Облога химер (Частина 4)
- 28.03.09, 12:28
Королівський палац, який, здавалося, був вмурований в скелю, височів над пагорбами, що були вкриті наметами війська Золотоволоски і герцога Дона. Палац прикрашали відлиті статуї якихось древніх химер – дивних чи-то звірів, чи-то птахів. Вечоріло, загін Золотоволоски в черговий раз обходив королівський палац. Заколотники відпочивали, то там то тут було чути веселий гомін. Недалеко від головного намету герцога Дона стояли кінні війська, в яких Червонний впізнав воїнів, що розгромили його гвардію під порогами. Він прошепотів про це Рошу і вони намагалися зрозуміти, де герцог Дон за такий короткий час взяв таку сильну й організовану армію. Герцоги й Сінгі, в світлих плащах гвардії Золотоволоски не привертаючи уваги просувалися до палацу. Граф Червонний для годиться кілька разів гукнув вітання своїм «соратникам»-заколотникам, Рош декілька раз шанобливо кивнув… Вони підійшли майже до самого палацу, коли варта, що ставала все суворішою, чим ближче вони просувалися гукнула їх:
- Хто йде?
- Капітан гвардії її світлості графині Золотоволоски, Арі. – Сінгі витягнулася по струнці.
- Відкрити обличчя!
Не вагаючись, Сінгі зняла капюшон і спокійно подивилася в очі варті.
- А хто з Вами?
Сінгі повернулася і скинула капюшони з лицарів. Варта очманіла:
- Герцог Рош!
Сінгі з суровим виглядом цикнула на варту:
- Тихо! Так, герцог Рош. Взятий в полон за наказом її світлості графині Золотоволоски. Я маю суворий наказ негайно й безперешкодно доправити його в намет її світлості, - Сінгі, з виглядом людини, яка змушена розповідати подробиці, які вона не має права розголошувати, нетерпляче дивилася на варту.
- Ми не знали… - винувато відповіла варта.
- От і добре! Вам і не треба знати! Її світлість воліє, щоб це не мало широкого розголосу! А зараз, з Вашого дозволу, сер, я маю негайно виконувати наказ її світлості. Вбийте собі в голову – ніякого герцога Ви не бачили. Така воля її світлості.
Сінгі накинувши капюшон нетерпляче штовхнула герцога, змусивши його йти і нагадала про тишу. Якийсь час вони йшли, зображаючи полонених, поки не щезли з поля зору варти. Вони йшли між деревами та химерними витворами скульпторів, плутаючи між квітниками й камінням. Раптом Рош щез між двома великими каменями, що слугували елементами сходів, які подекуди перерізали рельєф міста. Сінгі пірнула за ним, і останнім до них приєднався Червонний. Пройшовши кілька кроків тунелем, вони опинилися з маленькій, круглій кімнаті. Рош кивнув Червонному і лицарі, напруживши м’язи, відсунули важкий камінь і опинилися перед дубовими дверима. Рош брязнув ключами і вони пірнули в таємний хід, миттєво закривши за собою двері. Червонний викресав вогонь і запалив смолоскип.
- Ну майже…, - Рош задоволено зітхнув і обійняв Сінгі.
- Пішли, пішли, - підганяв Червонний.
Вони почали підійматися крутими гвинтових сходами, до поки не зупинилися ще перед одними міцними дубовими дверима. Зі сходів раз по разу відгалужувалися бокові коридори, що вели в підвали зі зброєю та запасами.
Король в глибокій тузі сидів біля вікна, через яке скільки вистачало зору, було видно заколотників. Останні дні знесилили його. Він був зовсім не схожий на того Короля Віка, який п’ять років тому такий жаданий народом взяв владу в свої руки. Не схожий на Віка, який переможною ходою зійшов на престол і звільнив народ від тирана, якого так палко ненавиділи люди. На того Віка, який залізною волею відстоював свою Державу довгих п'ять років. Зараз же він був знесилений і розбитий. Король встав, підійшов до шафи, дістав склянку з отрутою, налив в чашу, поцілував державний стяг і раптом щось дуже важке вдарило в його руку, чаша вилетіла з рук і рідина розтеклася по мармуровій підлозі:
- Трясця твоїй матері! Мій король, не варто!
