«Відкриті» архіви

Автор — Володимир В’ятрович

Центр досліджень визвольного руху отримав текст угоди в рамках СНД, яка зобов’язує країни-учасниці спільно визначатися з тим, які саме документи радянського періоду можуть бути відкриті для науковців і громадськості.

Підписання цієї угоди перекреслить можливість неупереджено дивитися на радянське минуле. Дослідники вже занепокоєні, що архіви силових відомств усіх пострадянських країн, за винятком Прибалтики, поступово буде закрито для наукової роботи. Тому російські історики закликали українських колег не допустити підписання Україною цього документа.

Втім, уряди країн-підписантів — а ініціатором виступила Російська Федерація — бачать в архівах не наукові джерела, а інструмент захисту національної безпеки і, як видно з тексту документа, — не у відкритих архівах. Зокрема вже у статті 1 таємними визначено відомості, засекречені в період існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік і які дуже комусь хотілося б залишити в таємниці і нині — незалежно від того, чи належить інформація до секретної згідно із національним законодавством країни-підписанта.

В Україні закон забороняє приховувати історичні документи, особливо ті, які містять інформацію про факти порушень прав і свобод людини і громадянина та про незаконні дії органів державної влади, їхніх посадових осіб. Інформацію, яка належить до держтаємниці, перелічено у спеціальному документі «Звід відомостей, що становлять державну таємницю» — жодних історичних документів у цьому списку немає.

Згідно ж з угодою будь-який архів, що хотів би відкрити доступ до документів радянського періоду, повинен надіслати запит до спеціально визначеного компетентного органу національного рівня з переліком вихідних даних архівних матеріалів та обґрунтуванням потреби зняти з них гриф. Відтак цей компетентний орган спрямовує дану інформацію в аналогічні структури країн-підписантів, які розглядають запит колег відповідно до національного законодавства. Розгляд може тривати до півроку і довше, якщо це попередньо погоджено. Коли всі уповноважені структури висловили свою позицію, держава, установа якої подала запит, своїм рішенням або розсекречує відповідні документи, або відмовляє в цьому. Але за умови, що отримано згоду всіх країн — учасниць угоди. Якщо ж країна вирішила засекретити архівні документи, вона спрямовує цим країнам запит про «необхідність і строки захисту», після чого країни-підписанти «вживають заходів» для захисту секретних відомостей.

Угода забороняє країнам ухвалювати самостійні рішення про розсекречення інформації, якщо вона «зачіпає інтереси» інших країн-учасниць. Можна уявити, скільки «інтере­сів» може бути «зачеплено» при відкритті архівів. І навіть сміливо припустити, що найбільше їх буде в офіційного правонаступника Радянського Союзу — Росії, яка вже більше ніж десять років обмежує доступ дослідників до архівів. Недарма в останні роки існування СРСР КҐБ посилено знищував або вивозив архіви до Москви, панічно боячись люстрації, як це відбулося після оксамитових революцій у Східній Європі. Литовські колеги-історики на круглому столі «Досвід Литви у подоланні наслідків тоталітаризму» в Києві особливо наголошували на важливості відкритості архівів КҐБ. І аж ніяк не для проведення люстрації, а для того, щоб зрозуміти суть злочинного тоталітарного режиму, не допустити повторення відповідних практик у майбутньому. А де як не в архівах спецслужб цього режиму можна отримати необхідні науковцям відомості?

Проте практика радянського врядування сьогодні неабияк цікавить і політиків, що викликає зрозуміле занепокоєння не лише в істориків, а й у всього суспільства. Адже учасниками угоди, крім Росії, вже є кілька країн із зони її впливу (Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Узбекистан), і документ відкритий для приєднання.

Росія вже кілька років намагається скоригувати архівну політику колишніх радянських республік. Ще 2004 року було підписано подібну угоду між Росією, Вірменією, Біло­руссю, Казахстаном, Таджикистаном і Киргизстаном. Остання угода в рамках СНД посилила раніше взяті зобов’язання і є спробою поширити визначені в ній стандарти на інші країни. Узбецькі й туркменські архіви взагалі не були доступні історикам, але азербайджанський та молдовський уряди, хай і частково, розсекретили документи радянського періоду. Поки що інформації про те, чи підписала Молдова дану угоду немає, як, утім, немає у відкритих джерелах і остаточного переліку підписантів.

Чи не найбільше ініціатори взаємного перегляду політики розсекречення хочуть залучити до цього процесу Україну, оскільки ми, за винятком Прибалтики, виявилися у відкритті архівів найрішучішими і найпослідовнішими. Росія вже в перші дні після обрання Віктора Януковича президентом України розпочала на нас тиск із метою припинити розсекречення. Символічно — робота експертів у рамках розробки даної угоди стартувала вже через кілька тижнів після приходу до влади нового президента, а основний проект угоди було погоджено на засіданні Ради міністрів закордонних справ СНД у Києві 8 квітня 2011 року.

Наразі МЗС України на запит Центру досліджень визвольного руху повідомило: Україна не підписувала Угоди про порядок перегляду ступеня секретності даних, засекречених у період існування СРСР.

А тим часом за останні два роки архів СБУ не оприлюднив жодної інформації про те, чи розсекречено якісь нові документи, чи введено їх в електронну базу даних. Натомість розформовано науковий відділ — звільнено людей, які систематично вивчали архівні матеріали. На сьогодні ситуація така: архів СБУ відкритий частково, доступні всі до­кумен­ти Компартії, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України, пов­ністю закритими залишаються архіви Міністерства внутрішніх справ, а це — близько півтора мільйона справ. Ще таємничішим є архів Служби зов­нішньої розвідки, який успадкував документи управління зовнішньої розвідки КҐБ.

Досвід роботи істориків та результати моніторингу в рамках проекту «Доступ до архівів як право на суспільну пам’ять» показують: багато відмов у доступі до архівної інформації є необґрунтованими і добитися отримання даних про родичів чи для наукової роботи можна лише на базі чинного законодавства. Проте підписання згаданої угоди повністю закриє ці можливості для будь-кого, крім працівників спецслужб, які, за словами нинішнього очільника СБУ, досі пишаються досвідом своїх поперед­ників із КҐБ…

Джерело: Дзеркало тижня. Україна