I’m Федорич! Віктор Федорич!.....))))))))))))))

При всій моїй любові до патріотично налаштованих співгромадян, я не
можу не зазначити два їхніх постійні суттєвих недоліки в дискусіях –
запальну емоційність і відверто паршиве знання предмету розмови. Саме
незнання предмету часто-густо викликає в націонал-патріотів
необґрунтовану паніку. Саме запальна емоційність доводить цю паніку до
рівня істерики. Єдине що радує – наші опоненти нічим не кращі.

 
Саме «незнання предмету + зайва емоційність» стали причиною
паніки на тему «зек рветься до влади», вчиненої на просторах Інтернету.
Звісно, той факт що третина країни голосує за особу яка двічі гриміла
казанком на шконці, сам по собі вражає. Але спробуємо абстрагуватися
від цієї жахливої подробиці. Зробимо вигляд, що молодий хлопець Вітя
Янукович ніколи не сидів. Що тоді? Чи це єдина його вада? У всьому
іншому він що, святий?

 
Чого чекати нам від знавця творчості Анни АхмЄтової?

 
Програму Федорича я б радив не просто уважно перечитати. Її
варто запам’ятати, аби цитувати потім і симпатикам ЯВФ, і
«проти-всіхам». Федорич пообіцяв усім нам ба-а-а-агато цікавого.
Наприклад - масштабну модернізацію національного виробництва,
впровадження енергозбереження, ріст продуктивності праці, тощо. Питання
- що заважає вітчизняним олігархам (а саме вони є власниками майже усіх
українських підприємств) вже зараз провести масштабну модернізацію
національного виробництва? Правильно! Відсутність грошей. У тому числі
– через кризу. В те що Янукович примусить Ахмєтова, Ярославського та
Пінчука провести модернізацію виробництв на свої кровні – дозвольте
мені не повірити.  Отже  Федорич фактично обіцяє дати грошей олігархам,
а ті…

 
Звідки Федорич візьме гроші – спитайте в учбового закладу професором якого є Федорич.

 
Федорич обіцяє сформувати «антикризову продовольчу й медичну
скриньку, захищену державою від цінових коливань». Цікаво за чий кошт?
Він обіцяє за народження дитини 25 000 грн, за другу дитину – 50 000
грн, за третю – 100 000 грн, плюс виплата 300 грн щомісячно по
досягненні дитиною 3-річного віку та по 500 грн після 13-и і до
повноліття. 2009 року в Україні народилося 530 000 немовлят. Федориче!
За три роки готуй 132 мільйони гривень тільки на них! Та автор смалить
далі. Федорич присягається, що 75% учбових місць в українських ВУЗах
стануть бюджетними. Себто можливості ВУЗів заробляти гроші самотужки
Федорич уріже. Також він обіцяє відмінити наповнюваність класів і
зберегти 2000 сільських шкіл. Чиїм коштом?
Для тих у кого нема власного помешкання Федорич – просто рятівник.
Окремий пункт програми лідер ПР – іпотека під 7% на рік. Не забудьте
нагадати про це Федоричу! На медицину він зобов’язується виділяти не
менш як 10% ВВП. І прямо з 2011 року – побудувати контрактну армію.

 
Та от же ж питання – з яких шишів Федорич обіцяє нам такий
стрімкий шлях до комунізму? Перше, що спадає на думку – вмикання
друкарського верстату. Але з інфляцією Федорич обіцяє боротися нещадно,
із чим вітаю усіх читачів. Друге, що спадає на думку – знову обдеруть
середній і малий бізнес. Але ні! За обіцянками Федорича, малий бізнес
буде наділений податковими канікулами на 5 років, з 2011 року ПДВ буде
знижено до 17%, а податок на прибуток буде знижуватися до 16%, по
відсотку кожного року. Просто казка!

 
Тільки відповіді ми так і не знайшли. Де ж ви гроші братимете, Федоричу?

 
Виходить – таки з олігархів? Аж тут так само - дзуськи.
Олігархи за програмою Федорича будуть зайняті «модернізацією та
інноваціями». Тобто – будуть знаходитися в стадії перебудови
виробництва. Які прибутки під час перебудови? А оскільки своїх грошей
на такі вихиляси в олігархів нема, гроші їм мусить надати держава яка
має їх взяти…

 
Певно там же, де знаходяться в Харківській області місто Балаклава.