Рош випустив руку короля і схилився в шанобливому поклоні. Позаду так само схилилися Червонний Туз і Сінгі.
- Рош! Звідки ти взявся?!!!
- Мій король, ти думав, що ми залишимо тебе одного?
Король обійняв Роша:
- Даремно, мій друже… Це має скінчитися…
- Має. Але не так.
- Я ж звелів тобі виїхати подалі разом з моїм двором! - Король міцно обіймав вірного герцога.
- Твої люди у безпеці, не хвилюйся, - Рош дивився в очі Короля, якому вірою і правдою служив стільки років, - я виконав твій наказ. А тепер ми маємо відновити порядок в Державі.
- Рош… - Король, притиснув до себе герцога, ховаючи мокрі очі,- мій вірний Рош…
Король підвів погляд:
- Туз! Червонний Туз! Мої вірні лицарі!
Червонний підійшов до них і шанобливо вклонився:
- До Ваших послуг, мій Король!
Якусь мить вони стискали один одного в міцних чоловічих обіймах. Потім Король перевів погляд-запитання на дівчину.
- Ваша величність, це Сінгі, - відрекомендував Рош, - вона…
- Сінгі – наша вірна соратниця, – поставив крапку Червонний.
Сінгі схилилася в поклоні і поцілувала руку Короля.
Лицарі, Король Вік і Сінгі сиділи за столом у великій королівській залі:
- Друзі мої! Це все марно. Я не піду проти свого народу. Народ мене привів до влади – він має право мене прибрати.
Герцог Рош роздратовано поставив келих:
- Мій король, який народ? Ти визирни у вікно – хто цей народ веде?
- Рош, люди зробили вибір. Я маю його прийняти.
- Ти мрійник, мій королю! Я розумію, ти прагнеш збудувати вільне королівство. Але скажи – чи стане воно вільним від того, що монархом стане навіжена леді, яка маніакально прагне влади або тиранічний герцог? Це вибір твого народу? Твій народ тебе ж благав врятувати їх від Дона!
- Значить вони помилялися. Вони мають право на помилку. Те, що ми зробили – було помилкою.
- Мій король! Ти краєш мені серце! – Червонний дивився в очі Королю, - як ти можеш? Вік, друже! Ти ж розумієш що за всім цим стоїть! Мій королю! Коли ти одягнув корону, ти взяв відповідальність за цих людей! Ти не можеш їх кинути на пів дорозі!
- Черовонний, друже! Я не можу проти їх сили їх вести! Я не можу навіть во благо, вести людей проти їх волі!
- Мій королю! Вибач, але ти зараз говориш не як король, на якому лежить відповідальність за долю свого народу! Що з тобою сталося, Вік?!!! Ти потрібен своєму народу!!!
- Кому? Роше – визирни у вікно! Он мій народ – прагне моє смерті. І маю їм це дати.
- Визирни у вікно, мій королю! Визирни! І ти побачиш в першу чергу знамена Злотоволоски і Дона, їх гвардію. Де народ? Де? Пара сотень за спинами гвардійців?!!! Нумо, Віку, відкрий державний архів! Подивись, скільки налічується в твоєму королівстві людей? І що – вони тут?
- Ваша Величносте! Дозвольте? – Сінгі боязливо підняла очі.
- Ми слухаємо тебе, Сінгі!
- Ваша Величносте! Його світлість герцог Рош правий – не весь народ тут. Тут купка тих, хто воліє повстання замість розбудови нашого Королівства. Ваша Величносте! Ваш народ в переважній більшості зараз по своїх домівках – вони хочуть одного – спокійного й ситого життя. Ваша величносте! Ви законний монарх! І пробачте мою зухвалість, але я дозволю собі погодитися з його світлістю графом Червонним Тузом – Ви відповідаєте за долю свого народу. Народ чекає, коли Ви наведете лад в Королівстві. Коли припиняться інтриги і ми зможемо спокійно жити. Просто жити в своїй Державі. Ваша Величносте! Ви потрібні Вашому народу! Хто наведе лад в Державі? Хто захистить її, борони Боже, від ворогів? Ваша величносте! Благаю Вас - врятуйте Королівство!
