23 фєвраля, піть ілі нє піть? Вот в чьом вапрос

Унаказі РВР Сов’єтцької Республіки від 5 лютого 1923 року, підписаному Троцьким, подія, що послужила приводом для створення свята, визначається так: “23 лютого 1918 р., під напором ворогів робочий і селянський уряд проголосив необхідність створення збройної сили”.

Істерія створення свята

У наказі РВР Сов’єтцької Республіки від 5 лютого 1923 року, підписаному Троцьким, подія, що послужила приводом для створення свята, визначається так: “23 лютого 1918 р., під напором ворогів робочий і селянський уряд проголосив необхідність створення збройної сили”. Таким чином, дата створює уяву про нібито масові мобілізації, що нібито почалися в той день, добровольців в існуючу тоді, виключно, на папері Червону Армію (про її створення було декретовано 15/28 січня). Мобілізація була оголошена відповідно виданому напередодні декрету Совнаркому “Соціалістична батьківщина в небезпеці!”, у зв’язку з німецькою навалою та повальною втечею залишків старої російської армії. Мобілізація, однак, не принесла очікуваних результатів, тому в ніч на 24 лютого Рада Народних Комісарів була змушена прийняти німецький ультиматум, а 3 березня підписати ганебний Брестський мир цілком на німецьких умовах. У статті “Важкий, але необхідний урок”, опублікованої в “Правді” 25 лютого, навіть Ленін так характеризував ситуацію тих днів: “Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків зберігати позиції, про відмову захищати навіть нарвскую лінію, про невиконання наказу знищити геть усе при відступі; не говоримо вже про втечу, хаос, безрукість, безпорадность, нехлюйство (далі йде нецензурна лайка) у Сов’єтцької республіки немає армії“. Як відзначає історик Юрій Фельштинский, відносно невеликі німецькі загони просувалися, майже не зустрічаючи опору: “Через паніку, що опанувала більшовиків, і слухів про наближення міфічних німецьких військ міста й станції залишалися без бою ще до прибуття супротивника. Двінськ, наприклад, був узятий німецьким загоном в 60-100 людей. Псков був зайнятий невеликим загоном німців, що приїхали на мотоциклах. У Режице німецький загін був настільки нечисленний, що не зміг, навіть, захопити телеграф, який працював ще цілу добу”. Вдала PR операція – «перемога під Псковом і Нарвою»

Згодом був складений міф про “перемогу”, нібито здобутої в цей день над німцями “під Псковом і Нарвою” (насправді Псков був зайнятий невеликим загоном німців 24 лютого майже без опору, а до Нарви німці підійшли 3 березня й зайняли її на наступний ранок після декількох годин кволої перестрілки із загонами Члєна первого сов’єтцького правітєльства товаріщя Дибенко та нічної втечі останніх, причому за втечу з-під Нарви Дыбенко був знятий з поста наркома, виключений з партії й відданий під трибунал); “Червона зірок 26.02.1989)). Слід зауважити, що товаріщ Дибєнко та його матроси з переляку (чи то їх неголені німці налякали чи передчуття розправи Троцького) тікали аж до Уралу, де їх і спіймали чекісти. Згадки про Псков і Нарву виникли тому, що в реальності це були крайні пункти просування німців (для просування далі у німців вже не було ані сил, ані ресурсів і, навіть, бажання), але вже в 20х роках почали з’являтися твердження (наприклад у Н. В. Криленко), що німці не самі собою зупинилися на псковсько-нарвскій лінії, але були нібито “зупинені” на ній героїчним опором петроградського пролетаріату.

Проте, вже 23 лютого 1935 р. Ворошилов у статті в газеті “Правда” затверджував: “приурочування свята річниці РККА до 23 лютого носить досить випадковий і важко з’ясовний характер і не збігається з історичними датами”. Міф же про “перемогу під Псковом і Нарвою” був сформульований в 1938 р. особисто І. В. Сталіним, який виклав це у своєму “Скороченому (обрізаному) курсі історії ВКП(б)” у наступних тезах: Збройна інтервенція німецьких імперіалістів викликала потужний революційний підйом у країні. У відповідь на кинутий партією й Радянським урядом клич “Соціалістична батьківщина в небезпеці!” робітничий клас відповів посиленим формуванням частин Червоної армії. Молоді загони нової армії — армії революційного народу — героїчно відбивали натиск озброєного до зубів німецького хижака. Під Нарвою й Псковом німецьким окупантам була дана рішуча відсіч. Їхнє просування на Петроград було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму — 23 лютого — став днем народження молодої Червоної армії.

Спостерігаючи ще якусь двозмістовність цих тез, пізніше було видано більш однозначну та безапеляційну версію наказом від 23 лютого 1942 року: «Молоді загони Червоної Армії, вщент розбили німецьких загарбників під Псковом та Нарвою 23 лютого 1918 року». Саме ця версія стала канонічною і дуже вдало використовувалась для зомбування людських мас сов’єтцького народу.

В результаті сов’єтцкий мужик вже 90 років кожного 23 лютого щиро киряє во славу та за перемогу німецької зброї.

Питання: “А НАВІЩО?”

Трішки ілюстрацій:

Павло Єфімович Дибєнко зі своєю жінкою, провідною феміністкою-лєсбіянкою (недарма 8 березня – це 23 лютого за старим стилем) Олександрою Каллонтай.

Вкінці кінців Дибенко розстріляли як ворога народу, а Олександра Михайлівна до сивої старості займала високі державні посади. Чому Дибєнко розстріляли як ворога народу: Сталін добре усвідомлював, що за зраду треба карати. Треба стріляти будь-яких зрадників, що царської армії, які кинули передову та перейшли на бік червоних (потіпу Тухачавського), що червоної, тіпа Дибєнко, бо незабаром мали початись серйозні розборки з німцями, а “гнилих” там вже не потрібно.

Сов’єтцька поштова марка на якій зазначено роки народження та страти дезертира Павла Єфімовіча Дибєнко: