Міністр освіти обіцяє прописати в навчальній програмі, «що Голодомор - це не геноцид українського народу».
Інший державнюк «щєглом» торохтить в унісон і напряму усьому
українському генофонду каже: «Тут зібралися кращі геноциди країни!»

 
Табачник наголосив, що найвищі втрати сільського населення –
під час радянського голодомору, були в Росії - Саратовській області, і
вони ніби-то були навіть вищі 41 відсотка, але чиновник чомусь і оком
не моргнув відносно національного складу тих відсотків… Але усе – до
ладу, та – по поличкам.

 
Так собі - зі своєю дурістю почав мізгувати…  Якщо,
український голодомор – це не геноцид українського народу, то випливає
тоді що наш генофонд заголодоморили і  організували найкращі геноциди
своєї ж країни… Вийшла якась перемахорена брєдятіна… Високопосадові
папуги заплутали мене остаточно…

 
Ну - була би у них якась одна позиція, може тоді я знав би -
як до неї підійти… Так - ні! Щось крутять, вертять і весь час
викаблучуються. Як же ж в такій ситуації можна знайти ту єдино-вірну
розумну мить взаємного порозуміння?…

 
За свої роки, вже якось так сталося, що я чомусь перестав
довіряти «брєдово-пустопорожнім» словам наших херманичів, а тому
піднявши довідкові матеріали - занурився в їх вивчення. Серед тих,
незасекречених документів - які були на підхваті доступно-досяжні, і
які вдалося розшукати, натрапив на дуже цікаві факти, які і
намагатимуся донести до Вашого споживання.

 
Райони Саратовської та Пензенської областей займають приблизно третину Поволжя.
На початку 30-х років їх територія була розділена між Нижньо-Волзьким і
Середньо-Волзьким краями; на значній частині сучасної території
Саратовської області розташовувалися кантони Автономної республіки
німців Поволжя (НП АРСР).

 
Історія виникнення поселень етнічних українців на території
сучасної Саратовської області сягає більш, як три століття. Щоб
позбавитися панського свавілля і закріпачення, багато українців втікали
на «пусто порожні землі» Росії.

 
В пошуках нового життя переселенці з українських земель йшли в основному у двох напрямках: Поволжя, на так званий - “Сірий Клин”, і в азіатську частину Росії  Далекий Схід -“Зелений Клин”.

 


Шукаючи істину від Табачника і «гаранта», нас цікавить саме «Сірий Клин» - територія сучасного Казахстану та сусідніх областей Росії, Поволжя, де в той час тихенько спочивала наша «пустопорожня» Саратовська область.

 
Переселенські потоки в Поволжя були скеровані в основному на території
сучасних Саратовської і Волгоградської, а також Астраханської областей.

 
За результатами Першого Всеросійського перепису населення,
проведеного в 1897 р., на території Астраханської, Самарської і
Саратовської губерній вже проживало 401707 українців

 
Перша хвиля переселення українців в Саратовський край припадає на
початок XVIII століття. Вільне переселення було викликано: посиленням
малоземелля селян і бажанням козацьких старшин мати такі ж  права, як і
російське дворянство.

 
З початку ХVIII ст. саме тут – у Саратовській області,
переважно вздовж Волги, виникло чимало українсько-компактних сільських
поселень: на схід і південний схід від Камишина, в басейні середньої
течії р. Медвидиця, в пониззі р. Іловля, в районі Актюбінська та
інших..

 
На освоєних землях українці вперше заснували  село Красний Яр і ряд хуторів.

 
Наприкінці 1740-х років кількість українських поселень в
Низовій Волзі почала неухильно зростати. Причиною появи нових
українських поселень на берегах Волги стало видобування з Ельтонського
озера солі.

 
Для вивозу видобутої солі царський уряд запросив усіх охочих
людей. Одними з перших в Низове Поволжя, зі своїми сім’ями і волами -
прийшли і приїхали українські чумаки Слобідської України.

 
До того ж,  російський сенат протягом кількох десятиліть
підтверджував права і свободи українських селян у Росії, що сприяло
переселенню українців у Саратовське Поволжя.

 
З цього часу кількість українських чумаків, які возили
ельтонську сіль, неухильно зростала. Вже через десятиріччя після
заснування соляного промислу на озері Ельтон, українські чумаки
витіснили інших візників з цієї прибуткової справи і таке становище
зберігалося до кінця всієї соляної операції.

 
Уздовж “чумацького” шляху виникає багато українських
сіл-слобід. Наприкінці ХVIII ст. вивезенням солі з Ельтону займалися 17
сіл, а в Південному Поволжі цим промислом займалося вже понад 60.

 
Ці поселення спочатку були незаконними, і тільки після того,
як царська влада переконалася в економічній вигоді українських чумаків,
сенатським указом від 15 березня 1754 р. їм було дозволено заснувати
постійні поселення, які звалися слободами.

 
В указі наголошувалось: «Всім тим
малоросіянам, котрі там з’явились, і для перевезення солі завели волів
і всякі припаси, як біля Саратова, так і біля Дмитріївська на луговому,
а не на гірському боці бути, і худобу свою пасти, ліс незаповіданий
рубати для лагодження їхніх возів дозволити»

 
На протилежному березі від м. Саратова і м. Дмитріївська (сучасне м.
Камишин) були збудовані соляні магазини, склади для зберігання солі,
біля яких, а також вздовж соляних шляхів до цих магазинів і почали
виникати чумацькі поселення.

 
В слободі проти Саратова невдовзі було збудовано церков
Покрова Богородиці, з того часу слобода і стала зватися Покровською. В
1762 році її населення зросло до 3 тисяч чоловік. Великою, також, була і слобода Миколаївська, що розмістилась на протилежному березі від м. Дмитріївська.

 
Крім Покровської та Миколаївської слобод чумаки стали проживати і в
інших селищах Низового Поволжя: Узмор’ї, Пестравкі, Порубіжки, Котові,
Володимирівки, Рахінки, Самійлівки. Наприкінці 1760-х рр.

 
Вздовж шляхів від Ельтону і до Саратова та Камишина і далі по
дорогах до Воронежа й Тамбова виникло понад 100 українських хуторів і
слобод.

