Дощ...

***
Я переплутала і дощ, і сльози...

Якось підвечір, коли день,

Мене спинити вже не в змозі...

Ні сила вітру, ні пісень...

Тоді в очах моїх назавжди,

З твоїх безликих голосів,

Від мого болю запах зради,

Щоб тишу слухать і горіти...

Я не просила, тільки сльози,

Солоні краплі.. – дощ?.. Брехня!..

А він прийшов і солод зваби

Всього тебе за мить пройняв...

... А що лишилось.. – просто жити...

З тих пір сама я в забутті,

В своїй інерції... Ми квити –

Я тіло бачила,а душу – ні...



Можливо все сказати варто,

Хай час мене і обійшов,

Усе минулося, з фальш-стартом,

Я зрозуміла, що несла любов...



Ти добре знаєш, що з чужими,

Я наче глина і в піску

мов незворушна - є причини,

І я тебе в собі несу...



... Я там де ніч, де наш світанок...

Де все ще душі наші є...

Пітьма розтане, прийде ранок,

Ми там лишили щось своє...

Вслухайся в тишу.. – чуєш, милий?..

Десь там шепочуть голоси...

Це ми з тобою. Наші крила

Хтось обрубав серед весни.