Українська книгозбірня ч.24

"... Потім кинулись ще далі. В сам Київ.Там ще важче було. Будували разом із московитами казарми, зміцнювали фортечні стіни. А то до лиха важка і зморна робота. Доводилося носити нагору цеглу, розчин. А все ж коли не туга за Марисею, та не жегуче бажання, хоч на часинку зустрінуться з нею, терпіти можна було б.

Так і сказав одному із московитів, з яким заприятелював на відбудові Лаврської фортеці:

- Як тут не тяжко, а вжеж ліпше і надійніше, ніж під Перекопом, правда?

- Пропади вона пропадом така ліпота, - вилаявся московит. - сили вже немає носити на гору такі непосильні ноші. З дня в день, з ранку до вечора... скільки можна...

- Напросилися, то куди вже подінемось, мусимо споруджувати фортеці і руйнувати під вогнем ворога.

- Хто напросився? Я, кріпак князя Буратинського? Силою примусили піти до війська.

- Як це силою?

- А отак. Якийсь час нас кріпаків не брали до війська, то ми і заспокоїлись. Коли доходило до війни, казали - наше діло сторона, нехай пани воюють, а цього року і до нас дійшла черга. Покликали до призову та й не відпустили вже.

- То ти не був ще в ратних сутичках?

- У збіглих від панів бував і сутички мав із солдатами, а в походах не доводилось.

- А мені доводилося вже, і уяви собі я сам зажадав бути серед тих, кого повинність на випадок війни, чи такої як ця роботи, зобов'язує бути у війську та ходити в походи.

- Еге?!

- Правду кажу. Сталося так, що позбувся землі, а одже і козацького звання. Щоб повернути все те, мусив підмінити в поході багатого козака.

- У вас таке водиться?

- Негласно наче водиться, хто ж заборонить багатому відкупитись від походу наділом землі, а для мене земля - це й воля.

- Да... Невідаю я, як буде насправді, але думається мені, брате, що ти прогадав у торгах за свою свободу.

- Чогоб-то?

- Ну... чого... Сам посуди. Сьогодні ти, як козак, маєш землю і не маєш над собою пана. А завтра післязавтра? Ми ж з тобою в одній державі живемо. Чи царі потерплять, щоб в одній державі та було по-різному?... рівняти нас будуть, брате... а як? Гадаєш, нам кріпакам своїм дадуть свободи, щоб зрівняти з вами козаками? Еее ні, голубе, вас прирівняють до нас кріпаків...

- Ми ж - козаки!

- Сьогодня козаки... завтра можете не стати ними, як не стали ми свого часу вільними людьми. Ваша воля - спокуса для всіх, хто не має її...". А нащо царям у своїй державі мати таку спокусу?

- Загадав ти мені загадку, брате...

- Не я...життя наше загадує її. Як у вас кажуть, з ким поведешся, від того і наберешся. Не забувай, маєш справу з нашими царями, а то хитрі і підступні бестії".

DimedrolИЧ

Українська книгозбірня ч.24

Останні статті

Коментарі