Блоги

Ім'я: Русифікація та утиски української мови в Московії та
Російській імперії (відповісти)

03.07.2010, 18:33

 

* 1627 р. — указом царя московського Олексія Михайловича та
його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і
на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати
українські книги. У Москві спалено 'Учительное євангеліє'
Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис'
Лаврентія Зизанія Тустановського[124][125].

* 1677 р. — Патріарх московський Іоаким наказав з
українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.

* 1689 р. — синод російської православної церкви заборонив
Києво-Печерській лаврі друкувати І том 'Четьї-мінеї' Дмитра Ростовського.

* 1690 р. — московський патріарх Іоаким указом заборонив усе
українське письменство, а І том книги 'Четьї-мінеї' Данила Заточника звелено
спалити.

* 1693 р. — лист Московського патріарха до Києво-Печерської
лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

* 1709 р. — указ Петра І про заборону друку книг українською
мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським
виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

* 1720 р. — указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім
церковних попередніх видань, на Україні не друкувати, а ті старі книги з
книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого
наріччя в них не було.

* 20 грудня 1720 р. — Петро І видав указ київському
губернському князю Голіцину, щоб «в усіх монастирях, що залишаються в
Російській державі, продивитися та вилучити давні грамоти та інші куртіозні листи
оригінальні, а також книги історичні, рукописні та друковані [українською
мовою]».

* 1721 р. — наказ Синоду надсилати книги з українських
друкарень у «синодальну контору» для виправлення їх згідно з російськими
вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.

* 1724 р. — друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на
одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з російськими.
На таку ж суму і за таку ж 'провину' оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку
перевезли до Москви.

* 1729 р. — наказ Петра І про переписування на Україні
державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.

* 1740 р. — російська імператриця Анна Іванівна створила
правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія
Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.

 

Переписи 1740 — 1748 рр. свідчать, що в семи полках
Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У
1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою.
Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні.
Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.

 

* 1748 р. — наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу
Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України
російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866
українських шкіл.

* 1750 р. — після скасування «Канцелярїї міністерського
правління малоросійських справ» у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до
Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені
під час 'розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом
січової церкви', опинилися в Московському відділенні загального архіву
Головного штабу.

* 1755 р. — наказ Синоду Києво-Печерській лаврі перекласти
російською мовою 'Четьї-мінеї' Св. Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський
патерик.

* 1763 р. — указ Катерини ІІ про заборону викладати
українською мовою в Києво-Могилянській академії.

* 1764 р. — скасування Катериною ІІ українського
гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та
усунення від влади україномовних чиновників.

* 1765 р. — ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на
Слобожанщині та козацьких шкіл.

* 1766 р. — Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі
друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані
Синодом.

* 1769 р. — Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати
букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже
на руках.

* 1782 р. — Катерина ІІ створила комісію для заведення в
Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання
та викладання російської мови в усіх школах імперії.

* 1784 р. — Синод наказує митрополитові Київському і
Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів
Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.

* 1785 р. — наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії
правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах
України.

* 1786 р. — Синод знову наказує митрополитові Київському
контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не
було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання,
узаконену для всієї імперії.

* 1789 р. — у Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано
'Порівняльний словник усіх мов', у якому українська мова визначається як
російська, спотворена польською.

* 1811 р. — закриття Києво-Могилянської академії.

* 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського братства.

* 1853 р. — покалічено видання «Літопису» Грабянки.

* 1862 р. — закрито українські недільні школи. Припинилось
видання українського літературного та науково-політичного журналу '0снова'.

* 1863 р. — Валуєвський циркуляр (рос. Циркуляр министра
внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным
комитетам от 18 июля 1863 г.): «[…] ніякої особливої малоросійської мови не
було, немає і бути не може, […] наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є
та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».

 

«

 

Попередні твори малоросійською мовою мали на увазі лише
освічені класи Південної Росії, тепер же прихильники малоросійської народності
звернули свої погляди на масу неосвічену, й ті з них, що прагнуть здійснення
своїх політичних задумів, взялися, під приводом поширення письменності й
освіти, за видання книжок для початкового читання, букварів, граматик,
географій тощо.

