Гундяй п'є анісовую с барбірутаром, бо не знає, як спочине, точно не на соловках,  кгб не простить такого проколу з Україною.

  Уйло таки рве залишки з плеші на довбешки, бо це дуже велика опа для рюського міра в Україні.

   Петрович знову зайшов попити пива, в барі. Не встиг пригубити, як знову його впізнала молодь, яку він з кріпильників (всі крєстьянє приходять на таку первинну роботу), таки в ГРОЗів (Гірничий Робітник Очисного Забою) перевчав.

   І знову молодь, шуткуючи, запила:

-Петровічь, расскажи как ты Керченский мост взрывал?

 Петрович, всміхнувся, трохи задумався,згадуючи за свою бурхливу молодість.

  Трохи витримавши паузу,  вкотре розповів:

-Був я на практиці, четверокурсником, на цій самій шахті, і в нічну зміну, послав нас начальник дільниці палити (взривати) нішу з Грозом на поганялово Керчь (х.з, може хлопця звідти на шахту занесло). А перед тім, добу назад, інспектор, цього Керчя премії лишив, бо той переплигував через скребковий конвеєр, а по ПБ, переходити треба через місток. Містка єсстєсно не було, і інспектор заставив Керчь зробити його з дощок.

  Пішли «палити», Керчь йшов, посвистуючи щось про «в паркє Чаір, расспускаются рози…» а я тягнув на плечах мішок з амонітом, кілограм 20 і таки кілометрів 7.

  Дійшли до забою, нішу ще не вспіли відбурити, прийшлось мені взяти «баран» (сверло електричне СЕР-1), а Керчь знову щось насвистував, і всіх попереджував, щоб не зруйнували його місток через конвеєр. Таки я навернув пару шпурів, на той клятий місток. Після підриву, його як корова язиком злизала. А на завтра знову прийшов інспектор, і знову Керчь позбувся премії, за відсутність містка.

  Знову реготали шахтарі в прокуреному барі, бо вже ніхто не пам’ятав того Керчя, а місток підірваний, вже як легенда і досі.

Щось  нічна зміна(упряжка) не задалась. Хоч і нарубали 400 тон вугілля, якось і верхня ніша сипала «сранкою» по всім каскам, що стойку не поставиш. і нижня ніша водою з кровлі болото намулила. І суха підстанція двічи напругу вибивала. Петрович відчував, що і на горах щось не так буде, може жінка кудись зібралась на шопінг, прийдеться за руль сідати.

   Та таки сталося, диспетчер подзвонив, щоб Петрович зайшов до директора. Петрович вже підготував спіч, про опану природу пласта, про опаний кліваж, про опану воду, про кровлю «солому», і ващє, про опану підземну стихію….

 Та директор, з порогу махнув рукою, щоб не «гнав пургу» і сказав:

-Петрович, даю машину, дуй в район на симпозіум гірників з рассєєю, тіпа підтримай нашу шахту.

   Петрович з директором не сперечався, поїхав хоч і спати хотілось, і натхнення на кацапів не було.

Десь години дві з трибуни лили воду по геологічні умови, про якесь удосконалення праці шахтаря, і таки перерва.

   Петрович, давно мріявший про духмяну  сигарету,  пішов в туалет. До сигарети зайшов в кабінку, вийшов, і таки прикурив, і тут чує рюсськую рєчь:

-А у нас в мАсковском горном институте, учили после туалета руки мыть.

Петрович затягнувшись сигаретою, з усмішкою відповів:

-А у нас в Дніпропетровському гірничому вузі, вчили на руки не сцять.