2 квартала...

Як далеко ті часи, дитинство…скільки років минуло, а я все оглядаюсь назад, ніби це було ще вчора…мої друзі, з сльозами згадую вас…як хочеться все повернути, і поринути в ті часи, збиті лікті, коліна, потріпані старенькі кеди , моя стара собака, з якою всі щасливі спогади , наш 27 квартал,  футбольне поле, де були перші поразки і перші перемоги,  і тей  старий гараж, на якому зустрічали заходи сонця, на якому жив вітер…тай небо вже не таке, як тоді в дитинстві,  і мама стала старіша…Нас покинула бабуся, яка розповідала казки біля вікна холодними зимовими вечорами , запах маминого пирога…наш будинок, якого вже не має…але яким же сонячним він був,яка чиста та смачна  вода була в криниці біля того будинку…життя тоді було таке проосте,як же багато я тоді не розуміла, що таке ненависть, зрада друзів, інтернет, любов…За два квартала від мене наш 27 квартал…наше поле, яке заросло травою, там ніхто не живе, він покинутий, та все таки він мій…нема моєї старої собаки…до дитинства 2 квартала…