Наголос і Мова. ©

 

Толя весь рік неспинно працював.

Він випускник, він прагнув і бажав

Іспити скласти легко і чудово.

Крім всього іншого і це не випадково,

Він Край любив і Мову поважав.

Тому навчався, правила вивчав,

Щоб Рідною яскраво говорити.

І потім щоб ніде не червоніти,

Що наголос поставив десь не так.

Яке ж то диво і суцільний жах

Коли питання в тестах розглядали.

Мужі освіти в Толі запитали

Де наголос поставити в словах?

Наприклад, слово «Задниця» існує.

Те слово справді провокує

Бо наголос в трьох випадках можливо

Поставити. І то суцільне диво!

Так «Задниця», а так «Задниця», а може навіть «Задниця»?

Ми не знайдемо так кінця!

Лиш суть залишиться єдина:

Коли Країна чи Людина

В халепу вскочить величезну

І як життя саме старезну –

Тим словом саме називають її буття

І не чекають швидкого з того вороття!

Мораль єдина все ж існує –

Хай Мова вільная панує

Без видумок і перекосів.

Бо то земля не Малоросів,

А Українців, що єдино

Плекають Мову Солов’їну!   

©

 

Як часом не чуємо ми очевидне –

Легке чи жорстоке, а може огидне?..

Ми тихо вмовляємо, що все на краще

І щось розуміємо трішки путяще…

А в грудях душа – б’ється мов тая пташка

І криком кричить Богом духа монашка.

Закрита у грудях, подалі від світу

Вона бо все знає – ціну заповіту…

Та крик той розстане у вирії гулу.

Душа не покине те тіло із муру.

Аж поки за нею на відчаю крилах

Хтось з ангелів сивих не прийде по схилах…

І тихо на руки візьме білолику,

Маленьку, прозору, справжнісіньку втіху…

Як часом не чуємо ми очевидне –

Нам порсатись в бруді ніяк не набридне…

Ми часто кричимо, що влада в нас гнила!

Що ні оці, ні інша не змогла

Нам дарувати розквіт, гарний статок…

Рахуємо, що у владик курчаток

Побільшало не тільки восени…

Дивуємося, як вони змогли

Людей у кабалу таку загнати…

Міркуємо, що треба все ламати

Та будувати заново нам все…

Аж ось і вибори! І той хто занесе

Нам обіцянок більше і пакетів

З крупою, хлібом, сіллю й піруетів

Із лозунгів тендітно намалює –

Того і обираємо! Хвилює

Нас в ті моменти власний гаманець.

А потім все дивуємось… «Пісець»

Він не підкрався – він давно існує!

Та хто ж його створив? Панує

Те, що хотіли… Вибирали ж ми!

І ще одне питання! Чи змогли

Ми всі гуртом по іншому почати

Жити і діяти? Щоб потім не кричати,

Що все не так? Щоб лозунгом життя

Не залишалося єдине почуття:

«Я тут живу! А потім після мене

Та хоч потоп! І хай хоч безіменне

Буття я проживу та все ж візьму

Побільше, а вже там в пітьму…»

Ти знову нагадав, що ти існуєш…

Наче крізь простір біль мою чатуєш,

Що все життя була на глибині…

На радість ти існуєш лиш у сні

І я на щастя можу прокидатись…

Насправді мені нічого боятись

Бо то все справа, що давно було.

Дивуюся, аж те життя могло

Ще більше зруйнувати існування.

Запитую, чи то було кохання?

Чи просто забавка у молодих руках?

Лише тепер опанувала, що в словах

Тоді не існувало розуміння.

Тоді насправді лиш було хотіння

Бо тіло прагнуло до нових почуттів.

В такі хвилини не потрібно слів –

Життя навчало нас чомусь новому.

А потім наче Неба Вартовому

Наказано було нас розвести.

Тепер приходиш ти лише у сни

І я від болю знову прокидаюсь.

Чого ж і далі я тебе жахаюсь?

Чому радію, що все те лиш сон –

Минулого розмитий сірий фон?

Так й далі між світами балансуєш

Бо знову нагадав, що ще існуєш…

©

Володя.

 

Весна. Радіє вся природа.

Її чудова, гарна врода

Нам свято щастя принесла.

Пасха священна враз прийшла.

Святкує все, світ оживає.

Збувається хто що бажає,

В відродженні бринить душа.