- Сінгі, дівчинко! Зрозумій – я не можу вести народ, який не хоче мене. Це його вибір.
- Але ж, Ваша Величносте, чому Ви вирішили, що купка заколотників біля Леді Золотоволоски і є Ваш народ? Невже Ви забули про інших? Вони мають не менше право розраховувати на Ваше заступництво! Ваша Величносте! Народ сам не піде. З’явилася Леді і його світлість герцог Дон – і люди пішли. Сотні тисяч Ваших вірних людей сидять вдома і будуть змушені прийняти нового монарха, лише через те, що Ви не волієте їх очолити і повернути порядок в Державу!
- Мій королю! Послухай, дівчину! Ти ж хотів думку народу, так? Чому ти не запитуєш де ми її взяли? Я відповім – ця дівчина їхала до столиці, прагнучи приєднатися до твоїх прибічників – вона не знала, що ти вирішив здатися. В лісі на неї напали розбійники, але на щастя мені вдалося її врятувати. Ти розумієш, мій королю, що не твій народ не хоче тебе, а підла інтриганка. Правда це ти знав давно. Мій королю! Озирнися і подивися, що твоє Королівство складається не лише з заколотників. До речі, мені здається, що це переважною більшістю люди, які йшли за тобою. Чого варта чи їх зневага чи їх захоплення, якщо вони так легко переходять від зневаги до захоплення і навпаки?!!!
- Саме тому мені й соромно перед ними, що я не виправдав їх сподівань.
- Віку! Та що з тобою сталося в біса?!!! Я тебе не пізнаю! Ти чув, що тебе благає Сінгі? Вона права – хто буде відстоювати Королівство? Ти готовий кинути людей, які довірили тобі владу? Ти ж прекрасно уявляєш, що буде з Королівством, якщо монархом буде чи Леді чи Дон! Я взагалі сумніваюсь – чи буде Королівство існувати!
- Мій король! Ти зобов’язаний зараз стати до керма! Королівство розхитане! Митарі деруть з народу три шкури! Кожен найжалюгідніший барон чинить в своєму баронаті свавілля! Сусіди хтиво зиркають на наше Королівство! І в цей час Король вирішив зняти з себе відповідальність!
- Ваша Величносте! Благаю Вас! – прошепотіла Сінгі.
Лицарі парилися в королівській лазні. Рош саме в черговий раз облив розпечене каміння крижаною водою, коли Червонний енергійно хльостав Короля березовим віником. Раптом очі Червонного звузилися і він схвильовано провів рукою по спині Короля:
- Мій королю! Звідки це? – Черовнний дивився на рану від стріли, з якоюсь незвично обпеченою шкірою.
- Народний гнів! – Король стомлено відмахнувся, - я вийшов до народу і отримав стрілу.
- В спину, - уточнив Рош.
- Яка різниця?... – махнув Король. Рош роздратовано буркнув собі під ніс лайку, бачачи апатію Короля.
- Мій королю,- лагідно, майже ніжно сказав Червонний, приховуючи хвилювання, - скажи що ти відчув, коли стріла впилася в тебе?
- Сором перед народом…
- Вік, - так само м’яко продовжував Червонний, - я тебе питаю, що відчуло твоє тіло? Чи не було якось дивного, не схожого на всі інші рани, відчуття?
- Не пам’ятаю, Туз… Єдине, що я відчув – що я не маю права керувати цим народом…
Червонний скрипнув зубами і припинив розмову.
Рош лежав в своїх покоях в королівському палаці. Він з насолодою підставляв розпарене тіло теплому повітрю і ніжним рукам Сінгі. Вона з величезною насолодою пестила його прекрасне тіло. Сінгі не могла відвести очей від нього – він був перед нею в усій красі своєї сили й могутності – великий воїн, загартований в битвах – його могутнє тіло було вкрите слідами битв, сповнене енергії, налите силою й могутністю. Його величні м’язи з насолодою приймали її ласку, відпочиваючи від недавніх битв. Сінгі подала йому келих вина.
