Гута Пеняцька: нацистський слід польської трагедії 1944 року

Треба, мабуть, подякувати польській громадськості, яка навіть в умовах економічної кризи не забуває трагічні сторінки своєї історії і спонукає нас, українців, у вирі чергових політично-виборчих баталій, зупинитися і ще раз проаналізувати вже українські уроки Другої світової війни, тогочасний вир українсько-польсько-німецько-радянських протистоянь на Холмщині, Волині, Східній Галичині. Саме це, напевно, спонукало польських можновладців і громадськість провести під патронатом президента Л. Качинського 28 лютого цього року вшанування сотень загиблих поляків спаленого села Гута Пеняцька на Брідщині (Львівська обл.). Віриться, що той поминальний день стане місцем не розбрату, а порозуміння громадськості обох країн, яка хоче дізнатись якомога більше правди про цю трагедію. Бо не може бути двох правд, двох істин. Утім, історієписання науковців Польщі та України засвідчує, що наразі є два патріотизми і дві правди...

Як відомо, у польській літературі не один рік пропагується теза про винищення польського населеного пункту Гута Пеняцька у лютому 1944 р. частиною української дивізії «Галичина». Однак виявлені джерела в архівах України та Польщі свідчать інше. Львівський дослідник Андрій Боляновський довів, що на той час тут не діяв жоден із куренів галицької дивізії. Щоправда, наприкінці лютого 1944 р. під цією польською колонією короткочасно дислокувався третій батальйон 4-го полку галицьких добровольців, який не підпорядковувався ні військам СС, ні дивізії. Він і справді брав участь у бою під селом, але проти радянського загону Кундіуса, в складі якого діяла диверсійна група колишніх кримінальних злочинців. Зокрема, у звіті начальникові Українського штабу партизанського руху Т. Строкачу про діяльність свого загону від травня 1943 р. до липня 1944 р. Кундіус писав: «Літом 1943 року я нав’язав зв’язок з групою рецидивістів Н. Степана, пообіцявши йому, що його минуле — бандитизм — буде йому пробачено, якщо він буде працювати на користь нашої Батьківщини. Мені вдалося використати його в роботі... Забитий він мешканцем с. Малий Тростянець, що був добровольцем «СС» дивізії «Галичина» Найдою Йосипом». Далі у звіті Кундіус визнав, що наприкінці лютого 1944 р. його загін проводив бої проти українців «в районі села Гута Пеняцька». Цей документ зберігається у Державному архіві Львівської області (Фонд П-183 — Група підпільних організацій Львівщини. — Опис 1. — Справа 107. — Аркуш 39-40, 64-65). Один із свідків згаданого бойового наступу М. Хронов’ят так характеризував його наслідки під час виступу на засіданні Військової Управи дивізії 7 березня 1944 р.: «Хлопці наші відійшли, лишились тільки німці — окремий відділ, які спалили село». Це свідчення знаходиться в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (Фонд 3971. — Опис 1. — Справа 7. — Аркуш 43).

Уже згаданий історик Андрій Боляновський виявив у Архіві актів нових (колишній архів ЦК ПОРП) у Варшаві оригінальне повідомлення міністра польського еміграційного уряду в Лондоні В. Баначека, в якому чітко зазначено: «24 лютого 1944 р. підрозділ німецької таємної польової поліції пройшов поблизу Гути Пеняцької, і місцеве населення, вважаючи, що це український загін, почало обстрілювати підрозділ. Як результат, було вбито 6-8 німців. 27 лютого каральний підрозділ таємної польової поліції увірвався до Гути Пеняцької і повністю знищив село й приблизно 500 осіб були вбиті» (AAN. — Ministerstwo Spraw Wewn., Wydziaй загін, поча- Sprawozdanie sytuacyjne Nr. 15/1944. — S. 24). Отже, у цьому польському документі чітко вказано, що польське населення Гути Пеняцької винищила німецька поліція. А провокатором подій стали радянські партизани, що здійснювали диверсії в німецькому тилу готуючи грунт до штурму Червоною армією великого німецького гарнізону Тернополя. Дивізія «Галичина» у цей час лише формувалася.

За спогадами єврейських авторів, наприкінці лютого 1944 р. це «село оточили німці, облили будинки та стодоли бензином й спалили село разом із населенням». Про це, зокрема, йдеться у виданні «Черная книга. О злодейском повсеместном убийстве евреев немецко-фашистскими захватчиками во временно оккупированных районах Советского Союза и в лагерях Польши во время войны 1941-1945 гг.» (Составлена под редакцией Василия Гроссмана, Ильи Эренбурга. — Киев, 1991. С. 146). На жаль, до сих пір не виявлено німецьких військових чи цивільних джерел, які би уточнили причетність конкретних військових чи поліційних формувань до цієї лютневої трагедії на Брідщині. Але сподіваємося, що це лише питання часу.

