Ще не вмерла політологія?

В Інтернет виданні versii.com 11 лютого 2011 р. з’явилася стаття „політолога, президента Центру системного аналізу й прогнозування” Ростислава Іщенко. Назва, м’яко кажучи, здивувала. „Покойному «оранжизму», с признательностью” http://versii.com/news/225073/. Це що, назва статті із претензією на науковість? Ще більше дивує стиль викладення матеріалу. Звісно, від вітчизняних політологів ніхто не очікує об’єктивності й не упередженості при висвітлені політичних подій. Метод включеного

спостереження не передбачає цього. Але ж елементарна науковість в оцінюванні повинна ж бути. Почнемо з назви Центру. Які методи дослідження він використовує? Загальні чи загальнологічні? Взагалі відомий системний метод аналізу суспільно-політичних елементів, структури та функціонування. Характеризується комплексним аналізом політичних явищ, механізмів формування політичних організацій та інститутів. Належить до загальних або загальнотеоретичних методів. Прогностичний метод належить до загальнологічної групи методів. Це що „союз меча и орала”? Прорив у політології й об’єднання двох різних за підходами методів. Мені дуже цікаво, що про це новаторство думає Міжнародна асоціація політичної науки. Також дуже цікаво, чи входить до неї даний Центр? Невідповідності даних підходів проявляється в тому, що комплексна оцінка явища не завжди дає вірне прогнозування. Ну Бог із нею, з назвою. Питання в іншому. А чи присутній комплексний аналіз у статті? Спочатку йде оцінка розумових здібностей опонентів. Це що, достойно політолога? Науковця? Фраза „они стояли в очереди за «свидомистю»” гідна хіба що Чєчєтова, висловлювання котрого на науковість не претендують. І аж ніяк не прикрашають людину, яка претендує на звання політолог. Читаємо далі „Напомню, что в начале 2005 года, захватившие власть мятежники”. Шановний пан Іщенко, напевно, не здогадується що, термін „заколотник” має чітке юридичне визначення, і не йому вказувати, хто „заколотник”, а хто ні. Це справа суду. Без рішення суду – це наклеп. У політології ж заколот - це: „таємна змова вузького кола осіб із метою здійснити збройне повалення чинної влади, або змусити її прийняти потрібне рішення”. Мільйонний Майдан 2004 р. – це що „вузьке коло осіб”? Подальший лексикон пана Іщенка, на яку законотворчість була готова ВР в 2005 р. може характеризувати лише одне – буйну уяву. Пан „політолог” повинен запам’ятати елементарну істину – Закон стає легальним лише після певних процедур. Усе інше – лише здогадки, не гідні звання політолога фантазії.

Ще більш із наукової точки зору визначення: „Так вот, надо было обладать особым «талантом», чтобы при такой форе уже в 2006 году проиграть «регионалам» парламентские выборы и далее стремительно скатиться на политическую помойку всей «оранжевой» бандой”. Пан Іщенко, напевно має на руках рішення суду, яке чітко визначила „помаранчеву банду”? Тепер з юридичної площини в політологічну. Цікаво, пан Іщенко рахувати вміє? На основі якого системного аналізу він зробив вищевказаний висновок? На сайті ЦВК http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/w6p001 надані чіткі результатів виборів. Пройшли в ВР ПР – 32,14 %, БЮТ – 22,29 %, Блок „Наша Україна” – 13,95 %, СПУ – 5,69 % та КПУ – 3,66 %. Що більше 35,8 % чи 41,93 %? Саме 41,93 % набрали в сумі учасники Майдану БЮТ, Блок „Наша Україна” і ... СПУ. Щодо подальшої зміни союзників СПУ, то це було лише рішення керівництва, а не прихильників. Що й засвідчили наступні перевибори, на яких знову більшість підтримала саме „помаранчеві” сили. БЮТ і НСНУ в сумі набрали 44,89 % проти 43,72 % ПР, КПУ та Блока Литвина. А СПУ набравши 2,86 % і не пройшовши у ВР скотилася до рівня маргінальної партії.