- Звідки це? – Сінгі трепетно торкнулася суворого рубця, що перетинав його груди.
- Ммм… - промурчав Рош, - десь пропустив удар, - не вдаючись в подробиці відмахнувся герцог.
- Господи, Рош! Це ж смертельна рана!
- Пусте, - безтурботно кивнув Рош, продовжуючи ніжитися.
- А тут… - Сінгі цілувала довгий шрам, що перетинав його кремезне стегно від пояса до коліна.
- Яка ти допитлива… - промурчав Рош, - це з часів повстання , - герцог занурився у спогади, - це була єдина битва, де я відчув справжній страх… Ми брали Державний архів, де зберігався вигаданий родовід Дона, в якому доводилося, що саме він і є законним нащадком тодішнього монарха. Мені було страшно – з нами пішов сам Вік. Уяви – майбутній король, наш Вік, від якого залежала доля Держави, сам пішов в битву. Ми з Червонним як могли берегли його, але ти не бачила Віка! Він волів бути в самій гущі битви, в той час як один влучний удар міг забрати в нас Короля!
Сінгі зачаровано слухала з уст самого герцога Роша про те, що до цього часу вона чула лише з пісень.
- Ми ледь не втратили Короля! Це була найстрашніша битва. Ніколи я не відчував страху, окрім того разу. Я ні на крок не відходив від Короля, але дорогу нам перегородив віконт Рич. Тоді я залишив Короля з Червонним, а сам кинувся на Рича. Він вибив в мене зброю і тоді я зняв важкі дубові двері і ними поклав Рича. Ми добули тоді родовід Дона, в якому не було й слова правди! На радощах я не добив Рича, який благав мене про помилування…
Рош відігнав від себе спогади.
- Рош! Рош… в усьому світі не має воїнів рівних тобі!
- Сінгі… - сміявся Рош,
- Рош, таких як ти більше не існує… Аби ти лише уявляв яка це насолода пестити тебе…, - Сінгі схилилася і не оминула увагою жоден клаптик його могутнього тіла…
… Сонце пробивалося через вітраж королівських вікон і грало різнобарвними зайчиками на обличчі Роша. Він ліниво перекотився на ліжку й потягнувся. Сінгі подала вино.
- Сінгі, як тобі наш Король? – задумливо запитав Рош.
- Я вражена! Знаєш, я в захваті від тебе вже давно – якось королівський кортеж їхав нашим місцем і поряд з Королем я побачила ТЕБЕ! Ви з королем тоді були божевільно прекрасні! Навіть на фоні кремезного сильного Короля, ти захоплював неймовірною могутністю.
Рош всміхнувся:
- Сінгі, я запитую про Короля…
- Я до чого веду – Король був шалено енергійний і могутній. Але мені здається, він тяжко переживає те, що почався бунт. І вирішив змиритися зі своєю роллю. Ти його друг, ти маєш повернути йому надію!
Рош похитав головою:
- Не тільки бунт… Король поранений. Поранений отруйною стрілою. В лазні Червонний побачив на його спині рану. Я знаю такі шрами – так розпечена шкіра буває лише від одного – отрути, яка паралізує волю людини. Ця отрута не вбиває, але проникає в тіло, в душу людини і сіє там тугу, безнадію. Король більше не король, він не воїн… Отрута вразила його волю і він став жертвою, готовою лише скорятися. Хто це зробив тонко прорахував – він не стане вбивцею, навпаки – Король сам віддасть владу. Король віддасть владу і добровільно зганьбить своє ім’я. Той хто це зробив зазіхав не на життя Короля – він зазіхав на його честь і владу.
- Ти знаєш, хто це зробив?
- Здогадуюсь…
- Ми маємо помститися і врятувати Короля!
- Я знаю такі рани, але не знаю від них ліків. Та все ж має існувати якесь зілля!
(продовження буде)
- Хто йде?
- Капітан гвардії її світлості графині Золотоволоски, Арі. – Сінгі витягнулася по струнці.
- Відкрити обличчя!
Не вагаючись, Сінгі зняла капюшон і спокійно подивилася в очі варті.
- А хто з Вами?
Сінгі повернулася і скинула капюшони з лицарів. Варта очманіла:
- Герцог Рош!