 
Але Федоровичу треба вірити. Згідно з його обіцянками за 10
років Україна мусить увійти в 20-ку найбільш розвинутих країн світу.
Пацан сказав – пацан зробить.

 
Та відкинемо глузування. Спитаймо себе чесно, а може Федорич
виконати, ну може не всі 100% а хоч би 75% своїх обіцянок? Так, чорт
забирай, може. Але для цього йому треба провести низку заходів, які у
всі часи в народі мали назву «непопулярних». Треба створити умови аби
гроші від податків не оминали державної скарбниці. Для цього треба
створити для олігархів умови, за яких вони не зможуть прокручувати свої
гроші через офшори. Якщо Федоричу це вдасться, його чекає ще одне
досягнення – дві третини зовнішнього боргу України випаруються самі
собою, бо це, насправді, корпоративні борги офшорним фірмам які
належать тим самим українським олігархам. Пиво варте жита. Та аби
повернути гроші олігархів з офшорів у скарбницю, потрібна глибинна
реформа силових структур. У першу чергу – міліції, прокуратури та СБУ.
Тільки опершись на відновлені силові структури можна провести реформу
судів. А без останньої, будь-яка боротьба з олігархами приречена на
поразку. Далі потрібна низка законів, які б врегулювали економічні
взаємини в країні. Тощо й тощо.

 
І все це треба робити, долаючи шалений опір опозиції та
витримуючи нелюдський вал у пресі. Федорич же не ставить собі мету
знищіти опозицію? Він же не бажає придушення свободи слова? Він же не
прагне побудувати диктатуру? Диктаторськими ж замашками в Україні
славна Тимошенко, хіба не так?

 
Все це реально. Все це можливо, якщо мати під рукою
спрацьовану, злагоджену збиту команду. А Федорич таку має? Відповідь на
це питання приводить нас до самих потаємних закутків партійного життя
ПР. Партія Регіонів далеко не однорідна організація. В різні часи в ній
було кілька груп впливу. На сьогодні найбільш впливових серед них три –
«стара гвардія Януковича», «Група Ахметова» та «Група Фірташа».
Найбільш виразно наявність цих груп проявилася літом – коли ледь не
була створена широка коаліція «ПРиБЮТ». Саме група Ахметова спонукала
тоді Федорича до об’єднання з БЮТом – Ахметову гірше гіркої редьки
набридли вже політичні бійки в керівництві країни. Сам Федорич
злучатися з Юлею бажання не мав аніскільки – кому кортить стати
англійською королевою біля Юльки-прем’єрки? Солідарними з ним були
депутати групи Фірташа – Бойко, Льовочкин, Мирний, Новикова, тощо.
Причина проста як двері – Юлька і Фірташ в одній Україні існувати не
можуть. Викинувши компанію «РосУкрЕнерго» з російського газового
транзиту в Україні, Тимошенко позбавила Фірташа шматка хліба. А ще на
Фірташа заведено кримінальну справу у Росії. Його звинувачують у
крадіжці газу на 5 мільярдів доларів (!), того самого який був
конфіскований кабміном Тимошенко як контрабанда. Фіртешеві будь-які
альянси ПР з Юлею не просто не потрібні – вони для нього смерті
подібні. Будь-який результат виборів, крім того який знищить Юльку, для
Фірташа означатиме необхідність еміграції на іншу планету.

 
Саме тому була зірвана «ширка». Саме тому, у той самий час
коли проросійські джерела звинувачують Ахметова хіба що не в саботажі
передвиборчої кампанії Януковича, Фірташ взяв на себе майже всі її
поточні витрати. І не за так узяв. В одному з інтерв’ю, нардеп Чорновол
розповів, що Янукович пообіцяв Фірташу зразу ж після перемоги провести
дострокові парламентські вибори, з тим щоб доля депутатів Фірташа в ПР
склала не менше 50%. Як ви гадаєте, зрадіє Ахметов такому пониженню
свого впливу у фракції ПР? А Клюєв? А «стара гвардія Януковича»? Що
доведеться робити Федоричу в день перемоги, урізати інтереси Ахметова,
чи кидати Фірташа? І все це – на тлі ситуації, що на парламентських
виборах у Раду увійде вже не п’ять, а вісім-дев’ять фракцій. Не факт що
пройде Литвин. Мізерні шанси в комуняк. Проте долучаться до процесу
Яценюк, Тигіпко, Ющенко і можливо – Тягнибок. Правда гарно?

