Абдула ожиріння мізків в Україні наїла?

  • 11.09.13, 01:35
Представникам ЗМІ
та усім зацікавленим особам
Щодо ситуації навколо солістки Абдулліної К.Д.
З глибоким сумом сприйняв звістку про жахливий коментар Катерини Абдулліної на «Facebook». Ще з більшим сумом — зміщення акцентів довколо нього, що відбувається в останні дні, адже йдеться не про мову спілкування, а про принижуюче ставлення до мільйонів людей.
Колектив Національної опери України інтернаціональний. Наші працівники спілкуються багатьма мовами світу, аж до японської (адже нині у штаті театру працюють японські артисти балету), мовами оригіналу, відповідно до світової практики, виконуються оперні вистави. Але нікому і на думку не спадає принижувати честь і гідність інших! Саме це викликало хвилю обурення у коментарях К. Абдулліної.
У колективі театру добре відома її лексика, тож авторство сумнівів не викликає, а пошук “винних” та нові подробиці, котрі щоденно “народжує” Катерина, нагадують заздалегідь сплановану, але огидну за суттю і змістом піар-акцію. Стає зрозумілим, що “героїня” скандалу увійшла в азарт і буде створювати “новини”, допоки їй буде надаватись така безпрецедентна медійна підтримка, якій можуть позаздрити не тільки зірки шоу-бізнесу, але і будь-який впливовий політичний діяч.
Щодо вокальної форми Катерини, то будучи зарахованою до трупи театру, вона, напевно, і справді подавала надії, котрі, на жаль, не виправдалися і вступили у потужний диссонанс із її амбіціями.
Певні сподівання на поліпшення її вокальної форми покладалися на приватні стажування Катерини в Італії, на які вона неодноразово виїжджала протягом останніх років. Однак кілька виступів у минулорічних виставах театру засвідчили марність цих сподівань, про що я говорив їй особисто.
Професійна форма творчих працівників театру, а у зв’язку з цим, і можливість їх участі у тих, чи інших партіях (ролях) протягом сезону, мала бути обговорена під час наради головних спеціалістів театру, що традиційно відбувається у перші дні нового театрального сезону. Припускаю, що це могло стати одним із приводів для такої піар-кампаінії солістки.
Хочу звернути увагу, що спекулювання поодинокими виступами у невеличких театрах Італії ніяк не є підтвердженням її міжнародного визнання, на відміну, наприклад, від іншої нашої солістки Людмили Монастирської, яка нині робить світову кар’єру, тріумфально виступаючи на найпрестижніших сценах — Нью-Йоркської “Метрополітен-опера”, Міланської “Ла Скала” та інших, виконуючи головні партії поруч із Пласідо Домінго та іншими справжніми зірками оперного вокалу.
Із сумом змушений констатувати, що ні славні здобутки Людмили Монастирської, ні ювілеї Марії Стеф”юк — Героя України, легендарної співачки, яка першою з українок, після Соломії Крушельницької, була запрошена співати у “Ла Скала”, ні Мирослава Скорика — Героя України, всесвітньо відомого композитора, не викликали такого інтересу, як абсурдна за масштабами та огидна за сутністю, ситуація навколо К.Абдулліної.
Залишається поза увагою і той факт, що вперше в історії Незалежної України, виставу Національного репертуару - “Наталку Полтавку” - у постановці нашого театру запрошено на престижний європейський фестиваль у Сааремаа у липні 2014 року.
Дивними і недолугими звучать у співвідношенні з творчим доробком К.Абдулліної визначення “оперна діва”, “примадонна”, якими характеризуються мистецькі здобутки Марії Каллас, Монсеррат Кабальє, Соломії Крушельницької, Євгенії Мірошниченко — найвидатніших оперних співачок світу.
Як головний режисер театру, не бачу можливості подальшого виконання К.Абдулліною провідних партій у виставах театру, принаймні з наступних причин, кожної з яких достатньо:
1) її незадовільна вокальна форма
2) відмова колег від участі з нею у виставах
3) можлива реакція на її появу на сцені з боку глядацької аудиторії, що може поставити виставу під загрозу зриву
Цілком природно, що будь-яка людина, яка має честь, гідність і власну позицію, після усього, що сталося, подала б заяву про звільнення, але нині зрозуміло — Катерина цього не зробить. Чому? Відповідь проста — вона прекрасно розуміє, що жоден серйозний театр у такій вокальній формі не візьме її на постійну роботу. Хай прослухається у Віденську оперу, в “Ла Скала”, чи у Варшавський театр — а ми всі подивимось на результати...
Завершуючи, прокоментую і останній інформаційний “десерт” від Абдулліної на мою адресу. Катерина стверджує, що я, ніби то, пропонував їй “руку і серце”, та отримав відмову... Єдина жінка, якій я робив пропозицію — моя дружина Мирослава.

Вважаю цей коментар вичерпним, а тому для себе ставлю у цій темі крапку. Прошу представників інтернет-ресурсів та друкованих ЗМІ наводити цей коментар повністю, а не частково, залежно від позиції та уподобань.

Завжди відкритий для спілкування та вдячний за інформаційну підтримку справжніх мистецьких подій та здобутків Національної опери України.

З повагою

Анатолій Солов’яненко,
головний режисер Національного академічного театру
опери та балету України імені Тараса Шевченка

Як вам таке мракобєсіє руССкіх?

  • 10.09.13, 06:29
- Доброго дня. Зробіть мені каву.
- Три рубля.
- Дивно, написано що три гривні…
- А я как сказала?
- Трі рубля.
- Не морочь голову. Ты же понял. Да и какая разница?!
- Мені потрібна кава за три гривні, не за «трі рубля».
- Как вы меня достали…
У вікно простягається рука з кавою.
Цукор не перемішаний, вода ледь тепла, руки трусяться.
Даю їй три гривні, хоча й сам не знаю за що.
Дивлюся на каву і розумію, що це за три рублі,
а не за три гривні. Шкода, дуже шкода ...



748 x 574

05.09.13 12:45 Киевский Русский клуб состряпал карту общепитов, где "не портят аппетит украинским языком" На волне возмущений активистов нескольких украинских общественных организаций тем, что их обслуживают в киевских кафе на русском языке Киевский Русский клуб выпустил виртуальную схему под названием «ЗАВЕДЕНИЯ ОБЩЕСТВЕННОГО ПИТАНИЯ В КИЕВЕ, ИГНОРИРУЮЩИЕ СВИДОМИТОВ».

Об этом сообщил в своем блоге публицист Дмитрий Скворцов, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Радио "Эхо".

Как говорится в пояснительной записке к схеме, на ней «показаны места, где можно поесть без опасения испортить себе аппетит сценой унижения официантов по языковому принципу. Проще говоря, зеленым цветом отмечены заведения, где персонал общается с клиентом по-русски (или на другом языке международного/межнационального/регионального общения), невзирая на требования свидомитов, выдвигаемые в нарушение Конституции Украины и Закона «Об основах государственной языковой политики».

Смотрите на «Цензор.НЕТ»: В "Кофе Хауз" считают украиноязычных посетителей "повернутыми" и смеются над ними. ФОТОрепортаж

https://www.google.com/maps/ms?msid=203012821933342043303.0004e58bb44d945862380&msa=0

Также прилагается легенда условных обозначений: «Зеленая метка - смело заходите. Редкий нацюк сюда залетает. Желтая метка - можно заходить, но есть вероятность встретить агрессивного представителя титульной нации. Красная метка - обходите стороной. В таком заведении вам даже меню на русском языке не предоставят».

Смотрите на «Цензор.НЕТ»: Права украиноязычных потребителей в Украине нарушаются постоянно - о том, кого в этой стране раздражает украинский язык. ВИДЕО

Выпуск схемы сопровождается заявлением Киевского русского клуба, где осуждается «вмешательство в работу заведений сферы услуг города Киева, выражающееся в навязывании им требований абсурдной и дискриминационной языковой политики тотального приоритета украинского языка».

Смотрите также на «Цензор.НЕТ»: "Бойкотируй российское!" - в Украине началась общенациональная гражданская кампания по бойкоту российских товаров!. ФОТОрепортаж Источник: http://censor.net.ua/n252432 Источник: http://censor.net.ua/n252432

Хронология уничтожения украинского языка


1627 год. Указом царя московского Михаила Фёдоровича и патриарха Филарета (его отца), велено книги украинской печати собрать и на пожарах сжечь.

 


1672 год. Указ о запрете во всех городах людям всех чинов, иметь у себя дома книги украинской печати.