 
Поряд з переселенням чумаків, відбувалося і «вільне»
переселення українських селян. Таким чином, селянами із Слобідської і
Лівобережної України, в першій половині XVIII століття, в Низовому
Поволжі були ще засновані слободи: Бородачі, Баланда, Хохлівка, Рудня,
Ільмень, Пiсчанка, Коростине, Мойсеїве та інші.

 
Внаслідок проведення столипінської реформи мільйони
українських селян були примусово переселені на нові місця проживання.
Селяни мало не всіх українських губерній були в числі переселенців до
Низового Поволжя. В цей період з України в Саратовську губернію
переселилось майже 27 тисяч українців.

 
Так на саратовській землі з’явилися поселення, топоніми яких, генетично належать вихідцям з України і говорять самі за себе:
с. Нова Полтавка, с. Дергачівка, с. Києво-Миколаївка, с. Чернігівка, с. Києво-Полтавське, с. Ново-Київка, с. Таврічеське,
с. Малоросійське, хут. Український, хут. Полтавський, хут. Чорноморський, хут. Великий Верхньодніпровський, хут. Суми,
хут. Єкатеринославський, хут. Малоросів

 
Найбільша доля переселенців належала до вихідців з Полтавської,
Харківської, Чернігівської і Воронезької губерній, про що додатково
свідчать топоніми українських поселень, заснованих в цей час: Велика і
Мала Чернігівка, Валуйки, Стара і Нова Полтавка, Харківка, Дергачі,
Київка, Київський, Чернігівський, Канівський, Нова Волинь та інші…

 
Особливого розмаху міграція українського населення набула в
другій половині ХІХ ст. після скасування кріпацтва, неухильно зростаючи
в наступні десятиріччя. У ті часи українські поселення в Російської
імперії становили основну кількість переселенців.

 
Так, коли в 1891-1900 рр. вихідці з території сучасної України становили 36% усіх внутрішніх мігрантів імперії, то в 1901-1910 рр. їхня питома вага зросла до 49% і сягнула 60% в роки, що передували Першій світовій війні.

 
Напередодні першої світової війни в «Сірому Клину» - Омськ був центром українського життя. Полтавець М.Бондаренко, який працював в тих краях землеміром, засвідчує: «Сам Омськ виглядає як московське місто, але базар і ярмарок балакають українською мовою»…

 
Воно і не дивно, адже навколо Омська розташовувались
облаштовані козацькі поселення, заселені виключно українцями.
Протоптана ними стежка до Казахстану стала тією артерією, через яку з
України впродовж сторіччя викачувались життєдайні сили, робочі руки та
інтелект.

 
Лише в 1891-1914 роках з Волинської, Катеринославської,
Київської, Таврійської, Харківської, Херсонської та Чернігівської
губерній для освоєння «Сірого Клину» виїхало близько 1,7 мільйона українців.

 
На 1917 р. в Низовому Поволжі вжве проживало майже 550 тисяч українців.
Тобто, за останні 20 років з моменту Першого Всеросійського перепису
(1897 р.) українське населення в Низовому Поволжі збільшилося майже на 150 тис чоловік, тобто приріст населення внаслідок природного приросту і міграції збільшився на 37 %.

 
Після закінчення Громадянської війни 1917 року процес переселення з
України в Заволжя оновився. Тільки з 1923 по 1932 роки в Пугачівський
округ на землі колонізаційного фонду переселилось понад 30000 українців.

 
В 1926 році, в двох районах Саратовської губернії: Котовському і
Красноярському - українці становили більшість населення (відповідно
69,3% і 72,4%). Українське населення за чисельністю переважало також в
Єлазькому і Самойлівському районах
(51,9% і 79,3%), в Покровському районі Республіки Німців Поволжя (74%).

 
За даними перепису 1926 року, в Казахстані – це «Сірий Клин», українське населення складало 13,2%
до загальної кількості. В Актюбинському окрузі їх нараховувалось 93
тисячі, Кустанайському - 164 тисячі, Петропавлівському - 184 тисячі,
Акмолінському – 110 тисяч, Сирдар'їнському - 41 тисяча, Уральському -
21 тисяча.

 
Злочинна колективізація сільського господарства стимулювала
міграційні процеси в Україні. Від колгоспів та розкуркулювання
українське селянство рятувалося в Казахстані, Середній Азії та Сибіру. Мільйони наших земляків впродовж кількох десятиліть освоювали цілинні та перелогові землі Казахстану, Сибіру та Алтайського краю.

 
Отже, широкомасштабне промислове землеробство Казахстану започаткували
саме наші земляки. Назви радгоспів-гігантів на колись маложиттєвих
цілинних землях Казахстану промовисто засвідчують приорітетність нашого
народу

 
У вересні 1941 р. Рада Народних комісарів видала постанову за №2030-922 с «Про заходи з переселення колгоспів з прифронтової смуги Української РСР, Орловської та Курської областей», на підставі якого десятки тисяч українських сімей було евакуйовані до Низового Поволжя.

 
У той же час за рішенням Державного Комітету Оборони до
Саратовської області було евакуйовано i сім’ї шахтарів з Донбасу. У
роки війни також посилилися міграційні процеси всередині
Нижньоволзького регіону.

 
Після сталінської депортації поволзьких німців частину
українських сімей примусово було переселено до обезлюднених сіл
німців-колоністів. Таким чином можна констатувати, що переселення
українців в Саратовське Надволжя було поетапне. Майже всі етапи були
повністю контрольовані.

 
Хвилі українського переселення були пов’язані з економічною
доцільністю для російської держави і регіону. Українці внесли значний
внесок в економічний розвиток Саратовського Надволжя і залюдненості
краю. Вони створили компактні взаємопов’язані етнічні масиви…

 
Статистика засвідчує, що після створення Союзу та організації більшовиками радянських республік, українці в Російській Федерації посідали за чисельністю друге місце після росіян. В деяких регіонах (Кубань, Ростовська, Саратовська області, Ставропольський та Приморський краї) українці були домінуючим населенням.

 
Проте рух на схід не завжди був добровільним - в пошуках
кращої долі та заробітчанства. Одна з особливостей міграційних потоків
радянського часу - підвищена питома вага “переселенців з примусу”.

 
Розкуркулені політичні опоненти влади, релігійні діячі,
представники інтелігенції, а також звичайні, ні в чому не винні люди,
що потрапили в жорнова режиму - мільйони репресованих вивозилися з
України в найменш пристосовані , а то й зовсім непристосовані для життя
регіони Росії.

