Вперед у світле майбутнє!!!

Поїхали!!!  
Певно так починаються пригоди у звичайних людей, напевно так ви починаєте складати валізи на море чи готувати невеликий ранець для поїздки за місто. Літо для всіх оточуючих то пора відпусток та канікул, час літнього нічогонеробства та постійної бронзової засмаги. 
 Ні, ні в якому разі не слід думати, що я інакша, та й не буду я зараз кудкудахтати про свою унікальність, просто я нероба, яких ще слід пошукати, справді вдень з вогнем не відшукаєш. Закінчуються найдорогоцінніші дні в Універі, а після доведеться знаходити все нові та нові виправдання за свою лінь. Я можу виглядати досить пристойно на тлі нашого лінивого соціуму, проте сама звикла позиціонувати себе як чиряк на задниці його самого. Я стала більш сентиментальною. Ви можете думати, що я просто прийняла людську подобу, але ні. Я просякнута жалістю, жалістю до самої себе - найнікчемніших із почуттів, що колись переживала моя скромна особа. Жалість за все: за нездійсненні плани, за шикарні мрії, за втрачені шанси. А ця постійна бронзова засмага -  просто плювок, величезний плювок всієї жіночої половини світу в моє обличчя. Так, я альбінос, чи альбатрос, коротше кажучи, не дано мені набути цих пафосних відтінків золотавого кольору. Хоча, хто взагалі вигадав, що накоплення меланіну в шкірі це добре?! Ні, пробачте, але я вже, дай Бог, 19 років прожила без його самого, а наче непогано. Та чорт забирай, відпочинок, у повному сенсі цього слова, то не моє. Я може плювати в стелю (чи в другий поверх ліжка) тоді, коли всі навколо пашуть, мов ішаки, і от тоді я відчуваю кайф, тоді мої м"язи розслаблені, а розум сповнюється купи дурнуватих фальштво-примарних мрій та надій. А коли тільки всі навколо закидують ішачіння аж до осені, мені стає трохи не по собі.Мені хочеться битися головою об стелю та викрикувати якісь нерозбірливі цитати з яких-небудь пафосних творів сучукру. Як, як можна відпочивати, коли немає почуття унікальності? коли кожен перший, ну кожен півторашний точно не робить нічорта і не має ніяких планів на завтра?  
Дорогенькі, навколо літо! Час, коли пахання - то вже самоосвіта, а будь-які фізичні навантаження - то самовдосконалення. Я не люблю літо тількти за те, що влітку очевидніше мій тотальний пофігізм. Він вилазить крізь вуха та ніздрі, задушує мене лізучи з рота, а все лиш через "нічого робити". "Мы слишком молоды, чтобы работать!" - чорт забирай, нащо я цитую чужий дивіз, який вже зовсім не актуальний для його автора, але набуває все більшого значення для мене. Нащо мені молодій та красивій (останнє взагалі спірний факт) працювати??? Я майже не хаваю (за свій рахунок), не купую чоботи по півтори штуки за пару, не про**бую гроші по клубах... Чорт, я взагалі аморфне створіння. Важко зізнтися, але  я почала зраджувати своїм мріям. Я вже не дуже хочу бути Президентом, мені достатньо посади губернатора. Сумно, що навколо зростають Особистості (мало, але є й такі), а я деградую, переходжу на стадію "аби як-небудь склалося".  
Не подумайте (хоча про що це я? скільки з оточуючих мене людей вміють думати???), що я жаліюся. В мене все прекрасне, ая кщо якась глобальна Ж.О.П.А. і накриє мене з головою, то я ніколи (чесно-чесно), ніколи не прибіжу до вас жалітися з потьоками туші на очах та червоними обідками навколо зіниць від сліз. Я можу голосно ревіти, коли лишаюся на самоті, гучно грюкати дверима, коли ніхто не чує та вибивати вм"ятини в стінах кулачками (ну, правда,в мене зовсім не кулаки), коли ніхто не бачить, але плакати на людях? то лиш притворство, аби ви знали, що я ще жива, ще не здохла (хоча багатьом би хотілося).Так от, про що це я? Чесно кажучи, мені просто хотілося б, що цим літом я вільна, і якщо є якісь цікаві пропозиції щодо відпочинку чи навіть (о Господи!) роботи - пишіть. Не хочеться провтикати ще одну прекрасну можливість заробити, чи хоча б не проспати літо. 
Ну, а тим, хто молодчинки,і кого мені до кінця життя будуть ставити в приклад, успіхів, тримайтеся, я в вас вірю.  
Завжди ваша, без жодної надії на світле майбутнє, але з невідворотною мрією на щастя, Я.