 

[...] Навчання в усіх без винятку училищах проводиться
загальноросійською мовою і вживання в училищах малоросійської мови ніде не
дозволене; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього
наріччя не тільки не вирішене, але навіть порушення цього питання прийнято
більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в друку. Вони доволі
ґрунтовно доводять, що ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і
бути не може, і що наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама
російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі; що загальноросійська
мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросіян, і навіть значно
зрозуміліша, ніж та, що зараз складається для них деякими малоросами, й
особливо поляками, так звана українська мова. [... Окрім того] київський
генерал-губернатор вважає небезпечним і шкідливим випуск у світ перекладу
малоросійською мовою «Нового Заповіту», що розглядається нині духовною
цензурою.

 

[...] міністр внутрішніх справ визнав за необхідне [...
дозволити до друку] тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі
красного письменства; пропуск же книг малоросійською мовою як духовного змісту,
так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу,
призупинити.

»

 

* 1864 р. — тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до
Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції
від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих
установ з Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та
Чернігівської губерній.

* 1869 р. — законом чиновникам усіх відомств призначалась
значна доплата за русифікацію.

* 1876 р. — Емський указ. Заборона ввозити українські книги
з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона
українських вистав.

 

«

 

[...] Не допускати ввезення у межі Імперії, без особливого
на те дозволу Головного Управління у справах друку, будь-яких книг, що
видаються за кордоном малоросійським наріччям.

Заборонити в Імперії друк, на тому самому наріччі, будь-яких
оригінальних творів чи перекладів, за виключенням історичних пам'яток, але з
тим, щоб і ці останні, якщо [вони] належать до усної народної словесності
(як-от пісні, казки, приказки), видавалися без відступлення від
загальноросійської орфографії (тобто не друкувалися так званою «кулішівкою»).

[...] Заборонити також будь-які на тому самому наріччі
сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання (як такі, що мають наразі
характер українофільських маніфестацій).

Подтримати газету «Слово», що видається у Галичині в
напрямку ворожому українофільському, назначивши їй хоча б невелику, але
постійну субсидію [збоку дописано: «1000 крб. з сум III жанд., до тексту [...]
не вводити, а лише мати на увазі»], без якої вона не може продовжувати
існування і повинна буде припинити [діяльність].

[...] Посилити нагляд з боку місцевого учбового начальства,
щоб не допускати у початкових училищах викладання будь-яких предметів
малоросійським наріччям.

[...] Звернути серйозну увагу на особовий склад викладачів в
учбових округах Харківській, Київській та Одеській, вимагаючи від попечителів
цих округ іменного списку викладачів з позначкою про благонадійність кожного
щодо українофільських тенденцій та тих, що позначені як неблагонадійні чи
сумнівні, перевести у великоросійські губернії, замінивши уродженцями цих
останніх.

[...] Визнавалося б корисним взяти за загальне правило, щоб
в учбові установи округ: Харківської, Київської та Одеської призначити
викладачів переважно великоросіян, а малоросіян направляти до учових закладів
С.-Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ.

»

 

* 1881 р. — закон про дозвіл на друкування словників
українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських
вистав залежить від місцевого начальства.

* 1888 р. — указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в
офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».

* 1889 р. — у Києві, на археологічному з'їзді, дозволено
читати реферати всіма мовами, крім української.

* 1892 р. — російський уряд наказує цензорам суворо стежити
за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

* 1894 р. — заборона ввезення українських книг з-за кордону.

* 1895 р. — заборона української читанки та українських книг
для дітей.

* 1903 р. — на відкритті пам'ятника І.Котляревському у
Полтаві не дозволено промови українською мовою.

* 1905 р. — Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання
Київського та Харківського університетів про скасування заборони української
мови, визначаючи це несвоєчасним.

* 1906 і 1907 р.р. — закриття «Просвіти» в Одесі та
Миколаєві.

* 1908 р. — указ сенату про те, що освітня робота в Україні
шкідлива й небезпечна для Росії.

* 1910 р. — указ Столипіна про зарахування українців до
розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.

* 1914 р. — указ Миколи І про заборону української преси.