 
Після приєднання до СРСР західноукраїнських земель, і
особливо після Другої світової війни, до депортованих жертв радянського
терору долучено ще й 1.070.000  мешканців Західної України.

 
Величезна кількість людей загинула. Дехто згодом,  зміг повернутися
додому, але переважну більшість українців назавжди затримали в Росії
адміністративні перепони і житейські обставини

 
Численна українська діаспора на теренах нинішньої Росії є
переважно результатом тривалого та цілеспрямованого партійно-урядового
курсу комуністичної партії Радянського Союзу - на створення єдиної
нації на російськомовній основі - “радянських людєй”.

 
Для досягнення цього експерименту широко використовувалися
авторитарні методи переміщення народів аж до їх депортації та поселення
в нових, віддалених від попередніх місць проживання районах.

 
Тому серед українців, що зараз живуть у діаспорі в Росії,
відносно велика частка тих, хто перебував і перебуває поза своєю
історичною батьківщиною вимушено.

 
Вважається, що питома вага українців серед усіх політвязнів СРСР становила в повоєнні роки 40%. (“Нам не разбиться бы на пятые колонны”, Комс.правда.-1991.-14 листопада).

 
Районами поселення людей, які відбували покарання з політичних
та інших мотивів упродовж багатьох десятиліть, були мало придатні для
життя та трудової діяльності регіони з огляду на їх суворий клімат.

 
За даними М.Якименка, який вивчав роль українців у залюдненні
та господарському освоюванні Сибіру та Далекого Сходу з кінця XIX -
початку XX сторіччя, у 1917 році за Уралом жило 748,6 тисяч українців.-(суворий клімат)

 
В повоєнні роки кількість українців в Поволжі відчутно збільшилася в
усіх областях, і навіть в  автономних республіках - Калмицькій і
Татарській, але в Саратовській області чисельність українців чомусь постійно скорочувалася…

 
За тридцять років, в Саратовській області
чисельність українців значно зменшилася. Ці числа встановлено переписом
громадян Росії - відповідно до років переписуз 1959 до 1989 рр.) – з 112,2 тисяч до 101,8 тисяч чоловік…
с

Об'єктивні дані про національний склад населення в Радянському Союзі,
для громадян були такою ж таємницею як відомості про оборонний
потенціал, і тому - навіть у статистичних установах така
довідкова  інформація проходила під грифом «секретно».

 
Тривалий час вважалося, що – 50 мільйонів українців на теренах СРСР значно перебільшені і є пропагандистською видумкою націоналістів з-за кордону.

 
Розсекречені архіви КДБ та МВС засвідчили, що чисельність українців у колишньому Радянському Союзі перевищувала 80 мільйонів чоловік (журнал «Нові дні», грудень 1992р.).

 


Наявні статистичні дані з різних регіонів Росії просто вражають
зникненням українців - якому немає жодного пояснення. Буду оперувати
даними перепису населення, що проводився в Росії у 1897 році, та
останнім переписом Радянського Союзу - 1989 рік.

 
Між ними відтинок часу - 92 роки, причому 72 роки - з них
припадає на радянський період. Мушу застерегти, що я не маю змоги
привести статистичні дані по усіх регіонах Росії з - за їх
утаємничення, тому для прикладу наведу дані про українське населення
лише в деяких областях та краях СРСР.
    
Дмитра Табачника, мені було дуже важко зрозуміти, відносно голоду в
Саратовській області, щей тому, що ця територіальна одиниця Російської
федерації була утворена 5 грудня 1936 року шляхом переустрою
Саратовського краю…

 
Тому - про який голод 1936 року, горе вчений від історії - міг вести мову взагалі??? До його публічної заяви було дуже багато запитань!!!

 
Саратовська область - суб'єкт Російської Федерації, входить до
складу Приволзького федерального округу, на сході проходить державний
кордон Росії з Казахстаном.

 
92% українців Поволжя жило в селах. У 1926
році у Нижньоволзькому регіоні Поволжя а саме: в колишній Саратовській
області нараховувалося - 202 тисячі українців, в 1959 році кількість українців зменшилася до - 112,2 тисяч, а вже в 1989 році склала - 101,8 тисячі.

 
50% - 100,2 тисячі українців Саратовської області за цей проміжок часу – загадково випарувалися зі статистичних даних Росії!

 
  

Так, у Ставропольській губернії в 1897 році було зафіксовано: 320 тисяч українців - 37% усього, населення, а через 92 роки – залишилося лише 69 тисяч, тобто 2,4%.

 
У Донській губернії наприкінці минулого століття українців було 720 тисяч - 28% усього населення, а в нинішній Ростовській області українців, згідно з переписом 1989 року, лишилося 178,8 тисяч - 4,2%.
    
У Курській губернії українців наприкінці XIX ст. нараховувалося 530 тисяч - 23%, а сьогодні їх там близько - 1,7%.
І це при тому, що в результаті комуністичногої свавілля до Курської
області наприкінці 20-х років відкраяли від України кілька районів
заселених переважно українцями.

 
Ще разючіша картина по Воронезькій губернії. В царській Росії в 1897 році там налічувалося 930 тисяч українців - 36% від усього населення.

 
За радянської влади, не зважаючи на те, що до Воронежської
губернії з України передали кілька українських районів, чисельність
українців у 1989 році зменшилася майже у 8 разів і становила 122,6 тисяч - 5%. Враження таке, що українці в цих областях повимирали, або випарувалися в вічність.

 
За 92 роки значно знизилась питома вага українців у населенні Сибіру. В
1897 році у Тюменській, Тобольській та Єнисейській губерніях українці
становили - 20%. Тепер, там за офіційною статистикою, наших земляків лишень - 3,3%.

 
За переписом 1897 року, в Уссурійському краї було - 25% українців, в Амурському – 20%. В 1989 році частка українців в загальній кількості населення в цих регіонах становила відповідно 6,2% та 8,2 %.

 
Перепис населення Далекого Сходу, що проводився в 1926 році за вказівкою Москви - нарахував лише 315 тисяч українців. Хоча ще в 1918 році, за даними українських далекосхідних організацій, в «Зеленому Клину» мешкало 437 тисяч українців.

