« Моя мова »

« Поки жива мова народна в устах народу,

 до того часу живий і народ. »

   Костянтин УШИНСЬКИЙ

              Індифікація народу, та найбільший його  скарб  – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації.

   Українська мова - державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 60 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

    Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Спільно з російською і білоруською мовами вона входить до східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов.

    Історію української мови починають від праслов’янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.

З XIV по XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський, а основоположником – Т.Шевченко. В основі сучасної літературної мови лежить система полтавсько-наддніпрянських говірок.

         На мою думку  слова відомого мовознавця, публіциста і викладача Львівського Національного Університету ім. І. Франка Ольги Федик ( нині на жаль покійної ) є цьому яскраве підтвердження :

«Мова — найважливіший національний ідентифікатор, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж інших, усвідомлюючи себе самодостатнім та самочинним суб'єктом історії.»

         Ще великий український історик, вчений і громадський діяч Михайло Грушевський у своїх працях наголошував про історичне значення рідної мови й рідної школи, без яких немислиме ні політичне, ні економічне, ані духовне відродження України.

     Хай вельмишановний читач вибачить мене за цей лірично-історичний вступ, але я не зміг щоб трішечки не зробити це маленький вступ.

       Сьогоднішня Українська влада яка знищує свободу слова, вдається до політичних репресій хоче ще й знищити Українську мову в нашій державі. Призначений на посаду міністра освіти та науки Д. Табачник є відомим українофобом та україно ненависником, якого Борис Колесніков називає « дешовым клоуном, казнокрадом» і  «Что он вообще делать умеет, кроме того, как книжки и картины из, и так небогатых, украинских музеев тырить?». А чергове творіння  міністерства освіти  під керівництвом цього ж Табачника це "Концепції мовної освіти в Україні". І не в концепції справа, можливо її і потрібно було б прийняти, але як це робиться. Не встигла громадськість обуритися з того приводу, що проект важливого документу чиновники винесли на обговорення у передноворічну ніч, як з’явилася чергова приголомшлива новина від Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Виявляється, обговорення Концепції мовної освіти в Україні вже ведеться зі « серпня 2010 р. ». Саме таке формулювання подає сайт МОНМС.

У ніч з 23 на 24 січня 2011 р. з Інтернет - сторінки відомства прибрали офіційне повідомлення про те, що обговорення згаданого проекту Концепції розпочалося 27 грудня 2010 р. Натомість з’явилася нова інформація: “У Міністерстві з серпня 2010 року до 20 січня 2011 року, тривав прийом пропозицій та зауважень від громадськості щодо проекту Концепції мовної освіти, який було розміщено на офіційному веб - сайті у рубриці “Громадське обговорення”.

У розпорядженні багатьох ЗМІ є старі скріншоти сторінки МОНМС від 23 січня 2011 р. (розташовані під новиною), з яких можна прочитати, що обговорення почалось 27 грудня, а не колись «у серпні».

Щойно громадяни вкрай критично висловились з приводу чергового “прожекта” Дмитра Табачника, як громадське обговорення було відкрито заднім числом. Ц є факт коли

 « дешовый клоун » - ( слова Б.Колеснікова ),  вже фабрикує факт обговорення концепції. Я не є професіоналом у створенні якихось занадто мудрих документів я простий громадянин України якому образливо, що моя рідна  співоча Українська мова знищується 

« казнокрадом » - ( слова Б.Колеснікова ), і людиною яка про Українців вислолюється  «Отколотая Галиция, которую Александр I просто не позаботился вернуть в Россию (?!), Австрия отдала бы ее охотно — там в течение полутора столетия насаждался антимосковский, антирусский характер. Он сегодня владеет украинскими шовинистами, которые терроризируют и заглушили украинское население, провели весьма фальшивый референдум 1991 года». А в своїй книзі “Утиный суп” по украински” на ст. 35 Табачник стверджує: “Современное украинское государство – во многом историческая случайность, рожденная разломом цивилизаций. Судьба независимости решалась не упорной борьбой народа (кровавой, как в Ирландии, или ненасильственной, как в Индии)” яка доречі надрукована російською мовою. Це вислови людини яка керує тими хто навчає моїх дітей і будуть навчати моїх внуків.