Досліджуємо далі „системний аналіз” пана Іщенка. „Тогда все бывшие «оранжевые», для которых приход к власти Януковича означал личную трагедию вселенского масштаба, почти что утрату смысла жизни, объединились и проголосовали даже не за Тимошенко, но против Януковича, сократив разрыв с солидных 10% в первом туре, до 3% с небольшим во втором”. А 4,39 % тих, які не підтримали жодного кандидата, що враховуються як прихильники Януковича? І тут викреслюються зовсім інші цифри 48,95 % „за” і 45,47 % + 4,36 % = 49,83 % „проти”. Тобто, населення знову розділилося з невеликою перевагою назвемо так „антирегіональних”. Ніякої взятої зі стелі 70 % підтримки ПР не спостерігається.

Ще цікавіше апелювання до подій української революції 1917-1921 рр. „В гражданской же войне у политического галичанства шансов нет. Могли уже в 1917-1920 гг. убедиться”. Безумовно, історичний метод у політології існує. Але ж треба враховувати всі історичні реалії. І порівнювати з сучасністю. Якщо проаналізувати вище значені події, то лише „братня пролетарська” допомога змогла більшовикам України перемогти військовим шляхом. Адже мирним шляхом програли. А те, що тоді світ не був однополярним, - якось забувається. У сучасній геополітичній ситуації, втручання у внутрішні події України скоріше всього може призвести до зіткнення регіональної держави РФ і супердержави США. Про наслідки можна лише з жахом здогадуватися. Тому громадянська страшна не лише для Західної України (Центральна ж, напевно, вважається автором вже „біло-голубим” регіоном, після досить сумнівних, з точки зору світового співтовариства, місцевих виборів), а для всього світу.

Тепер стосовно політологічного терміну „націоналізм”. Політологія визначає, як „ідеологія або національний рух, спрямовані на здобуття національної держави (або, в окремих випадках, національної автономії), забезпечення політичного та етнокультурного розвитку народу”. Спільним для націоналістичної ідеології є визнання лише нації єдиним суб’єктом історичного процесу, джерелом влади, а також гарантом свободи особисті. А вже методи, які використовують представники націоналістичних ідеологій і розрізняють нацистів, фашистів, расистів, інтегральних, іредентистських, романтичних та демократичних націоналістів. Методи нацистів та фашистів дуже схожі на методи „класичних лібералів” якобінців чи „класичних марксистів” більшовиків. У той же час правляча в Мальті Націоналістична партія (Nationalist Party), аж ніяк не збирається репресувати туристів, за те що вони не мальтійці. Тому визначення „они все равно уверены, что национальная, а в сущности родоплеменная принадлежность, автоматически делает их лучше других людей” не є об’єктивним при визначенні загальних рис націоналістичної ідеології. Та й усе зростаюча кількість прихильників ВО „Свободі” серед етнічних росіян, дозволяє відносити ідеологію партії до антиколоніального, демократичного типу націоналізму, згідно типологізації Е. Сміта.

Ще більш цікавий висновок автора: „Наверное, именно потому и не получается у украинских националистов с построением демократического европейского государства, что многие из их идеологов, если не большинство, – в прошлом правоверные коммунисты, преподаватели истории КПСС, многократно обласканные советской властью члены союза писателей УССР, высокопоставленные сотрудники МИД УССР, КГБ УССР, ЦК КПУ”. Можна подумати, що представники сучасної влади не мали ніякого відношення до КПРС, і тому вони краще „побудують демократичну європейську державу”? Що й казати, комплексний підхід.

І останнє. Політологія – це наука із чітким визначенням термінів. І тому таке вільне оперування політологічною термінологією, яке дозволяє собі „президент Центру системного аналізу і прогнозування” може призвести до неприйняття його науковцями, як вітчизняними так і світовими.