Земляки.Василь Тютюнник.

Василь Никифорович Тютюнник (17 липня 1890, хутір Куторжу (Куторжиха) за іншими відомостями в с. Єньках, Хорольський повіт, Полтавська губернія — 19 грудня 1919, Рівне) — український військовий діяч, полковник генерального штабу Армії УНР, командувач Дієвої Арміїї УНР в 1919 році.

У вузькопрофільних виданнях, присвячених історії України 1918—1920 років, систематично вказуються неправильні дані з біографії Тютюнника, зокрема, дата його народження — 1882 рік. Але, судячи із послужного списку російської армії, який зберігається в Москві в російському державному військово-історичному архіві, Василь Никифорович народився 17 липня 1890 року на хуторі Куторжу, що поблизу Хорола Полтавської губернії.(Киевские ведомости 14 грудня 2004 року).

Закінчив чотирикласне Хорольське міське училище.

Закінчив Тифліське юнкерське училище, служив офіцером піхотних частин російської армії, брав участь у російсько-японській та Першій світовій війнах. В 1917 — підполковник, командир батальйону 25-ї Сибірської стрілецької дивізії.

Від березня 1918 — в українській армії, помічник начальника відділу Генерального штабу. Знаходився на військовій службі і в період правління гетьмана Павла Скоропадського, одночасно будучи членом опозиційного Українського національного союзу і беручи участь у підготовці антигетьманського повстання, прибічником Симона Петлюри. З листопада 1918 був заступником начальника Генштабу — начальником оперативного відділу (у військах Директорії, що проголосила створення Української народної республіки (УНР)), брав участь у поході на Київ, який завершився скиненням гетьманської влади.

В кінці травня 1919, коли українська армія перебувала в скрутному становищі, ведучи одночасно бойові дії проти Червоної армії, Добровольчої армії, та польських військ, Тютюнник розробив план прориву військ УНР у напрямку Проскурова («Проскурівська операція»), яка почалася 1 червня 1919. В результаті її виконання вдалося відбити у Червоної армії Проскурів, Кам'янець-Подільський (в якому розмістились урядові органи УНР) і ряд інших.

Після успіху Проскурівської операції — начальник штабу армії УНР, а через місяць — командувач армією. Генерал-хорунжий армії УНР. З серпня 1919, одночасно, — командувач Східною групою об'єднаної армії УНР і Галичини. В серпні 1919 військам під командуванням Тютюнника вдалося відбити у Червоної армії міста Вінниця і Жмеринка. Однак вже в листопаді 1919 вони зазнали поразки від білих військ генерала Антона Денікіна.

17 листопада — 22 листопада 1919 керував обороною Проскурова (нині Хмельницький) від білих військ. Захворів на тиф, від наслідків якого помер від розриву серця у Рівному.

Сучасники відмічають, що Тютюнник, плануючи операції, любив ризикувати. Був видатним полководцем УНР, виступав за ведення бойових дій до останньої можливості. На відміну від ряду інших українських воєначальників, не намагався конкурувати із Симоном Петлюрою.

На могилі генерала Тютюнника в Рівному в 1930-х роках на кошти учнів Рівненської української приватної гімназії було встановлено пам'ятник, реставрований 1992 року.

2001 року на будівлі Рівненського військового шпиталю, де помер Тютюнник, встановлено меморіальну дошку.

Далі замітка в zn.ua

Пи.Си.Я горджуся своїми земляками,я горджуся своєю Полтавщиною....Хтось колись назвав Полтавщину форпостом України на Сході....