 
За усіма правилами демографії, враховуючи природний приріст населення -
кількість українського населення на Далекому Сході в 1926 році мала б
становити 570 -600 тисяч!?

 
Кількість українців Північного Кавказу скоротилася в десять разів: - з 3,1 до 0,3 мільйонів чоловік. Якщо в 1926 році українці становили тут 33,9% усього населення, то вже в 1939 році - лише 3,3%.

 
У Краснодарському краї кількість українців теж скоротилася із 41,1% до 4,7%, у Ростовській області - з 53,3% до 3,8%, у Ставропольському краї - з 27,3% до 2,3%

 
У 1926 році в Центральночорноземному районі налічувалося близько 2 млн. українців. Перепис 1939 року показав, що в цьому регіоні вже проживає лише - 565 тисяч українців. Чисельність українців усього за 13 років років тут скоротилася майже в чотири рази…

 


Освоєння Кубані запорізьким козацтвом та українським населенням -
незаперечний факт. Адже ця історична подія увінчана відомим пам'ятником
українським запорожцям на місці висадки їх на Тамані 1792 року. В ХVIII
столітті все населення Кубані було українським…

 
Кривавий розгром українського відродження комуністична влада
розпочала саме з української Кубані та інших регіонів Росії.
Смертоносні для українського народу хвилі  інквізиції поширилися по
всій країні, а з 1933 року тотальний геноцид охопив і Україну.

 
Вього за 13 років - з 1926 до 1939 року, українське населення на Кубані, зменшилося більш як у 12 разів і становило в 1939 році лише 150 тисяч - 4,7% загальної кількості інших національностей.

 


Що ж за етнічна бомба вибухнула на благодатній Кубані, яка за 10 років знищила майже 3 мільйони українців?
Завісу над цією таємницею відкривають циркуляри головних комуністичних
«геноцидів» Радянського Союзу до партійних комітетів російських та
українських комуністів.

 



  
    Слушапи: Об украинизации.
    Постановили:
Ввиду того, что украинизация ряда районов и станиц, проводившаяся на
Северном Кавказе, не вытекает из культурних интересов населення и
служит легальной формой классовому врагу для организаций сопротивления
мероприятиям Советской впасти и создания под эзтим прикрытием своих
контрреволюционных организаций, Президиум СКК райисполкома
  
    1. Немедленно приостановить дальнейшую украинизацию во всех районах и станицах Северо-Кавказского края.
    2. Перевести к 1 января 1933 года все делопроизводство советских организаций в станицах и районах на русский язык.
    3. В трехдневный строк перевести все украинские газеты на русский
язык, а также листовки, брошюры, стенгазеты, многотиражки и прочую
литературу, виходившую на украинском языке, в дальнейшем издавать на
русском языке.
    4. Перевести преподавание на всех работающих краткосрочных курсах
(советских, педагогических, колхозных и т.д.) на русский язык.
    5. Предложить КрайОНО необходимие мероприятия для перевода, к осени
1933 года преподавания во всех школах на русский язык и по укреплению
учительского состава украинизированных школ и предоставить на
обсуждение Президиума СКК райисполкома.
    6. Радиовещание на украинском языке прекратить.
    7. Обязать РИК разьяснить настоящее решение на общих собраниях и пленумах Советов.
  

 
Гадаю, що цей  документ коментувати немає потреби, тому що за
міжнародними правовими нормами ця широкомасштабна акція є - не що інше,
як знищення усього українського і українства в цілому:


Сталінський циркуляр про припинення українізації в Україні українські
та російські комуністи розпочали запопадливо здійснювати у 1933 році. А
до цього часу патріотичне українство Кубані було вже винищене повністю.
Квітучі кубанські станиці і вся хлібодарна Кубань стали цвинтарною
пусткою.

 




Cереднє співвідношення населення СРСР між 1926 і 1937 роками (без урахування українців і казахів) склало 119,4%. Серед мешканців України виявилося 84,7% ???

 
Тобто, до 1937 року в СРСР українців стало 70,9% від очікуваної кількості по народженню!!!

 
Як видно з цієї таблиці. Під час голодомору 1933 року
найбільше постраждали українці та казахи. Євреї та білоруси – майже не
постраждали. А росіян - масований голодомор взагалі навіть і не
зачепив.

 
Шановні «маленькі» росіяни та «маленькі» білоруси перед тим
як мене звинувачувати у тих гріхах які я ні в якому разі навіть не
намагаюся робити - уважно перегляньте графік…

 
Так! Голодомор доторкнувся до усіх національностей, але не Ви
винні в ньому! В голодоморі винні ті – хто прикриваючись нашим вибором
- завжди фальшують і брешуть що ми їх вибрали у тую Владу.

 
Закріплюючі свої владно-хиткі крісла вони тими голодоморами й чинять свій неправедний суд над патріотами усіх країн.

 
Я – свідомо в Частині 1.  підкреслював Казахстан!!!

 
Згідно статистичних даних в період з 1926 року по 1937 рік, в Казахстані беслідно зникло – 1.105.821 казахів. За даними перепису 1926 року, в Казахстані – це «Сірий Клин», українське населення складало 13,2% до загальної кількості – 476160 українців.

 
На мій погляд ці дані не відповідають дійсним числам, тому що
тільки в 1891-1914 роках з Волинської, Катеринославської, Київської,
Таврійської, Харківської, Херсонської та Чернігівської губерній для
освоєння «Сірого Клину» - Казахстан та Поволжя», виїхало близько 1.700.000 українців.

 
В мене складається враження та дуже велика підозра, що в Казахстані
1933 року «заголодоморили» не казахів а саме українців під виглядом
казахів.

 
Нацистський «переворот» у Німеччині 1933 року, прихід до
влади націонал-соціалістів. В результаті створювалася реальна небезпека
виникнення на Україні та в Росії сепаратистських тенденцій.

 
Гітлер не приховував, що розглядає Україну як житницю
німецького рейху. Тому, як вважали німецькі дипломатичні представники,
комуністична партія Радянського Союзу повинна була вжити відповідних
заходів проти українського національного руху, як на російських теренах
– так і на українських.

 
На випадок же окупації Гітлером України - українські села
потрібно було обезлюднити. Саме у зв'язку з цими планами - голод 1933
року в Україні, Казахстані та Росії - на мою думку, був частиною
політики російських і українських комуністів по знищенню волелюбного
українства – як прикордонно-буферної зони...