1677 год. Патриарх московский Іоаким приказал из украинских книг уничтожить листки, которые имеют разницу от книг московских. 


1689 год. Синод запретил Киево-печерской лавре печатать И том "Четьи-минеи" Дмитрия Ростовского. 


1690 год. Московский патриарх Иоаким указом запретил все украинское писательство. Kниги "Четьи-минеи" Даниила Заточника велено сжечь. 


1693 год. Письмо Московского патриарха в Киево-Печерскую Лавру о запрете любых книг на украинском языке. 


1709 год. Указ Петра І о запрете печатания книг на украинском языке, а книги, печатные на церковнославянском языке, сверять с российским изданием чтобы в них никакой разницы не было.

 

1720 год. Указ Петра І, чтобы книг никаких, кроме церковных предыдущих изданий, в Украине не печатать, а те старые книги с книгами великороссийской печати уравнять, чтобы никакой разницы и особенного наречия у них не было. 


20 декабря 1720 года. Петр І выдал указ киевскому губернскому князю Голицину, чтобы "во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные". 


1721 год. Приказ Синода посылать книги из украинских типографий в "синодную контору" для исправления их согласно с российскими требованиями и произношением и сличение клеймом цензора. 


1724 год. Типография Киево-печерской лавры оштрафована на одну тысячу рублей за печатание книг, не во всем схожих с великороссийскими. На такую же сумму и за такую же "вину" оштрафована и Черниговская типография, которую перевезли в Москву. 


1729 год. Приказ Петра І о переписывании в Украине государственных постановлений и распоряжений из украинского языка на русский.


1740 год. Российская императрица Анна Ивановна создала правление гетманского правительства под руководством московского князя Алексея Шаховского и внедрила русский язык в делопроизводстве на территории Украины.


1748 год. Приказ Синода Киевскому митрополиту Самуилу Милославскому ввести в Киево-могилянской академии и во всех школах Украины русский язык преподавания, в результате чего на Левобережье исчезло 866 украинских школ. 


1750 год. После отмены Канцелярии министерского правления малорусских дел в г. Глухове из нее изъяты и перевезенны в Россию дела тайного делопроизводства. Документы архива Запорозькой Сечи, найденные во время "разорения Сечи генерал-поручиком Текелиею в ларе под престолом сечевой церкви", очутились в Московском отделении общего архива Главного штаба.


1755 год. Синод приказал Киево-печерской лавре перевести на русский язык "Четьи-минеи" св.Дмитрія Ростовского и Киево-печерский патерик. 


1763 год. Указ Екатерины ІІ о запрете предподавания на украинском языке в Киево-могилянской академии. 


1764 год. Отмена Екатериной ІІ украинского гетманства, а с ним - ликвидация украинских учебно-культурных заведений и устранения от власти украиноязычных чиновников. 


1765 год. Ликвидация Екатериной ІІ казацкого уклада на Слобожанщине и казацких школ. 


1766 год. Синод приказал Киево-печерской лавре печатать лишь те книги, которые в московской типографии печатаются и апробированны Синодом. 


1769 год. Синод запретил Киево-печерской лавре печатать буквари на украинском языке и приказал отобрать у людей те буквари, которые были уже на руках. 


1782 год. Екатерина ІІ создала комиссию для внедрения в России народных училищ, заданием которых было внедрение единственной формы учебы и преподавания русского языка во всех школах империи.


1784 год. Синод приказывает митрополиту Киевскому и Галицкому Самуилу наказывать студентов и освобождать 
от работы учителей Киево-могилянской академии за отход от русского языка. 


1785 год. Приказ Екатерины ІІ по всем церквям империи отправлять службу Божью на русском языке. Русский язык введён во всех школах Украины. 


1786 год. Синод опять приказывает митрополиту Киевскому контролировать Лаврскую типографию, чтобы никакой разницы с московскими изданиями не было, а в Киево-могилянской академии немедленно ввести систему учебы, узаконенную для всей империи. 


1789 год. В Петербурге по инициативе Екатерины ІІ выдан "Сравнительный словарь всех языков", в котором украинский язык определяется как российский, обезображенный польским.


1811 год. Закрытие Киево-могилянской академии. 


1847 год. Разгром Кирило-Мефодиивского братства. 


1853 год. Искаженно издание "Летописи" Грабянки. 


1862 год. Закрыты украинские воскресные школы. Прекратилось издание украинского литературного и научно-политического журнала "Основа". 


1863 год. Валуевский циркуляр: "Украинского языка не было, нет и быть не может, а кто этого не понимает - враг России". 


1869 год. Закон: чиновникам всех ведомств назначалась значительная доплата за русификацию. 


1876 год. Емский указ. Запрет ввозить украинские книги из-за границы, запрет подписывать украинские тексты под нотами, запрет украинских театральных представлений.


1881 год. Закон о разрешении печатания словарей на украинском языке, но с российским правописанием, а постановка украинских театральных представлений зависит от местного начальства. 


1887 год. Рукопись грамматики украинского языка цензор вернул не читая, отписав автору, что нет потребности позволять к печати грамматику того языка, который обречен на небытие. 


1888 год. Указ Александра ІІІ "О запрещении употребления в официальных учреждениях украинского языка и крещения украинскими именами".


1889 год. В Киеве, на археологическом съезде, разрешено читать рефераты всеми языками, кроме украинского. 


1892 год. Российское правительство приказывает цензорам сурово следить за тем, чтобы не допустить украинских литературных переводов из русского языка. 

1894 год. Запрет ввоза украинских книг из-за границы.

 

1895 год. Запрет украинской читанки и украинских книг для детей. 


1903 год. На открытии памятника І.Котляревському в Полтаве не разрешены речи на украинском языке. 


1905 год. Кабинет Министров России отказал ходатайству Киевского и Харьковского университетов об отмене запрета украинского языка, определив ходатайство как несвоевременное.


1906 и 1907 год. Закрытие "Просветительства" в Одессе и Николаеве. 


1908 год. Указ сената о том, что образовательная работа в Украине вредная и опасная для России. 


1910 год. Указ Столипина о зачислении украинцев к разряду инородцев и о запрещении любых украинских организаций. 


1914 год. Указ Николая И о запрещении украинской прессы. 


1922 год. Ликвидация "Просветительства" на Кубани, в Зеленом Клине и в других местах проживания украинцев. 


1933 год. Телеграмма Сталина о прекращении украинизации и уничтожения большинства украинских писателей. 


1938 год. Постановление ЦК КП(б) об обязательном изучении в школах республики русского языка. 


1939 год. После "освобождения" Западной Украины - закрытие части украинских и открытие российских школ 

1940 год. Депортация населения Галичины в Сибирь. 


1946 год. Постановление Совета Министров Советского Союза об утверждении украинского правописания, приближенного к российскому.


1947 год. Каганович провел чистку среди деятелей украинской культуры. Новая волна депортаций населения Западной Украины в Сибирь.


1949 год. Запрет возвращаться в Украину тем рабочим, которые были вывезены во время войны вместе со своими заводами. Для восстановления промышленности в Украине присылали россиян. На целину - в Казахстан и Сибирь - вывезено 100 тысяч украинских юношей и девушек .


1958 год. Постановление Пленума ЦК КПСС о переходе украинских школ на русский язык преподавания. 17.ІV.1959 г. Верховный Совет УССР принял соответствующее Постановление. 


1961 год. ХХІІ съезд КПСС - новая программа партии о "слиянии наций" в единый советский (то есть российский) народ. 


1962 год. Репрессии против защитников украинского языка. 


1970 год. Приказ Министерства образования СССР о написании и защите диссертаций лишь на русском языке.


1972 год. Вторая после войны чистка и репрессии против украинства. Отстранение от должности Первого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста за недостаточную борьбу с национализмом.


1975 год. Новая цензура "Кобзаря" Т.Шевченко.1978 год. Коллегия Минобразования УССР. Директива "О совершенствовании изучения русского языка в украинских школах". 


1979 год. Ташкентская конференция - "Русский язык - язык дружбы народов". 


1983 год. Постановление ЦК КПСС и Совета Министров Советского Союза "Об улучшении изучения русского языка в школах республик". Доплата за русский язык преподавания 15%.


1989 год. Постановление ЦК КПСС "О единственном официальном общегосударственном языке в Советском Союзе" (русском языке). То же в проекте Конституции М.Горбачова. 


1990 год. Верховный СОвет Советского Союза. Закон о языках народов Советского Союза закрепляет за русским языком статус официального на всей территории Союза.

Тарас Мазепенко


Чорна столиця.

