Євро поруч з нами!

І в ці 15 хвилин перерви у матчі Італія-Іспанія (рахунок стабільно лишається не відкритим), хотілося б відписатися сухо та коротко про події перших днів Євро. Проте про матчі та якісь гри збірних говорити не буду, по-перше, не моя справа, по-друге, це не в моїй компетенції. 
Щойно на екранах на кілька секунд затрималося зображення вболівальника збірної Іспанії та дівчини у формі італійської збірної, вони щиро душили одне одного на камеру, проте в очах читалося лише банальне бажання засвітитися на весь світ, ну ок, на всю Європу. І поки мій блакитний екран розповідає про численних спонсорів ми поговоримо про не менш важливу частину будь-якого футбольного чемпіонату – вболівальниць. 
Їх справді багато, навіть забагато, при чому вони не лише зустрічаються нам на стадіонах, а й на сірих вулицях приймаючих і не лише міст. Вболівальниці сьогодні не відрізняються особливою любов’ю до футболу, чи рідної країни, проте почуття любові вони впевнено плекають у собі. Проте це почуття любові до наживи: комусь подобаються футболісти, комусь інші вболівальники у сусідньому кріслі, хтось просто прийшов пофоткатися на тлі стадіону, аби було, що показати подружкам на найближчих посиденьках, хтось просто ТУТ, бо це модно, бо не могли ці ТП (говорячи мовою абревіатур)обійти увагою такий дорогий бренд як Євро-2012. На доказ останнього факту, згадаймо численні магнітики, футболочки, шарфики з різною футбольною символікою, які чудово розходяться серед вболівальників всіх видів та сортів. Якщо сьогодні дівчатка так грізно викрикують футбольні гасла в підтримку своєї (і не тільки) Батьківщини, то знайте, що це лише вкладення у їх майбутнє щастя. Певно вони також часто чули казочку про те, що слід розділяти інтереси свого коханого. Але треба б було теж задуматися про те, що ви, любі, будете з ними розділяти. 
Особливо сумно за патріотизм, патріотизм, який просто перейшов з поняття міжклубної ворожнечі до міжнаціональної. Але то ще не біда, основна біда в тому, що підтримка української збірної не така вже й вагома; ціла купа мемів в соцсітках прогнозує її провал. Але навіть не то так страшне, як сам факт, що наші дівчатка охочіше обмотуються прапорами інших держав, і не тому, що не люблять Батьківщину, а тому, що важливішою вважають віру у власне майбутнє з заможним європейцем. Якби там не було, але справжніх вболівальниць знайти не так легко, вони ховаються в масах тих, що прийшли «посніматся», які вболівають на Євро за ту команду, в чиїй футболочці вони сьогодні вийшли в місто. 
А тим часом коментатор вже своїми дикими криками ознаменував початок нового тайму. Команди почали особливо жваво, навіть попрокидалися на трибунах вболівальники, які засинали наприкінці минулого тайму. Угорський рефері на диво злий, чи може дуже правильний: ледве не щохвилини дістає жовту картку. Особливо весело зараз Джанлуїджі Буффону, згадую, як я плакала у 2006 під час Чемпіонату світу, коли в наші грали з італійцями, він бідненький вмазався у штангу, а наші так і не змогли в цей чудовий момент забити. Плакала довго, чесно… Хоча всі й заспокоювали, що, мовляв, не соромно ж програти чемпіонам. Подивимось, чи будуть так само заспокоювати іспанців, у чиї ворота залетів перший м’яч. Отак вдало Ді Наталє посунув славу імені Серхіо Рамоса, яке не злітає з вуст коментатора уже кілька хвилин. Так, пішла епоха голів, вже на табло 1:1. Іньєста вдало скористався радістю італійської збірної. 
Все-таки приємно дивитися гру титанів, коли ти не вимикаєш телевізор на 10 хвилині через передбачуваність результатів. 
Добре, буду прощатися, бо незручно дивитися двома очами в два екрани. Всіх благ, сподіваюсь, що завтра, під час матчу Україна – Швеція вулиці наших міст будуть такими ж пустими як і зараз, і вболівальники святкуватимуть перемогу жовто-синіх. 
Звичайно, футбол – поняття масової культури, проте масовість у культурі обов’язково веде до обезкультурнення та спустошення основних цінностей. Бережімо футбол та футбольні фан-рухи!