Смена в шахте длится всего шесть часов. Шесть часов подземелья  мрачно и сыро и глубина всего семьсот метров, законы физики и теормеханики работают немного по-другому, почва выработки выдувается как пластилин, металл выработки скручивает в узел, все краски серые. Замкнутое пространство, пыль и вентиляция. Нагрузка на мышцы, сбитые колени и локти  Пространство для работы, как под журнальным столом, давление на уши и на психику. Ограниченное пространство, скрип крепи, треск ломающихся деревянных стоек. Гул механизмов. Лязг скребкового конвейера, шум движущегося угля, жажда, попытка вдохнуть свежего воздуха, сорвав респиратор. Опять Серега лезет в нишу подкрепить, хоть бы успел, висит десять квадратов обнаженной кровли, улыбается, все вышло. Выехать с горизонта 700 метров, вдохнуть свежего воздуха, пахнущего пшеницей, закурить сигарету, смыть в бане с себя всю грязь и минутные страхи опасности,  пройтись по улочкам родного городка домой. Сказать  любимой жене что все было хорошо, обнять, и радоваться солнцу, ветру, пестрым  краскам мира и улыбнуться. А завтра опять в забой, и завтра опять подъем на-гора к солнцу и оно счастье есть, оно есть здесь на поверхности, в шелесте деревьев, пении птиц, его оценить и улыбнуться солнцу это прекрасно.

Тарас Григорович Шевченко

 Свою Україну любіть.

Любіть її… во врем'я люте,

В остатню, тяжкую мінуту

За неї Господа моліть.

 Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

 Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу

Та й більш нічого. Кричите,

Що бог вас создав не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

 Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших… і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступе

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ божій

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

Где же вы блогеры?

 Кто спился не перенеся веяний  новых ветров, кто записался в злостные сепары, и портит себе нервы до инсульта, выступая массолитом

Кто ватой галимой стал

Кто танцевать начал.

Кого снесли, как Сухова

 Но жизнь продолжается, не надо оглядываться, все будет хорошо, однако, там за облаками…

Я, султан і владика Блискучої Порти, син Мухаммеда, брат Сонця і Місяця, внук і намісник Бога на землі, володар царств Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, винятковий лицар, ніким непереможний воїн, невідступний хранитель гробу Ісуса Христа, попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, великий захисник християн, повеліваю вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без жодного опору, і мене вашими нападами не змушувати перейматись.

Султан турецький Мухаммед IV

Запорозькі Козаки Турецькому Султанові!

Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, самого Люцифера внук. Який ти в дідька лицар, коли не вмієш голим гузном їжака забити?! Не годен ти синів християнських під собою мати! Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, подільський кат, московський злодій, самого гаспида байстрюк, бо дідько втисся твоїй матері, усього світу й підсвіту блазень, а в нашого Бога найостанніший дурень. Тебе самого і твого війська ми не боїмось — землею і водою будемо битися з тобою, нехристе проклятий! Так тобі козаки відповідають. Числа не знаємо, бо календаря не маємо, місяць у небі, рік у книзі, а день такий у нас, як і в вас — поцілуй у голе гузно кожного з нас..

Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко з усім старшим і молодшим низовим війська запорозького товариством