  • 07.09.13, 06:30
Дихати по-горлівськи. Аварія на «Стиролі» не викликала у місцевих бажання боротись за чисте повітря
Чому Горлівка не стала обласним центром, як у місті сприймають техногенні загрози і чим сьогодні наповнене місцеве політичне повітря

Зображення: gorlovka.ua

Тема столиці та бруду

1932 року, коли було утворено Донецьку область, до якої увійшло кілька донбасівських округів, серед претендентів на роль центру нової адміністративної території були Луганськ, Артемівськ, Сталіно (Донецьк) і Горлівка. В історичних матеріалах зазначено, що Луганськ та Артемівськ з різних причин одразу вийшли з обойми. Залишалися Сталіно та Горлівка. Тоді передбачалося, що у Горлівки було більше переваг: мовляв, місто перебувало в центрі області, і до нього з усіх боків підходили залізничні та шосейні дороги.

Незабаром у Донбас приїхав відповідальний за організацію Донецької області член Політбюро ЦК ВКП (б) Лазар Каганович. Коли він проїжджав через Горлівку, йшов сильний дощ, і його автомобіль на одній з ділянок дороги потрапив у непролазне болото. Як зазначається в історичних джерелах, Каганович, вийшовши з машини, втратив у ньому свої чоботи. Розсердившись, він вилаявся на адресу міської влади та заявив: «Поїхали до Юзівки – там буде обласний центр!».

Таким чином, дорожній бруд завадив Горлівці свого часу стати столицею Донеччини. Символи ж цієї історії досі не втратили своєї актуальності. Після недавньої аварії на «Стиролі» про Горлівку вкотре згадали як про найбільш екологічно брудне та небезпечне місто країни, а також приписали їй статус «чорної столиці».

Екологічне терпіння

«Горлівці – мужній народ, вони вже звикли до серйозних екологічних загроз, – каже місцевий еколог і громадський діяч Володимир Ющенко. – Це дуже погана звичка, але від цього нікуди не дітися. Екологічна обстановка у нас, звичайно, напружена, але я б не сказав, що вона критична».

Фахівець акцентує, що у шістьох загиблих в аварії на «Стиролі» практично не було жодних шансів вижити. «Коли прорвало трубу, аміак, перебуваючи в рідкому стані, почав литися на землю, – пояснює фахівець. – Потім він перейшов в газоподібний стан, і автоматично утворилася хмара. Тим, хто потрапив під цю хмару, врятуватися вже було неможливо. Один-два вдихи й відбувається рефлекторна зупинка дихання, і людина гине».

Поставарійної паніки чи особливої стривоженості серед місцевого населення сьогодні в Горлівці не спостерігається. З одного боку, можна все списати на характерну для нинішньої Донеччини соціальну апатію, яка проявляється і в політичних, і в екологічних питаннях. Водночас горлівцям, судячи з усього, просто не властиво відкрито виражати свій внутрішній страх перед постійними техногенними загрозами. «Живемо, як на пороховій бочці. До цього ніколи не звикнеш. Але наш народ упокорюється з усім», – каже горлівський таксист Андрій Вадимович.

Одна з ключових проблем Горлівки – нестача кваліфікованих екологів. На місцевій суспільно екологічній сцені практично немає активних гравців. Винятком можна вважати горлівський екологічний центр «Деко-Віта». Проте навіть ця організація останнім часом особливої активності не проявляє. Цілком імовірно, що перспективних екологів у Горлівці відстежують і швидко переманюють до себе на роботу місцеві підприємства. У результаті горлівський «третій сектор» залишається без екологічних експертів та активістів.

Навряд чи найближчим часом у Горлівці можливі такі масові екологічні протести, як торік у Маріуполі. «Люди чекають вирішення проблем з екологією від влади», – зазначає головний редактор сайту Gorlovka.ua Олександр Белінський. Утім, це не означає, що горлівці поголовно підтримують політику Банкової. Протестні настрої тут теж присутні. Однак на користь опозиції вони перетікати не поспішають, бо тут її мало хто розглядає як реальну альтернативу діючій владі. Це також характерна тенденція для сьогоднішньої Донеччини.

Місцеві політрозклади

Хай би там як, опозиціонери в Горлівці все ж таки можуть перемагати кандидатів від влади, якщо будуть не просто чіплятися за свою опозиційність, а провадити конкретну соціальну роботу. У приватному порядку це підтвердили квітневі вибори до Горлівської міськради. На одному з округів міста тріумфувала кандидат від Європейської партії Ірина Коржукова. Вона набрала майже 43%, випередивши з великим відривом кандидатів від ПР і КПУ.