 
Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв українського голодомору 32-33 років, виголошуючи різні дані – від 3 до 15 мільйонів.

 
Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го
року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу,
кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті
розладу психіки та соціального колапсу, жертви становили близько 7 мільйонів чоловік лишень на теренах України .

 
До 7 мільйонів українців замордованих голодомором на теренах України, в звязку з новими даними слід додати ще й 4 мільйони на теренах Росії.

 




Дані про чисельність українців Росії за переписами населення в царські
і радянські роки, та відсоткове співвідношення серед усього населення
виглядають наступним чином.

 


Ще на початку 1930 року за офіційними даними, в Росії мешкало 7.012.000 українців. Через 40 років, тобто на, порозі 70-х рр., чисельність українського населення в Російській Федерації зменшилася на 3.666.000 українців, а до 2002 року ще додатково скоротилася до катастрофічних – 2 942 961 українця. (перепись 2002) [2]  

 
Якщо російський період 1933-1937 років можливо пояснити голодомором 1933 року–3.025.000 українців.
Російський період 1937 – 1970 років фізичним винищенням – 641 тисячі українців.
Російський період  1970 – 1989 років відродження українства на теренах Росії – 1.012.000 українців.

 
То російський період 1989 – 2002 років примусовою русифікацією (зросійщенням) – 1.419.000 українців, але це вже тема наступної частини…

 
Висвітленням етнічної ситуації в Росії я завершую розгляд цієї
частини, оскільки саме на доступних мені матеріалах я маю змогу
конкретними числами показати усій українській громаді ті  злочини
комуністичної партії СРСР, які спільно з українськими комуністами
свідомо влаштували загадкове зникнення, (загибель) 4.069.000 українських патріотів на теренах Росії.

 


Причини цієї безпрецедентної в історії людства кривавої акції ще мають
бути досконально вивчені. Проте, вже сьогодні можна однозначно
стверджувати, що тодішні комуністичні злочинці СРСР та України – добре
усвідомлювали:

 
Подальша гра в незалежність колоній та національне
відродження в них загрожуватиме існуванню усієї
комуністично-тоталітарної системи, складовою частиною якої є
утаємниченні різними кольоровими партіями сьогоднішні комуністи –
злочинці сучасної України.

 
Комуніст Кравчук, комуніст Кучма, комуніст Ющенко, двічі
засуджений комуніст Янукович – лишень маріонетки в руках українських та
російських кримінально- комуністичних кланів незалежної і
свободолюбивої України!

 


П.М

 
Усі частини цієї публікації дозволяю безкоштовно, навіть під
своїми іменами розміщувати в усїх ЗМІ України і за кордоном. Жодних
претензій відносно винагородження за написаний матеріал зобов’язуюсь
ніколи не піднімати.

 
Народи світу, та країн бувшого Радянського Союзу повинні знати про український голодомор правду, а не блювотиння відмахорочників та "харантів".

(с) D.D.

На протязі багатьох віків – Росія, разом з українськими зрадниками - як
за часів царату, радянського, та сучасно-українського періоду: маючи
певні територіально-економічно-демографічні зазіхання до незалежної
України: -

Свідомо влаштовували шаленно-систематичний постійний геноцид
українського народу – через жорстоке винищення паростків нашої
державності, генофонду нації - коріння української культури, духовності
і віри…

 
Для тих, хто ще сліпо вірує в міфи про миролюбне творення імперій…
Про «природні» процеси злиття націй…
Про патологічну відразу українців до своєї мови й культури…
Про самоїдство та ностальгічне бажання «слиться в едином порыве»…

 
Нагадую найбільш значні віхи на шляху нищення
генофонду України, руйнації культури та духовності українського народу
та його зросійщення.

 
Без їх знання - не осягнути глибини тієї прірви, до якої Україну, вже
майже понад 340 років, настирливо ведуть та підступно-злодійкувато
підштовхують російсько-українські манкурти.

1700-1721 роки - Масове знищення
українського козацтва в Північній війні Росії за оволодіння узбережжям
Балтійського моря, у будівництві Ладозького каналу та царської столиці
-  Санкт-Петербургу.

 
1708-1709 роки - Жорстоке придушення - Петром І, національно-визвольного руху та остаточне нищення залишків української державності.

 
1720 рік  -   Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.

 
1724 рік —   Друкарня Києво-Печерської
лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування   книг, не у
всьому схожих з російськими. На таку ж суму і за таку ж «провину»
оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.

 
1729 рік  -   Указ Синоду про вилучення в населення українських букварів та текстів з церковних книг.

 
1768 рік  -  Злочинна змова Катерини II з
польською шляхтою для спільного придушення визвольного руху
українського народу на Правобережній Україні, що ввійшло в історію під
назвою -  Коліївщина;
                      
                     Перша масова депортація українців до Сибіру.

 
1768-1775   роки - Нищення українського козацтва в російсько-турецькій війні.

 
1775 рік  -   Підступна руйнація Катериною II Запорізької Січі,
                     Закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях та наступне закріпачення українського народу.

 
1771-1783  роки - Остаточна ліквідація української автономії у вигляді Гетьманщини та окремого   козацького війська в Україні.

 
1784 рік —  Синод наказує митрополитові
Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи
вчителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.

 
1811 рік -   Закриття за правління Олександра І Києво-Могилянської академії - центру духовної культури України.

 
1816-1821  роки - Мілітарна окупація України у вигляді 500 тисячного війська у військових поселеннях на українській землі.

 
1847 рік   -  Розгром Кирило-Мефодіївського братства, політичний терор в Україні за Миколи І.

 
1854-1855   роки -  Росія веде Кримську війну проти союзу Англії, Франції та Оттоманської імперії. Основним постачальником гарматного м'яса для неї стали українські губернії.

 
1862 рік  - Закриття за Олександра II українських недільних шкіл, які на свій кошт організувала     передова українська інтелігенція.

 
1867 рік -   Ємський указ про заборону ввезення української книги з-за кордону.
                    Заборона українського театру й друкування нот українських пісень.
                   Закриття українських громад та журналу «Основа».

 
1877-1878  роки - Російсько-турецька війна принесла українському народові величезні економічні збитки та людські втрати.

 
1884 рік   -  Закриття усіх українських театрів.

