Володя.©

Володя.

Весна. Радіє вся природа.

Її чудова, гарна врода

Нам свято щастя принесла.

Пасха священна враз прийшла.

Святкує все, світ оживає.

Збувається хто що бажає,

В відродженні бринить душа.

До церкви люд весь поспішає.

Й Володя йде святити в церкву

Свій кошик повний смакоти.

З наміром щастя й чистоти

Він ставить свічку і хрестами

Враз осіняється. Й устами

До образів весь припада.

Поклони б’є, навіть сльоза

З очей відкрито покотилась.

Й молитва з уст його точилась

В віках незмінна і свята…

Та чи насправді святість та

Володі душу охопила?

Навіки долю полонила.

По правді в ньому святість та?

Володя з церкви повернувшись

Через поріг враз матюкнувшись

За стіл святковий чинно сів.

Він смачно їв, доволі пив.

Спочатку не чіпав дружину,

Навіть малесенькому сину

Святкову пісню заспівав.

Через годину десь почав

Кричати, що його достали

Всі навкруги. Що перестали

Враз Батьківщину шанувати.

Пса під столом почав пинати

Тарілку й чарку розтрощив.

Кричав, що вже не має сил.

Таке життя йому набридло.

Що жінка й син то просто бидло

Яке він терпить так щодня.

Потім волав, що вся рідня

Лише від нього ласку має,

Його дари щораз приймає.

А потім, гримнувши дверима

Пішов. Так святість невловима

Розкаяння і молитви