Водночас дуже шкода, що в польськомовній книзі талановитого варшавського історика Гжегожа Мотики «Українська партизанка 1942-1960. Діяльність Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії» (Варшава, 2006) без жодного посилання на архівні джерела стверджено: Гуту Пеняцьку у лютому 1944 р. спацифікували 4-й полк поліції СС, що складався з українців, та повстанська сотня «Сіроманці» під командуванням Д. Карпенка, яка нібито підтримала цей полк (див.: 383-384 стор. указаної книги). На жаль, польські історики, мемуаристи-комбатанти завжди неохоче згадують терористичні дії окремих загонів Армії Крайової і Війська Польського проти населення українських сіл Надсяння.

І останнє, зникнення з карти Холмщини, Лемківщини, Галичини і Волині десятків українських і польських сіл яскраво ілюструє трагічність долі двох сусідніх народів, яким у час воєнних випробувань 40-х років нерідко випадала роль «гарматного м’яса» у кривавій геополітичній боротьбі двох диктаторів — Гітлера і Сталіна. На жаль, тогочасним українським і польським політикам не вдалося порозумітися. Нині ж ми, науковці, політики, державні райці, приречені толерантно реконструювати наше спільне минуле і з оптимізмом йти у майбутнє. Віриться, що польські державні структури більше не будуть порушувати українське законодавство при спорудженні несанкціонованих пам’ятників, як це сталося на початку 2005 року, якраз у час міжвладдя у ході помаранчевої революції, в Гуті Пеняцькій. Сподіваємося і на те, що до цього пам’ятника-хреста в центрі вже неіснуючого села 28 лютого покладуть квіти не лише приїжджі поляки, але й місцеві українці. Бо нам разом будувати новий європейський дім. Хотілося би, щоб так само урочисто вшановано цієї весни трагедію українських сіл Сагринь (загинуло 1 200 осіб) на Холмщині та Заліська Воля на Перемишльщині.

КОМЕНТАР

Володимир В’ЯТРОВИЧ, історик, директор галузевого державного архіву Служби безпеки України:

— Гута Пеняцька — це символічне місце як для поляків, так і для українців, тому що саме там поминають польських мирних мешканців, які загинули в результаті німецької акції у 1944 році. Річ у тім, що село Гута Пеняцька було опорною базою польського підпілля, на яке спиралося й радянське підпілля. А останнє провело декілька операцій, після яких загинули німці. Це стало приводом для проведення у відповідь німецької акції, в результаті якої було знищено практично всіх мешканців цього села. Натомість радянський партизанський загін, який здійснював свою операцію, по суті, після цього залишив Гуту Пеняцьку на поталу наступаючим німецьким частинам. З іншого боку, в ході проведення німецької операції німці використовували українців, які служили в лавах поліцейських частин німецького полку. Тобто, Гута Пеняцька — це показовий приклад того, як німецькі та радянські сили стравлювали українців і поляків для протистояння одне одному. Зрештою, як українці, так і поляки вийшли серйозно ослабленими з цього протистояння, що дозволило утвердитися радянській тоталітарній системі в Польщі та Україні.

На жаль, матеріали, які б змогли повністю розкрити трагедію Гути Пеняцької, в Україні ще не розсекречено. 2001 року проводилося спеціальне слідство Інститутом національної пам’яті Польщі, яке мало встановити причетних до виконання страт мирних мешканців цього села. Слідство опитало багато свідків, зібрало немало інформації, але встановити остаточно винуватців і назвати їхні імена поки що немає можливості. Для цього треба додатково вивчати архіви, документи, в першу чергу німецькі, тому що саме їхні частини проводили акцію зі знищення польських мешканців Гути Пеняцької.

Поминання жертв Гути Пеняцької президентами Польщі та України стане черговим кроком для того, щоб залишити цю трагедію в минулому. Звичайно, пам’ятати про неї, але не проектувати її на нинішню політичну ситуацію, тобто на взаємовідносини між нашими країнами. Хочеться вірити, що після вшанування жертв Гути Пеняцької наступним кроком стане вшанування загиблих українців, які загинули на території Холмщини в березні 1944 року. Після трагедії Гути Пеняцької вже польське підпілля провело кілька своїх акцій проти українських сіл, де протягом чотирьох днів в 14-ти населених пунктах було знищено понад 1,5 тис. українців.