А на останніх парламентських виборах з Горлівкою були пов’язані два обласні округи. Перемогли на них відповідно кандидати від Партії регіонів Анатолій Гончаров та Ігор Шкіря. Варто зазначити, що Гончаров отримав найнижчий показник (40%) серед усіх регіоналів-мажоритарників у Донецькій області. Проте останнім часом він активніше піклується про горлівські проблеми, зокрема – екологічні, та буває тут частіше, аніж Шкіря.

«Шкіря не з’являється в Горлівці вже більше чотирьох місяців, – зазначає  Белінський. – Він намагався очолити Горлівську міську організацію ПР, але в підсумку на місцевому партійному з’їзді в травні цього року знайшли іншого кандидата – Ігоря Крижановського. Він і очолив міську організацію ПР, за нього проголосували одноголосно. За деякою інформацією, у Шкірі є проблеми і у відносинах з губернатором області».

Що стосується Дмитра Фірташа, то,виходячи із спілкування з жителями Горлівки та місцевими експертами, стає ясно, що до власника «Стиролу» тут ставляться краще, аніж до загальнонаціональних і локальних лідерів Партії регіонів. Йому, безсумнівно, додало плюсів те, що після аварії він прямо або побічно не нарікав на «людський фактор», а зразу визнав технологічні причини інциденту. Крім цього, багатьох вразив і розмах допомоги, яку «Стирол» виділив сім’ям загиблих (по мільйону гривень) і постраждалим (крім оплати за лікування та матеріальної допомоги, ще й оплата навчання їхніх дітей у професійних і вищих навчальних закладах).

Утім, у Горлівці трапляються і негативні оцінки того, що робить господар «Стиролу». «Фірташ усіх нас труїть, тому він повинен доплачувати «екологічні» всім горлівцям, – вважає працівник одного з місцевих підприємств Володимир Петрович. Проте такі оцінки радше виняток з правил. Адже в Донбасі до впливових місцевих бізнесменів прийнято ставитися нейтрально або позитивно.


Російський зарін знову вбиває людей?

  • 06.09.13, 19:12
Російський розробник хімічної зброї: зарін до Сирії постачала Росія
  • 04/09/2013Дата публікації

В ефірі телеканалу «Дождь» Віл Мірзаянов , доктор хімічних наук , фахівець в області хімічної зброї, котрий зараз проживає у США розповів про тонкощі співпраці Росії і Сирії у питанні хімічних озброєнь. Нижче розшифровка розмови. Відео тут

Ведучий : Ви знаходитесь зараз в Америці, що ви думаєте про те , наскільки обгрунтовані звинувачення американців? (йдеться про звинувачення сирійських урядових військ у застосуванні хімічної зброї проти повстанців - ТЕКСТИ)

Мірзаянов : Вони дуже сильно обгрунтовані, оскільки у повсталих сирійців такої зброї немає і не було, і такою зброєю можуть користуватися лише спеціально навчені війська на чолі з кваліфікованими офіцерами і генералами . А ці офіцери і генерали у свій час навчалися у Вищій військово -хімічної академії імені Ворошилова в Москві. І потім наші інструктори працювали в Сирії. Крім того , СРСР 1989 році в широких масштабах поставляв хімічну зброю, як Іраку, так і Сирії. Я повторюю, разом із засобами доставки . Наявності хімічної зброї ще недостатньо, щоб її застосовувати.

Ведуча : Невже в Росії не розуміють , що фахівці дізнаються про це? Чому Росія відмовляється визнавати , що в усьому винні війська Башара Асада?

Мірзаянов : Я вважаю , що причина в історії нашого російського співробітництва в галузі хімічної зброї в Сирії. Справа в тому, що коли була підписана Конвенція із заборони хімічної зброї в Росії в 1993 році, заступник голови Ради міністрів Шумейко в уряді Єльцина підписав угоду з Сирією про створення там так званого екологічного центру. Цей екологічний центр якраз і був центром хімічної зброї, і в якості представника в цьому центрі був призначений генерал - лейтенант Анатолій Кунцевич, він тоді працював у президента Єльцина радником з хімічної і біологічної зброї. Так що будь-які аналізи хімічної зброї, взяті з цих боєприпасів , можуть довести пряма участь Росії в цій справі.

