений яйцями і майонезом? Не знаєте? А я вам скажу: бо нема у нас націоналістів. Хоч бери і сам їдь до Києва, бий вікна, писки, а тоді –до Донецька і виловлюй близнюків із лєвчєнкамі та копай у задницю.

P.S. А ідея створити УНДП, здається, не дурна, га?