 

До церкви люд весь поспішає.

Й Володя йде святити в церкву

Свій кошик повний смакоти.

З наміром щастя й чистоти

Він ставить свічку і хрестами

Враз осіняється. Й устами

До образів весь припада.

Поклони б’є, навіть сльоза

З очей відкрито покотилась.

Й молитва з уст його точилась

В віках незмінна і свята…

 

Та чи насправді святість та

Володі душу охопила?

Навіки долю полонила.

По правді в ньому святість та?

 

Володя з церкви повернувшись

Через поріг враз матюкнувшись

За стіл святковий чинно сів.

Він смачно їв, доволі пив.

Спочатку не чіпав дружину,

Навіть малесенькому сину

Святкову пісню заспівав.

Через годину десь почав

Кричати, що його достали

Всі навкруги. Що перестали

Враз Батьківщину шанувати.

Пса під столом почав пинати

Тарілку й чарку розтрощив.

Кричав, що вже не має сил.

Таке життя йому набридло.

Що жінка й син то просто бидло

Яке він терпить так щодня.

Потім волав, що вся рідня

Лише від нього ласку має,

Його дари щораз приймає.

А потім, гримнувши дверима

Пішов. Так святість невловима

Розкаяння і молитви

В душу Володі не дійшли…

Сєргуня

 

Сєргуня хвацьким хлопцем був.

Про нього Луцьк славетний чув.

Високий, статний і блондин.

На все село такий один!

Був кращим він у навчанні,

Активний весь на зібранні.

Язик підвішений він мав,

Про всіх і все він завжди знав.

 

Майнули в радості роки –

Веселі зустрічі, дівки.

Сєргуня долю обирав,

Юристом стати він бажав.

Вступає в Університет,

Встановлює авторитет.

В науки море пізнання

Занурюється він щодня.

А понад вечір в вільний час

На саксофоні грає джаз.

 

Студентські сплинули роки.

Сєргуня радо залюбки

Працює і життя кує.

Все що бажає – в нього є.

Що ж в особистому житті?

Чи має когось на меті?

Та, звісно, жіночок він знав,

Серця без жалю розбивав.

Так пурхав з легкістю весь час

В знайомства нові раз у раз.

А щоб в кар’єрі ріст настав

З пані директором він спав.

 

П’ятдесятий рік прийшов.

Куди Сєргуня наш дійшов?

Що має, як він там живе?

Чи збудував він щось нове?

Та ні, працює як було,

Навідується у село.

Жінок поменшало в житті,

Вже не на тій він висоті.

Минула легкість від життя

Змінила справжнє сприйняття.

Тому частіше в вільний час

Сєргуня пив і слухав джаз.

А щоб не тисла самота

Сєргуня взяв собі кота.

 

Так блискавичність у житті

Завершилася в самоті…

Ти слухав тихо пісню і не бачив,

Що я стояла мовчки за спиною.

Для мене ти завжди багато значив,

А я була для тебе лиш чужою…

 

Ти слухав пісню про своє кохання.

Про ту, що ніж встромила прямо в серце,

Ту, що розбила ніжні сподівання

І душу розтрощила як люстерце…

 

Летіли дні, збігали швидко роки.

Я лиш кохала віддано і ніжно.

І в почуттях своїх тихенькі кроки

Робила обережно та невтішно.

 

Бо ти не прагнув чути ті обійми,

Що лиш для тебе серце відкривало.

В твоїй душі бурлили злії війни,

Минуле з біллю й тугою вмирало…

 

Ти слухав тихо пісню і не бачив,

Що я стояла мовчки за спиною.

Для мене ти завжди багато значив,

А я була для тебе лиш чужою…

Моторна наша Греся, діловита.

Дивуєшься, ну, дуже працьовита!

Кудись біжить, усім допомагає,

Про всю рідню тільки вона все дбає!

Працює на роботі дуже хвацько.

Енергії і сил в неї багацько.

Усміхнена, добресенька для друзів.

Вертлява – не трапляє до конфузів.

Така привітна – просто солоденька,

І для рідні й для друзів справжня ненька.

Для чоловіка – вірная дружина,

Про спільний дбає побут і про сина.

Така відкрита, щира і правдива.

Не жінка – унікум і справжнє диво!

Та чи це справді? Чи просто обгортка?