 
Так що відмітимо, перш ніж починати виконувати обіцянки дані
виборцям, Федоричу доведеться якось помірити між собою двох
наймогутніших батьків-утримувачів Партії Регіонів. Гадаю – Юля почекає
доки вони погодяться між собою.

 
Ще одна Ахіллесова п’ята ПР – партійні організації на місцях.
Було
б усе добре, якби регіональні осередки ПР демонстрували взірець
чесності та законослухняності. Або хоча б були взірцем партійної
дисципліни. Реальність же зовсім інша. Саме висуванці Партії Регіонів
ширять й множать корупцію у Криму. Робота Дніпропетровського осередку
на чолі з мудрим Олегом Царьовим довела до падіння рейтингу ПР в
регіоні. Кримінальщина і корупція – вірні супутники головного регіонала
Запоріжжя Володимира Кальцева. Ще пам’ятна свара між Ринатом Ахметовим
і екс-головою Луганської облради Віктором Тихоновим, завдяки якій
пересічний читач всмак намилувався брудною білизною з Луганської
облради і політради ПР. На цьому тлі єдиний, хто радує Федорича
взірцевим спокоєм, це солодка харківська парочка Допа-Гепа, та й те
певно через постійну гризню з бютівцями Фельдмана та НУНСівцями
Авакова. Практика доводить – вільна політична конкуренція для
можновладців дуже корисна. На вже згаданій Луганщині, давно вже
опанували ділянку бютівські осередки Наталії Королевської, до лав яких
напередодні першого туру виборів колишні депутати від ПР переходили
натовпами. Про те як Шуфрич наставив бебехів Льовочкіну, аж якось
незручно згадувати. З такою командою, взагалі дивно, як Федорич досяг
35%-го результату на виборах.

 
Гарно обиратися, коли на твою користь голосує економічна криза. Погано те, що після 7 лютого криза нікуди не дінеться.

 
Підсумуємо ще раз. Крім потреби помирити двох найбільших
батьків-утримувачів партії, Федоровича спіткає ще й провести масштабні
чистки у лавах своєї ж партії. Якщо їх не провести – на місцях
почнеться гризня за владу та грошові джерельця. Ця буцанина швидко
переміститься до Банкову та обидва боки Грушевського, а далі – розкол
партії, океани помиїв у пресі, свари, ворожнеча і повне забуття про
обіцянки виборцям. Сподіваюся – Юля почекає і дасть змогу Федоричу
навести лад у лавах своєї партії.

 
Коли я останній раз виклав всі ці доводи одному знайомому
симпатикові Регіоналів, мені відповіли що нехай буде так. Що чим гірше
– тим ліпше. Мовляв, коли Україна дійде до ручки, і зруйнується вщент,
сюди завітають москалі і тоді…

 
До речі про москалів. Маю привітати усіх, хто мріє що
погіршення умов життя в Україні це шлях до повернення під російську
владу. На сьогодні Росія вже має нечувані проблеми з Білоруссю, яка
незважаючи на кредити і мат-допомоги робить те що хоче, а не те що
треба Росії. Наприклад – ще й досі не визнала Абхазію та Південну
Осетію самостійними державами. Росія має численні складнощі з Чечнею, в
яку вона щороку мусить вгачувати кошти на «відновлення народного
господарства», без найменшого відбитку собі. Фактично – Москва платить
Кадирову данину за миролюбство, так само як татарським Ханам у 17-му
сторіччі. Росія має шалені проблеми з Південною Осетією, керівництво
якої банально краде гроші Москви, а тільки-но Москва вимагає звіту –
починає провокувати на війну Грузію. Ото радості Путіну, війну своїми
діями спровокує Кокойти, а весь світ киватиме на Москву. В цих умовах
Москві аж ніяк не кортить брати на себе відповідальність за ситуацію в
Україні. Максимум чого хоче Москва – аби в Києві сиділо керівництво
лояльне до білокам’яної.

 
Аж саме на шляху побудови лояльності Федорича можуть спіткати численні перешкоди.

