Маленька передісторія з мого дитинства. У дитинстві мені страшенно хотілось потрапити на парад… ну хоча б одним Очком глянути як карбують крок колони на Хрещатику… Кожен раз при наближенні чергового свята на мої заїкання і натяки (он і сусідський Дімка з татом на парад пішли…) я отримував лекцію на тему що уміння марширувати на парадах ніяк не свідчить про військову міць держави, а те що мені подобається демонстрації мілітаристської сили -- ознака незрілості смаків, що по телевізору все видно краще... імператором що заставляв солдатів на парадах марширувати. (Доречи, хороша книжка була, досі навіть автора пам'ятаю – Сергей Алексеев, зараз мабуть такого і нема, адже імперські цяцьки у нас засуджено раз і на завжди). Але я відволікаюсь. Отже, про паради у дитинстві. Одного разу мама сказала що піде зі мною на парад. Від радощів я стрибав трохи не до стелі, і не міг дочекатись того самого заповітного дня (сьоме листопада то було, чи щось таке, коли вже довго стояти на місці холодно і не класно). І от, той день настав. Ми з мамою довго їдемо кудись… а потім кудись ідемо…Тільки кудись не на Хрещатик, а у якийсь малий провулок вщент забитий людьми. Мама міцно тримала мене за руку, і я і сам туливсь до неї, бо перспектива отут загубитись видавалась більш ніж реальною. От ми підійшли до якоїсь групки невідомих мені дядь і тьоть, усі вони виявились маминими знайомими, і зразу забалакали маму нецікавими дорослими балачками. А ще нам видали великий портрет на палці якогось гладкого діда … Так ми і простояли у тому натовпі із портретом та балачками ще години зо три. Було холодно і мокро. Я міг лише уявляти, як крокують колони перед трибунами, як попереду виїздить маленька машинка з генералами, що вітає кожен рід військ. Як класно можна було б сидіти в дома на теплому дивані з дідусем, і клацати канали: "а що там у Москві…", "а що у нас у Києві?"... А ми тут стояли і стояли… А потім усі люди кудись пішли. Пішли і ми. Ми всі разом пройшли по Хрещатику, а тоді мама вручила портрет комусь із сусідів по ряду і ми швиденько звідти втекли кудись, куди-небудь аби подалі від основного натовпу. Мама пояснила, що ми приймали участь у демонстрації. Їй вистачило такту не питати мене про враження, а зразу купити морозива. Погода покращилась. Загалом, решту дня ми чудово провели у мандрах по дніпровських кручах (у парках між Печерськом та аркою). Інцидент було вичерпано, але до учора парад я бачив лише по телебаченню і у той день на завжди вивчив різницю між парадом та демонстрацією.
Коментарі
Гість: Краля Галя
118.07.09, 14:37
Знаєте, Естете, Ваша мама була сто разів права. Такі видовища краще дивитися дома сидячи на дивані перед екраном телевізора. Хоча уявляю Ваше розчарування у дитинстві
лріипфл
221.07.09, 16:01
добре, що мені ніколи не хотілося подивитися зблизька!
Гість: A90-60-90
323.07.09, 15:20
Я теж на всі 100 відсотків був , як ваша мама. Правда потім, ми не морозиво купляли, а по чотири сімдесят...із зеленою етікеткою. А перед самим парадом демонстрації, теж приймали, в закаулках.