 
1890-1914   роки -   Масові переселення українських селян до Сибіру й Далекого Сходу, яке позбавило Україну близько 5-и мільйонів українців.

 
1904-1905   роки -   Російсько-Японська війна між Росією та Японією за панування на Далекому Сході,  в якій загинули десятки тисяч українців.

 
1907-1908  роки -    Післяреволюційна реакція в Україні.
                                   Закриття українських періодичних видань.
                                   Указ сенату про шкідливість культурної й освітньої діяльності в Україні.

 
1914 рік   - Указ Миколи II про скасування української преси.

 
1914-1917  роки -   Україна втягнута Росією в злочинну першу імперіалістичну війну, яка знекровила генофонд нації, - в її полум'ї згоріло життя мільйонів українських солдатів та мирного населення.

 
1917-1920  роки -     Більшовицько-білогвардійська навала в Україну.
                                    Знищення української державності.
                                   Братовбивча громадянська війна в Україні, спровокована більшовиками та білогвардійцями.
                                   Розгром українського національного руху.

 
1921-1922  роки -   Політика воєнного комунізму та голод в Україні, що забрав життя сотень тисяч людей.
                                    Жорстоке придушення більшовиками селянських повстань та кривава розправа з робітничими страйками.

 
1928-1932   роки -    Колективізація сільського господарства в Україні, що призвела до розгрому села, знищення заможних верств населення та депортації мільйонів селян за межі України.

 
1929-1930   роки -    Початок великого політичного терору в Україні.
                                    Знищення української автокефальної церкви.

 
1932-1933 роки -  Штучний голодомор в Україні, інспірований більшовицькою владою з метою знищення непокірного українського селянства.
                                    
                                   За оцінкою міжнародних експертів:
                                   на Україні від голоду померло понад 10 мільйонів українців.
                                   В Росії від голоду померло – понад 4-и мільйони українців.
                                  

 
1933 рік –    Телеграмма Сталіна про припинення українізації.
                      (Ліквідація в Україні так званого національного ухилу.)

 
1933-1938  роки -      Масовий геноцид проти українського народу.
                                     Тотальне нищення української культури та національної школи.

 
1938 рік   -  Сталінська постанова про обов'язкове вивчення російської мови.

 
1939 рік   -  Фінська війна з метою загарбання Фінляндії.
                      Економічні збитки та значні втрати українського населення.

 
1939-1940  роки -     Приєднання Західної України.
                                    Широкомасштабні репресії проти населення.
                                    Депортація на Північ та до Сибіру майже півмільйона західних українців.

 
1939-1945 роки –   Друга світова війна, розпочата нацистським та більшовицьким режимами, що призвела до повної руйнації економіки України:
                                     загибелі більше 10 мільйонів українців

 
1944-1945 роки -    Розробка
сталінсько-беріївського плану депортації українців з України (приказ
№0078/42 НКВД й Наркомата оборони СРСР от 22 июня 1944 года "О выселении в отдельные края Союза ССР всех украинцев".

 
1946-1947   роки -     Голод в Україні:
                                     В Україні померло - біля 3 мільйонів українців.
                                    В Росії померло – біля 1,5 мільйона українців.

 
1947 рік  - Спільна радянсько-польська широкомасштабна акція «Вісла» по нищенню сотень тисяч українців у Польщі.

 
1944-1949  роки -     Нищення української повстанської армії та масова депортація населення Західної України на Північ до Сибіру.

 
1954-1959  роки -    Освоєння 10 мільйонів
гектарів цілинних та перелогових земель Казахстану й Сибіру, котре
вичерпало з України матеріальні й людські ресурси - (з України виїхало близько 3 мільйонів молодих робочих рук).

 
1964-1983  роки - Доба компартійної реакції в Україні та боротьба з новітнім українським відродженням.

 
1978 рік  - Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови та літератури (брежневський циркуляр).

 
1983 рік - Постанови ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах (андроповський указ).

 
1986рік – Чорнобильська катастрофа, яка є наслідком компартійно-російського тоталітаризму, безвідповідальності перед народом.

 
                     В результаті з сільськогосподарського виробництва на Україні вилучено понад 5 мільйонів гектарів земельних угідь, постраждало близько 3 мільйонів населення України, генофонд нації уражено на століття.

 
                   Росія залишила Україну сам на сам з Чорнобильською трагедією.

 
1989 рік  -  Постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну мову, російську, в СРСР
                     (горбачовський циркуляр).

 
1992 рік   -  Щодо Криму, то цей сумний
перелік антиукраїнських акцій, можуть продовжити прийняті у 1992 році
Конституція та Закони про освіту в Республіці Крим, які у цьому регіоні
фактично ставлять українську мову поза законом.

 
2004 рік   -   1-ий Сіверськодонецький з’їзд сепаратистів Партії Регіонів відносно федералізації України.
                              (Відносно федералізації України та поділу її території за національною ознакою).

 

2008 рік   -    2-ий Сіверськодонецький з’їзд сепаратистів Партії Регіонів
                                Пропонується створення Південно-Східної Української Автономної Республіки (ПіСУАР)
                                Масована видача паспортів громадянина Росії - українцям Криму.

 


- Без достовірно-об’єктивного перерахунку бюлетенів фальшовано вибори Президента України.
- Партією Регіонів в Верховній Раді України утворено антиконституційну коаліцію (СіР), яку в порушення Конституції України           протизаконно  узаконив нелегітимний президент України.
- Антиконституційною коаліцією Партії Регіонів призначено нелегітимний уряд України.
- Антиконституційною коаліцією Партії Регіонів в порушення Конституції
України - антиконституційно відмінено вибори до місцевих (регіональних)
Рад.
- Нелегітиним президентом України підписано міжурядову угоду між
Україною та Росією (пакт  Ялинковича-Медвеєва). Таємні додатки до пакту
свідомо-підступно утаємничені від суспільства.
- Антиконституційною коаліцією Партії Регіонів антиконституційно
ратифікано (пакт Ялинковича-Медведєва)- З пактом зовсім не були
ознайомлені депутати Верховної Ради України.
- Не визнання в ПАСЕ, нелегітимним президентом України Ялинковичем «Голодомору – як геноциду українського народу.»
- Перейменування Партією Регіонів Верховної Ради АР Крим – в Верховний Совєт АР Крым.
- Антиконституційно змінено закони відносно паспортів громадян АР Крим,
та введено антиконституційну норму їх заповнення російською мовою.
- Нелегітимною коаліцією Партії Регіонів в Верховній Раді України
підготовлено ряд антиконституційних законопроектів щодо сфери
використання російської мови, на усій території України.
- Нелегітимною коаліцією Партії Регіонів в Верховній Раді України
підготовлено ряд антиконституційних законопроектів відносно -
«судоустрою України».
- Нелегітимною коаліцією Партії Регіонів в Верховній Раді України
підготовлено ряд антиконституційних законопроектів відносно «Цензури в
журналістиці», та відносно «масових зібрань громадян України».
- Антиконституційно-кардинально нелегітимним президентом Ялинковичем
змінено закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України».

