Там, де ти

Дивлюсь в твої очі,  В ці ніжні перлини дівочі,  В посріблене сяйво вогнів.  Жодних слів…  Лиш дві стежки юнацького шалу.  Ти чекала, я знаю, чекала.  Краєм шляху цвіте матіола:  Пахне ніч, день заходить за гори,  Струменіє сонливо земля.  А десь там, де згасають поля,  Бачу зорі.  Як хвилі у морі  Випинаються їхні загривки,  Раз-по-раз ударяють в обшивку  Одинокого місяць-човна.  Я пливу без вітрил і без весел,  Мій байдак сизий простір розкреслив,  Прогайнувши Чумацьким шляхом.  Раптом десь за дамаським бортом  Шепіт листя.  Кораблик яристий  Зачепив за столітнього клена,  Замаїлася крона зелена  Платиновим іскристим шатром.  Заховалося небо зористе  У ледь-чутне листкове намисто,  Загубився між нього і я.  Тишина… Тільки вітер в гіллях,  Як дитина,  Вкриває жасмином  Мою кленову зірку-долоню,  Розкуйовджує жилаві скроні,  Оркестрово у древі луна.  Я лечу, розтинаючи простір,  Я несусь до світанку у гості,  Обганяючи час і думки.  Поки…”Хто ти?” З бистриці-ріки  Вийшла діва.  Блакитним вогнивом  Пломеніло у неї волосся,  На повіках сміялися роси,  А в очах жаборіли казки.  Це йшла ти, Афродіто,  Із душі свого світу,  З своїх мрій глибини  В мої сни.  Це йшла ти, Афродіто…  Трембітала трембіта  З водограю пісень  В новий день  Це йшла ти… 

Дивлюсь в твої очі