Колишньому

КолишньомуСьогодні я знову тебе
бачила… Не можу сказати, що зовсім не сумую без тебе: навпаки, відчуваю
себе самотньою та нікому непотрібною, адже, якщо справді подумати, ти
завжди був поруч: я ділила з тобою горе та радість, ти рятував мене від
нудних компаній, ти просто був частиною мого життя.
Але знаєш, що найогидніше?! Покинувши тебе – я втратила
всіх своїх друзів. Сьогодні я так шкодую, що познайомила з тобою своїх
друзів, а більшість були з тобою ще задовго до мене; зараз я відчуваю,
наскільки глибоко ти увійшов у моє життя, бо ти лишився з моїми
друзями, ти щодня перебуваєш поруч зі мною,а я боюся щомиті зірватися.
Якщо чесно, то ти став для мене справжньою відрадою у житті: кожну мою
депресію ми розділили на двох, хоча, ти напевно і зовсім сповна забрав
усі мої переживання. А ще мені дуже важко було тебе кинути: ми вже так
давно були разом, що я вже навіть відвикла приховувати наші стосунки
від батьків та оточуючих, ба, навіть рада, що можу вільно признатися,
що я не сама. Сумно, що нам довелося розійтися: напевно в нас з тобою
різні місії на цій землі. Ти несеш щастя, радість та розкутість, я ж
занадто замкнута, щоб насолоджуватися компанією з тобою. Ти завжди
допомагав мені у скрутній ситуації: будь-які проблеми були тобі під
силу; постійно захищав мене від негативу сірої буденності, відкриваючи
переді мною незвідані світи. Знаєш, я несказанно вдячна тобі: ти
жодного разу не зробив мені боляче. Там де ти – там завжди свято, ти
був моїм вірним супутником на будь-який захід. Знаєш, ти став моїм
ідеалом, ти саме те, що мені завжди було потрібно: підтримка та
відсутність необхідності щось віддавати взамін. Не знаю, чи розійшлися
ми назавжди, чи лише на деякий час, але я вже сумую. Мені важко без
тебе відчувати себе щасливою, я хочу позбутися повністю від твоєї
залежності. Не хочу, ні, не можу більше жити, коли відчуваю постійну
необхідність в тобі. Ти не просто став другом, ти знаєш про мене навіть
не все, а трохи більше, адже саме ти був поруч, коли я здійснювала
найбільші помилки, і саме тобою потім їх я прикривала.
Вдячність – ось найбільше моє почуття до тебе, адже я навіть згадати не
можу всього, що пережила з тобою. Ні, ти не подумай, я не знайшла тобі
заміну,просто вирішила навчитися бути щасливою без тебе. Пробач, я лише
щойно змогла зрозуміти, що просто використовувала тебе, просто брала та
змушувала робити те,що хочу я. Особливо мене лякає те, що наші зустрічі
з тобою стали все частішими та більш тривалими, ти почав затягувати
мене у світ ілюзорних фантазій та легкого щастя. Хоча, я ж сама охоче
йшла на зустріч з тобою і завжди знала, що чекає мене потім, а ти
жодного разу не підвів моїх сподівань. От, а ще з тобою було приємно
просто згадувати минуле: згадувати, як було круто колись, і розуміти,як
погано зараз, та навпаки. Ні, напевно ти не просто увійшов в моє життя,
ти докорінно змінив його, поставив з ніг на голову. А я, схоже, була
такою слабою,що цілком йшла на твоєму короткому поводу.
Не знаю, як складеться моє життя після тебе, але я впевнена, що ти
назавжди лишишся в моєму серці, і тепла згадка про тебе завжди житиме у
моїй голові. Я вже остаточно вирішила, що ми маємо побути окремо один
від одного. Ні, безперечно ми ще бачитимемось не раз, але я вже ніколи
не відчую того тепла та затишку, який ти несеш в собі. Знаєш, а може й
краще, що ти вже не будеш моєю частиною, бо я нарешті навчуся бути
щасливою, по дитячому, коли для щастя треба лише трохи шоколаду,
яскравих забавок та аромат улюбленої квітки. Безперечно, я втратила
останній зв'язок з тобою, ну, мені б так хотілося, і до тебе я
повернуся лише тоді, коли мені буде знову жахливо, так жахливо, як
тоді,коли ми вперше зустрілися, коли я була ще маленькою дівчинкою зі
зляканим поглядом та наївними рожевими мріями, що розбивалися об стіни
жахливого життя.Не сумуй, я назавжди лишу тебе у спогадах у образі того
могутнього героя, який однією своєю присутністю вселяє надію на краще
майбутнє та прозоре щастя.Прощавай, хоча, не буду зарікатися…