..."Дома живые...я слышу их дыхание...(с)" Леніна 36, за цією адресою стоїть звичайний старий будинок, тільки пустий він, на одинці з собою...а колись вирувало в нім життя...свої перші кроки я зробила в тім будинку...як і моя мама...як бабуся...здавалося б все просто, та щастя в тому будинку ніколи не було...Не щастило в нім ні бабусі, ні прабабусі, ні мамі...там жили злидні, бідніть, вічні сварки, скандали впитували в себе стіни старого будинка...він був свідком смерті прабабусі...

Читати далі...

...щойно осінь почала нагадувати про себе, сонце вже не гріло, а діти йшли з школи, хтось потішити маму хорошою оцінкою, хтось просто прийти, а от одна компанія звертала до місцевої пенсіонерки, вона була дуже доброю, всі люди з округи приходили до неї, хтось приносив апельсини, хтось ще щось, та всі проявляли до неї увагу дітей же вона зацікавлювала розповідями, а дорослим давала чуйні поради, любила поговорити по душах......минали дні...і сумна звістка потрясла всіх, та бабуся померла...був...

Читати далі...

Для кого-то мы навсегда останемся закрытыми страницами вконтакте, для кого то любовью.... Наши плюшевые мишки пахнут сигаретами, а в комнатах, поверх розовых в цветочек обоев, висят плакаты с страшными рокерами. Мы еще плачем иногда, украдкой, от обиды ли одиночества, но никогда не плачем над грустным фильом. Мы запиваем свои несчастья бухлом и ходим босиком под дождем... Мы и сами уже давно не понимаем себя, хотя продолжаем требовать этого от окружающих... у нас нет фотографий из дорогих...

Читати далі...

Все було рефлексом, звичкою для неї, вранці за чашкою кави прочитати кілька сторінок книги, посидіти в інтернеті, збігати по кефір, випити чашку кави і знову читати книгу до ночі. І нічого їй не було потрібним і ніхто, час від часу усміхалась від радісних моментів в книзі, здавалося не вміла говорити, не віталася з людьми, зневажала їх…В неї не було телевізора й телефону, бо це все було їй просто непотрібним, ніколи не мала друзів і коханої людини, ніколи не любила. Єдине, що вона визнавала з...

Читати далі...

Як далеко ті часи, дитинство…скільки років минуло, а я все оглядаюсь назад, ніби це було ще вчора…мої друзі, з сльозами згадую вас…як хочеться все повернути, і поринути в ті часи, збиті лікті, коліна, потріпані старенькі кеди , моя стара собака, з якою всі щасливі спогади , наш 27 квартал, футбольне поле, де були перші поразки і перші перемоги, і тей старий гараж, на якому зустрічали заходи сонця, на якому жив вітер…тай небо вже не таке, як тоді в дитинстві, і мама...

Читати далі...