Ведучий: А можна сказати , що зарин буває різним? По складу зарину можна зрозуміти, де він був виготовлений, і чи був він виготовлений в самій Сирії або з якої країни привезений. Чи можна це встановити з абсолютною достовірністю?

Мірзаянов: Це можливо. Як хімік, я стверджую , що це можливо. Якщо навіть Сирія виробила на своїй території зарин. Щоб виробляти зарин, необхідний прекурсор, який заборонений згідно Конвенції. Сирія не має свого виробництва цього прекурсору, напівпродукту для отримання зарину

... Можна довести досить обгрунтовано російське походження цих отруйних речовин і прекурсору .





Human Rights Watch знайшла докази: газом вбивав уряд Сирії Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch має докази, які з «великою» ймовірністю вказують на те, що 21 серпня хімічна атака в Сирії була проведена з боку урядових сил.

Як йдеться у доповіді цієї організації, такого висновку правозахисники дійшли на основі свідчень очевидців, залишків зброї, яку використовували під час нападу, а також ґрунтуючись на медичних документах жертв, передає «Радіо Свобода».

У звіті мовиться, що під час нападу, швидше за все, був використаний нервово-паралітичний газ зарин.

Ця доповідь була опублікована у вівторок. У цей час, коли президент США Барак Обама намагатиметься переконати Конгрес підтримати військовий удар по Сирії, де через застосування хімічної зброї, як стверджує Вашингтон, загинули 1400 осіб.

Адміністрація Обами також розглядає пропозицію Росії передати хімічну зброю Сирії під міжнародний контроль.

10.09.2013

Да воздасться кожному по справах його!

  • 05.09.13, 18:35

В России придумали демотиватор, высмеивающий Голодомор в Украине 05.09.2013 07:47
 
 

 

какой чудесный юмор у «братьев» «славян».

 

Церковь Свидетелей Покращення

Звіт про акцію.

  • 05.09.13, 18:07
Донецька "Свобода" провела акцію на захист Олександра Федоровича






Немногочисленный пикет, или Свободу Федоровичу.

 

Сейчас под зданием Донецкой облгосадминистрации лидер Донецкой областной организации ВО «Свобода» Игорь Славгородский и ещё 8-9 неравнодушных его со-партийцев выражают протест против удержания донецкого рыбака Александра Федоровича в России.

Холодное дождливое утро, пробки или другие причины, но что-то помешало большинству свободовцев приехать к обладминистрации и поддержать пикет. Отметим, что в это время не было в здании ни губернатора Андрея Шишацкого, ни главы облсовета Андрея Федорука, так как они уехали на Саур-Могилу чтобы почтить подвиг ветеранов-освободителей Донбасса. К тому же, всеукраинские пикеты по поводу ситуации с Александром Федоровичем должны проходить у генконсульств РФ в России. За неимением такового в Донецке, свободовцы и пришли к областной администрации.

Как бы то ни было, собравшиеся оппозиционеры передали руководителям области письменные требования. Игорь Славгородский рассказал, что они требуют возвращения рыбака на родину, с тем, чтобы украинская прокуратура занималась расследованием. «Здесь наша прокуратура должна расследовать преступление российских сотрудников береговой охраны. Ведь они не занимались браконьерством… Я общался с супругой Федоровича. В тот день они с рыбаками поставили новый движок на лодку и поехали в море, чтобы его проверить. Это уже потом, через несколько дней, российские таможенники нашли какие-то сети с какой-то рыбой, которые и привлекли к делу», - рассказал Славгородский. По его мнению, вызывает недоумение тот факт, что никто в Украине не придаёт особого значения этому случаю и не защищает права украинского моряка.

DSC09544 236x315 Немногочисленный пикет, или Свободу Федоровичу

«По ним стреляли. Это сказал сам Федорович своей супруге, а она – мне. Поэтому на видео они пытаются скрыться от лодки береговиков. Тем более, что в Азовском море нет пограничной линии – они просто могли не знать, что заплыли в чужие воды», - возмущается лидер донецкой «Свободы».

Игорь Славгородский напомнил также, что в воскресенье члены ВО «Свобода» проведут главный митинг в Новоазовске.

DSC09541 224x315 Немногочисленный пикет, или Свободу Федоровичу