 
Я не дарма уже згадав про Фірташа. В його житті період, в який
компанія «РосУкрЕнерго» продавала газ Україні та качала його на захід,
був найпродуктивніший. Цілком природно що за ті кошти, які Фірташ
виклав на передвиборчу Януковича, він зажадає не тільки усунення від
влади ненависної Юльки. І не тільки відшкодування йому конфіскованого
газу + відсотки за моральні збитки. Він захоче ще й повернення РУЕ на
російський транзит. І тим самим пан Фірташ змусить Федорича влізти у
прямісінько у Велику Політику. А там можуть і хвоста прищемити. Путін
не за гарненькі очі Юлі погодився прибрати РУЕ з транзиту газу. Росією
керує той, хто контролює доходи з експорту російського газу до країн
ЄС. В тому числі – ліві доходи з офшорних фірм. Медведєв може гратися у
президенти скільки завгодно, та доки грошові потоки «Газпрому»
знаходиться під повним контролем Путіна, єдиною владою у Росії
лишається саме ВВП. РУЕ ж прийшла на російський транзит у 2005-му за
участі тодішнього Голови Ради Директорів Газпрому Медведєва Д. А.
Зрозуміло що ключові посади в російській частці РУЕ зайняли люди
Медведєва. Наприклад виконавчим директором РУЕ до травня 2008 року був
колишній однокашник Медвєдєва, Костянтин Чуйченко. Та навіщо Путіну
конкуренти на газовому транзиті? Навіщо йому конкуренти у керівництві
Росії? Медведєв чудово зрозумів чому Путін прибрав РУЕ з ринку. «Ви
гадаєте що шкодите Ющенкові, а насправді шкодите мені, бо там
управляють мої люди!» - заявив керманич Росії своєму прем’єрові у
травні минулого року при свідках. Поверненню РУЕ (і лівих коштів від
транзиту) радітиме Медведєв. Але йому ж буде шалено опиратися Путін.

 
Багато я дам, аби побачити газову війну Федорича, Медведєва та Фірташа проти Путіна.

 
Отже. Федоричу судиться помирити між собою батьків-утримувачів
ПР, провести масштабні чистки у своїх лавах, повернути бізнес Фірташа
на російський ринок газу, реформувати силові структури держави,
приборкати олігархів, отримати кошти для виконання своїх нечуваних
обіцянок і тільки після цього приступити до їхнього виконання.

 
Як на мене – знайти українську поезію в творчості Чехова таки набагато легше.

 
А тепер додамо, що робити все це доведеться втомленій
60-річній людині, в якої було дуже нелегке життя, в якої болить коліно,
яка мріє про спокійну старість, сімейний затишок і неосяжне поле для
гольфу. Яка не надто освічена, не вміє гарно говорити, часто робить
помилки з яких потім сміється уся країна. Людині, яка дуже часто
програвала у ту мить коли перемога була в кроці. Людині, яку навіть
прибічники визнають як ліниву і непослідовну. Така людина не здана
стати над ситуацією і вичистити власні лави. Вона не здатна на складну
багаторівневу гру. Максимум що їй світить – заморозити систему створену
ще Кучмою, і лавірувати між ворогуючими «батьками-утримувачами» ПР, та
однопартійцями, які не припинятимуть гризню між собою ані на мить. І ще
– саме Федорич муситиме приймати на себе влучні постріли критики БЮТ,
Тигіпка, Тягнибока і-ще-хто-там-буде.

 
Не треба ніякої зеківської романтики. Лідер Федорич самими
своїми діями та здібностями сам надовго поховає і проросійський
напрямок української політики, і гасло «Донбас порожняк не гонить», і
мрії про «команду професіоналів».
Паніка недоречна. Нас чекає дуже смішне і захоплююче п’ятиріччя.

 

 
P.S.   Якщо президентом стане таки Федорович, я особисто нудьгувати не
стану. В моїх планах - зайнятися подальшим поліпшенням своїх
матеріальних статків та здійснити певні культурні проекти. Хай навіть
всупереч владі – нам не звикати. Тож всім прибічникам
націонал-патріотичних ідей пропоную зайнятися тим же. Нехай частина
наших співгромадян поки-що полікується від своїх прокремлівських
ілюзій  касторкою «Федорич». А якщо влада спробує знову придушити
свободу слова, свободу вибору та свободу переконань – Ви знаєте що
робити. Коли термін Федорича добіжить кінця – ми повернемося.
Повернемося до світу прибічників, згодних навіть на шокову терапію, і
знесилених та деморалізованих опонентів. Нам доведеться ще багато
працювати. Тож давайте використаймо цей час для поліпшення своїх
професійних здібностей.

 
Слава Україні!