     Але повернемось до "Концепції мовної освіти в Україні", повторюсь я не є професіоналом щоб аналізувати дану концепцію тому дозволю собі процитувати професіоналів.

      У Львівському національному університеті імені Івана Франка вважають, що прийняття запропонованої Міносвіти "Концепції мовної освіти в Україні" призведе до русифікації української освіти.

Про це йдеться у відкритому листі університету із зауваженнями та пропозиціями щодо тексту окремих розділів проекту "Концепції мовної освіти в Україні".

     Як зазначається у листі, проект "Концепції мовної освіти в Україні" у запропонованому для громадського обговорення Міністерством освіти варіанті не можна ухвалювати, через його суперечність з нормами чинного закону про мови та положеннями "Європейської хартії регіональних мов або мов меншин", згідно з якою будь-які заходи щодо розвитку територіальних мов мають здійснюватися "без шкоди для викладання офіційної мови держави".

     У Львівському національному університеті вважають, що концептуальні засади зазначеного проекту скеровані першочергово на створення привілейованого стану однієї, а саме російської мови, та суттєво обмежують сфери вживання української мови як державної.

     При цьому, наголошується у листі, зміст задекларованої "Концепції мовної освіти в Україні" є спробою реанімувати імперську мовну політику, яку більшовицька система силоміць впроваджувала в Україні. Про це свідчить намагання авторів проекту реанімувати анахронічне поняття "мова міжнаціонального спілкування", існування якого в державах унітарного типу є абсолютно безпідставним, бо всі сфери міжнаціональної комунікації забезпечує державна мова.

     Також у листі зазначається, що окремі положення проекту є голослівними, необґрунтованими, а у деяких випадках елементарно безграмотними.

     "Закладене в основу концепції твердження, що російською мовою "вільно володіє більшість мешканців нашої країни", ані фактично, ані змістовно не відображає реальної соціолінгвістичної ситуації. Варто нагадати, що в Україні з 1991 року російська мова не є обов’язковим навчальним предметом для всіх шкіл, а тому рівень «вільного володіння" з цього часу забезпечують лише російськомовна естрадна та мас-медійна продукція здебільшого сумнівної якості", - йдеться у листі.

     Загалом проект "Концепції мовної освіти в Україні", як і законопроект "Про мови в Україні" №1015-3, не передбачає врегулювання мовного питання, а поглиблює поділ у суспільстві та збільшує штучно створену напругу між носіями різних мов, підкреслюється у зверненні Львівського національного університету.

      На мою думку, та вважаю що багато хто думає як і я, українська мова – мова української нації. В ній тисячолітня історія нашого народу – історія тяжка, кривава, із злетами і падіннями, осяяна духом свободи та незалежності Української держави, бо ж український народ віками змушений був із зброєю в руках оборонятися і відстоювати своє право на вільне життя, а іноді і на право спілкуватись на рідній співочій українській мові.           

        Українська мова це брязкіт схрещених шабель уславлених на весь світ козаків запорожців, незламних опришків і гайдамаків, заповзятих січових стрільців, феноменально мужніх юнаків-лицарів, які смертю хоробрих загинули під Крутами, відчайдушних воїнів УПА. Рідна мова це твоя колискова яку ніжно наспівує твоя ненька, це журкіт карпатських річок, та сиві хвилі могутнього Дніпра, це гуркіт Донецьких шахт, та ласкаві пляжі Чорного моря. Хіба не прекрасна наша Україна, хіба не співоча наша українська мова. Любов до батьківщини, до своєї мови це любов до своїх батьків, своїх дітей, до своєї історії до того без чого не може існувати нація.

« Яка мова, такі й наші думки будуть —

 московська мова — московські думки »

   Борис ГРІНЧЕНКО

Сергій Скоробогатий