Розпач...
- 10.04.12, 22:51
- СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ
Розбита і спустошена... Навіщо
Сама собі дозволила цей крок?
В душі моїй немов би попелище:
Ні сподівань уже нема, а ні думок.
На згарищі тім не зрости надії,
И я волаю: Боже, дай же сил,
Хоч не піднятися, хоча б підняти вії,
Побачить сонце крізь золу та пил.
Минуле страчене, майбутнє не відоме...
Куди податися тепер душі моїй?
Я сподівалася дістатися додому,
Та здибала лиш кладовище мрій...[Приєднана картинка]