 




Отже, витоки того стану, в якому нині перебувають економіка та
духовне життя в Україні, потрібно шукати не в
блудувато-міфічно-короткочасній незалежності, а перебуванні в досить
тривалому російсько-колоніальному ярмі.

 
Породженням цього рабства є низька національна свідомість
українського суспільства, відсутність національної гордості,
яничарність та манкуртство, вельми поширених передусім у південних та
східних регіонах України.

 
Демографічна ситуація в тій чи іншій державі – це показник
благополуччя країни. Вона віддзеркалює не лише економічну та політичну
стабільність в суспільстві, а є і показником здоров'я нації. Нація,
позбавлена природного приросту населення, не має майбуття й приречена
на вимирання.

 
Аналіз демографічного стану в Україні впродовж досить
тривалого часу перебування її у складі Російської імперії переконливо
доводить, що саме українці досягли межі етнічної катастрофи.

 
Сьогодні - смертність в Україні домінує над народжуваністю.
Це перший сигнал, що нація - вимирає.

 
Українці – колись одна з найбільш чисельних націй Європи,
сьогодні вже усіми складовими свого буття - надійно стоїть над
цвинтарною прірвою.

 
Відплив з України корінного населення – на заробітчанство.
Приплив
на її терени осіб інших національностей - людей, для яких українська:
мова, земля, природа, народ - є чужими, призводить до руйнації
суспільної моралі…

 
До втрати відчуття спільності історичної долі і культури…
Створює атмосферу нездорового суперництва і ворожості на соціальному й національному підгрунті…

 
І є переконливим свідченням тих вікових російсько-нездорово-штучно міграційно-інспірованих процесів…
Які в першу чергу спрямовані на русифікацію України!

 
А в іншу – через сьогоднішніх
кримінально-олігархічно-комуністичних українських
самозванновладоутримувачів, на підступно-«мирне» захоплення,
завоювання, та злодійське пограбування дурисвітами-пройдисвітами та
представниками кримінально-олігархічно-комуністичної країни - Росія.
(с)D.D.

Люблю людей с распахнутой душою,

Легко мне с ними, что не говори.

Не мудрено, что хочется порою

Общаться, хоть до утренней зари.


С такими сам становишься добрее,

Чистосердечней, лучше и мудрей.

Довериться, раскрыться поскорее

Зовёт душа - ты не перечишь ей.


Ты даже в мыслях не играешь в прятки,

а всё им отдаёшь начистоту,

И дружбу эту ценишь, словно святки,

Средь серых будней - чудо-простоту.

(из иннета)

Татьяна Коробова: Судя по последним публикациям (УП), после подковерной суеты
вокруг «Запорожстали» с перетягиванием каната между Ахметовым и
неопознанными субъектами под зонтиком Внешэкономбанка России, владельцы
«Запорожстали» (явно посоветовавшись с Банковой или поделившись?)
бортанули Ахметова, вернув задаток, и пошли навстречу неопознанным
российским субъектам, сделавшим предложение, от которого невозможно
отказаться.

 
Ну, нам с вами, наверное, не понять, но для Ахметова,
очевидно, такой облом в своей стране в «эпоху» правления родной партии
и как бы своего Президента равносилен прилюдной пощечине.

 
Конечно, есть вопрос, имеющий прямое отношение к развитию политической ситуации в Украине в среднесрочной перспективе.

 
Банковая в лице Левочкина-Януковича по собственной инициативе указывает Ахметову место у параши?

http://durdom.in.ua/ru/main/article/article_id/5415.phtml

Татьяна Евгеньевна верно подметила, что клану Ахметова от
воцарения Хама проку маловато. В нелегитимном Кабмине Азарова-Пахло
верному соратнику Ахметова обломился лишь «футбольный сектор»: его
друган экс-мясник с донецкого рынка стал вице-премьером по Евро-2012
(после 2012 года  Боря Колесников в политике себя очевидно не видит).
Почему главного спонсора Партии регионов Рината Ахметова обделили с
должностями, остается только догадываться.

Насчет того, что место Ахметова у параши, в 2007-ом году опубликовал статью «Ринат Ахметов — будущий Президент? О видениях и предсказаниях нардепа Анны Герман». Чтобы найти эту статью набрал в гуугле: «Ринат Ахметов, намазать лоб зеленкой».

С некоторыми сокращениями эта статья была перепечатана сайтом
«КОМИТЕТ ПРОТИВОДЕЙСТВИЯ КОРРУПЦИИ   И ОРГАНИЗОВАННОЙ ПРЕСТУПНОСТИ» в
разделе: «КОРРУПЦИЯ И ПРЕСТУПНОСТЬ»
http://kpk.org.ua/2007/07/02/rinat_akhmetov__budushhijj_prezident.html

Приведу ее полностью:

Ринат Ахметов — будущий Президент?

«Я иногда умею видеть печать власти на челе человека», — говорит
депутат Верховной зРады от Партии регионов Герман, увидевшая эту печать
на лбу Рината Ахметова, которому она пророчит будущее президентство.

О видениях и предсказаниях нардепа Анны Герман

«Я иногда умею видеть печать власти на челе человека и поэтому
могу предсказать судьбу. Это у меня от бабушки. Так вот — у Рината
Ахметова есть такая печать», — как-то заявила Анна Герман и благодаря
своему уникальному дарованию предрекла Ахметову будущее президентство.
«Он имеет перспективу, если только захочет воспользоваться ею», — с
некоторым сомнением добавила она, как бы намекая, что самого богатого
олигарха страны еще и надо упрашивать, чтобы он согласился осчастливить
народ Украины, захотев стать ее Президентом.