Чи так м’яка та постіль чи все ж жорстка?

Чи усмішка не буде «ножом в спину»?

Розглянемо уважно ту картину…

Дбайливість за родину як по правді

Бажанням первенства була насправді.

А щирість Гресі мила і привітність

Злістю і заздрістю опанувала дійсність.

За спинами плела плітки й інтриги.

У серці мала більше злої криги.

І щоб була в житті й душі напруга –

«Під носом» в чоловіка мала друга…

 

Всі наші вчинки – бумеранг життєвий,

Думки і дії – долі шлях суттєвий.

Якщо життя пропитано оманом,

Він перетвориться в майбутньому капканом…

Сандро Васильович сидів і нудьгував.
У нього добре все – він ні про що не дбав.
Була родина, діти вже дорослі,
Дружині довіряв він і наосліп.
І статки збільшувалися майже щодня,
Не набридала і його рідня.
Ну, все гаразд. Чого і вам бажаю.
Отак він жив в збудованому раю
Та муляло спокійнеє життя.
Хотілося поривів почуття,
Щоб у душі палало і кипіло.
Щоб повернути молодість грайливу, 
Щоб відчувати: Саня – молодець!
В житті бурхливому відмінний він плавець.
Поміркував і вирішив наш геній
Вчинок зробити трішечки шалений:
Коханку молодесеньку знайти.
Щоб з нею парубоцькі сни
І радість сексу відновити.
Щоб не кохати, не любити,
А пристрасть тішити свою.
Щоб іноді мелодію
Двох тіл шалено награвати.
Але про неї щоб не дбати,
Сама хай думає про все…

Юрась, коли йому вже стало

Років за тридцять й геть промчало

Юнацтва легкого буття.

Вирішив ніжні почуття,

Що у душі десь виникали

Й гормони, що в крові блукали

Пристроїти комусь за так.

Щоб все було так надурняк -

Без головних болей, турботи.

Поменше, щоб було роботи

Й грошей поменше витрачати.

Щоб ні про що собі не дбати.

А жіночку собі знайти.

Щоб з нею іноді туди й сюди…

Ну, сексом якби позайматись.

Ні, Боже збав, щоб не кохатись,

А так – отримати своє…

 

Поміркував Юрась потроху.

Ні, вибрати якусь панчоху,

Що вік вже має як він сам

Й дарує мрії небесам

Якось не зручно. Бо проблеми

Й складні життєві теореми

Доводити Юрась не хтів.

Тому він так собі рішив,

Що треба жіночка вже старша.

І щоб вона таки багатша

За Юрася собі була.

І щоб красою враз могла

Увагу швидко привертати.

Щоб вміла ніжненько кохати,

Щоб вся ефектною була.

 

На сайті в рубриці «Знайомства»

Зустрів він все – і недоумство

Жінок, що так і не змогли

Життя збагнути й все брели

Омріяні чимсь дивовижним.

Зустрів і тих, що справді ніжним

Й глибоким почуттям могли

Враз здивувати. Й тих, що сни

За копійчину продавали.

Були і ті, що все ж бажали

На сайті доленьку знайти.

Юрась зрадів, що навіть йти

Йому нікуди не потрібно.

Сиди і всім одне дослівно

Листами в вірті розсилай.

А потім відповідь чекай.

«Швидко пристроюсь я на диво», -

Мовив Юрась і враз сміливо

На полювання почвалав.

Писав, чекав, знову писав

І на побачення приходив.

Час швидко плинув. Не знаходив

Юрась, що в мріях малював…

 

Аж ось нарешті, наче та –

Струнка, вродлива і проста.

Без закидонів, не манірна,

Розумна, в прагненнях помірна.

Квартиру має, добрі статки.

Юрась одразу всі нотатки

І цілий список із жінок

Порвав. І ось собі вінок

З лавра листків одяг святково.

І малював так кольорово

Майбутність і своє життя.

Був певен – ніжні почуття

Тут будуть враз обов’язково.

Але завчасно, достроково

Мрії реальністю були.

Коли нарешті поряд йшли

Юрась і Муза з інтернету,

Він не чекав того сюжету,

Що Музі він не до смаку.

І довго він ще дійсність ту

Не розумів з відчаєм в серці.

Відбилося в житті – люстерці

Прагнення з хитрістю за так

Пристроїтися надурняк.