Ну, о видениях Анны Герман народ, допустим, немного наслышан.
То ей сырое куриное яйцо привиделось летающими «тупыми твердыми
предметами», в то время как сей «тупой твердый», но слабый в коленках,
хоть и дважды закаленный предмет подхватили под руки и унесли.

Странно, что после блестяще проведенной, но почему-то с
позором проваленной кампании по отбеливанию имиджа дважды судимого
кандидата от власти в президенты Украины сиротки Януковича, которого со
слов Анны Герман в детстве оболгали злые дяди, ее не удостоили титула
самого «честного и принципиального» журналиста всех времен и народов.

 
Интересно, включила Герман в свою книгу откровений о
Януковиче историю о том, как команда действующего Премьера (по его
первой ходке) не придумала ничего лучшего, как изготовить фальшивые
постановления областного суда, согласно которым еще четверть века назад
приговоры в отношении Виктора Януковича якобы были пересмотрены, а сам
он — полностью реабилитирован, а его пресс-секретарь Анна Герман
выступила тогда главным рупором для озвучивания этой фальшивки.

Почему-то я уверен, что эта почти детективная история, по
которой было даже возбуждено уголовное дело по факту изготовления
«неустановленными служебными лицами Апелляционного суда Донецкой
области двух фальшивых постановлений о пересмотре приговоров в
отношении Януковича», не вошла в ждущую своего звездного часа книгу
Герман о «железном хозяине», то бишь, о Януковиче.

Нет, то уголовное дело уже конечно закрыли, хотя сам факт
подделки документов, которые Анна Герман лично пыталась выдавать за
настоящие (провиднического ума у нее, правда, хватило на то, чтобы
никому те фальшивки не показать) доказан экспертами, легко
установившими, что папка из госархива, содержавшая эти постановления,
раньше расшивалась и сшивалась снова, при этом в архивную тетрадь были
вставлены два новых листа с текстом подделанных постановлений. Причем,
во время первичной сшивки в 1979 году настоящие документы прокалывались
в четырех местах, а после расшивки папки и вкладывания в нее фальшивок,
нить пропустили лишь в две дырки. В результате подделанные
постановления имеют два отверстия от шила, в то время как подлинные,
естественно, четыре. Само собой фальшивки были выполнены на иной
бумаге, отпечатаны на другой печатной машинке, рукописные пометки на
них сделаны разными чернилами.

Но самым забавным в этом преступлении было то, что секретарь
суда, поставившая свою подпись под постановлениями, датированными 1978
годом, в ту пору даже не ходила в школу. Впрочем, забавного в этой
истории мало. Уголовное дело по доказанным фактам фальсификации в
пользу высокопоставленного рецидивиста до суда, как и ожидалось, не
довели. Подозреваемая в подделке документов секретарша, несмотря на
беременность, умудрилась беспрепятственно покинуть территорию Украины
вместе с семьей, и остается только надеяться, что уличенный во лжи
насчет своей невиновности Янукович побеспокоится о ее безбедном
существовании вдали от родимых пенатов.

Как человек, имеющий отношение к печатном слову, поражаюсь
Анне Герман, неужели ей никогда не бывает мучительно стыдно за ту ложь,
в которой ее уже неоднократно уличали? Или такое устаревшее понятие,
как совесть, для народного депутата, коим она стала за свои несомненные
заслуги перед Януковичем, для нее давно не существует?

 
Теперь о печати на лбу Рината. Они, Аннушка, ведь разные
бывают эти печати. Есть каинова печать, а в его случае — это намазанный
лоб «зеленкой». Спроси его, он знает что это такое, потому и плачется
журналистам: «Я не хочу умирать…»

А насчет сомнений Анны Герман по поводу того, захочет ли
Ринат Леонидович повторить пройденный Януковичем путь и баллотироваться
в Президенты, то она совершенно правильно в том сомневается. С
биографией Ахметова лучше в большую политику не соваться. У него и так
есть все, о чем простой смертный и мечтать не может, зачем ему
декоративная булава Президента?

Мне кажется, что цель его жизни даже не в приумножении своих
капиталов (миллиардом больше, миллиардом меньше, не в деньгах же, в
самом деле, счастье), а в том, чтобы прожить с этими капиталами как
можно дольше. Липкий страх, что когда-нибудь за все придется платить по
счетам, уже отравляет его сытое существование, и этот страх возник не
на пустой почве. Сколько переживаний и нервов ему, наверное, стоил один
только обнаруженный ментами «колодец смерти», из которого извлекли на
свет божий полуистлевшие трупы бизнесменов, с чьих предприятий он
сегодня денно и нощно богатеет.

Хорошо еще, что расследуют это дело наши так называемые
правоохранительные органы, которым и раньше было невдомек, что за
необъяснимые явления происходят в бизнесе, когда активы предприятий,
многие из владельцев которых были либо убиты, либо пропали без вести,
перешли к Ахметову, а уж теперь, когда Ринат обзавелся депутатской
неприкосновенностью, тем более никто под него глубоко копать не будет.
Исходя из всего вышеизложенного, что-то мне не верится в предсказания
Анны Герман. Впрочем, с нашим еле сводящим концы с концами народом,
пылающим «бело-голубой» любовью к ограбившим их олигархам, возможно
все…

© Александр Ковалевский, 2007

(Или размышления старого Басё у кучи...)

(Не для женских нежных ушек!)




"Прилип мне к подошве
Как старое суши
След одинокого самурая.
А может, то мытарь печальный
Присел у дороги,
Иль грозного сёгуна
Хворь одолела?
А вдруг это кули китайский,
Устав от работы
Решил опростаться,
Почувствовав острую,
Как нож для сепуку
Боль средней чакры?
А что если сам Император,
Наевшийся фугу
Решил отдохнуть от похода?
Иль гейша его,
Истомившись от ласк,
Отдала природе
Всё то, что утром поела?"

 
Так думал Басё,
У дымящейся кучи,
В которую влез ненароком,
Гуляя по рисовым чекам.
То длилось недолго
Всего до восхода луны,
Что сакуру вдруг осветила.
И старый поэт,
Вдруг задрав кимоно,
Присел тихо рядом,
В море дум погружённый   ...

(Семён Битый)