Сінгі з суровим виглядом цикнула на варту:
- Тихо! Так, герцог Рош. Взятий в полон за наказом її світлості графині Золотоволоски. Я маю суворий наказ негайно й безперешкодно доправити його в намет її світлості, - Сінгі, з виглядом людини, яка змушена розповідати подробиці, які вона не має права розголошувати, нетерпляче дивилася на варту.
- Ми не знали… - винувато відповіла варта.
- От і добре! Вам і не треба знати! Її світлість воліє, щоб це не мало широкого розголосу! А зараз, з Вашого дозволу, сер, я маю негайно виконувати наказ її світлості. Вбийте собі в голову – ніякого герцога Ви не бачили. Така воля її світлості.
Сінгі накинувши капюшон нетерпляче штовхнула герцога, змусивши його йти і нагадала про тишу. Якийсь час вони йшли, зображаючи полонених, поки не щезли з поля зору варти. Вони йшли між деревами та химерними витворами скульпторів, плутаючи між квітниками й камінням. Раптом Рош щез між двома великими каменями, що слугували елементами сходів, які подекуди перерізали рельєф міста. Сінгі пірнула за ним, і останнім до них приєднався Червонний. Пройшовши кілька кроків тунелем, вони опинилися з маленькій, круглій кімнаті. Рош кивнув Червонному і лицарі, напруживши м’язи, відсунули важкий камінь і опинилися перед дубовими дверима. Рош брязнув ключами і вони пірнули в таємний хід, миттєво закривши за собою двері. Червонний викресав вогонь і запалив смолоскип.
- Ну майже…, - Рош задоволено зітхнув і обійняв Сінгі.
- Пішли, пішли, - підганяв Червонний.
Вони почали підійматися крутими гвинтових сходами, до поки не зупинилися ще перед одними міцними дубовими дверима. Зі сходів раз по разу відгалужувалися бокові коридори, що вели в підвали зі зброєю та запасами.
Король в глибокій тузі сидів біля вікна, через яке скільки вистачало зору, було видно заколотників. Останні дні знесилили його. Він був зовсім не схожий на того Короля Віка, який п’ять років тому такий жаданий народом взяв владу в свої руки. Не схожий на Віка, який переможною ходою зійшов на престол і звільнив народ від тирана, якого так палко ненавиділи люди. На того Віка, який залізною волею відстоював свою Державу довгих п'ять років. Зараз же він був знесилений і розбитий. Король встав, підійшов до шафи, дістав склянку з отрутою, налив в чашу, поцілував державний стяг і раптом щось дуже важке вдарило в його руку, чаша вилетіла з рук і рідина розтеклася по мармуровій підлозі:
- Трясця твоїй матері! Мій король, не варто!
Рош випустив руку короля і схилився в шанобливому поклоні. Позаду так само схилилися Червонний Туз і Сінгі.
- Рош! Звідки ти взявся?!!!
- Мій король, ти думав, що ми залишимо тебе одного?
Король обійняв Роша:
- Даремно, мій друже… Це має скінчитися…
- Має. Але не так.
- Я ж звелів тобі виїхати подалі разом з моїм двором! - Король міцно обіймав вірного герцога.
- Твої люди у безпеці, не хвилюйся, - Рош дивився в очі Короля, якому вірою і правдою служив стільки років, - я виконав твій наказ. А тепер ми маємо відновити порядок в Державі.
- Рош… - Король, притиснув до себе герцога, ховаючи мокрі очі,- мій вірний Рош…
Король підвів погляд:
- Туз! Червонний Туз! Мої вірні лицарі!
Червонний підійшов до них і шанобливо вклонився:
- До Ваших послуг, мій Король!
Якусь мить вони стискали один одного в міцних чоловічих обіймах. Потім Король перевів погляд-запитання на дівчину.
- Ваша величність, це Сінгі, - відрекомендував Рош, - вона…
- Сінгі – наша вірна соратниця, – поставив крапку Червонний.
Сінгі схилилася в поклоні і поцілувала руку Короля.
Лицарі, Король Вік і Сінгі сиділи за столом у великій королівській залі:
- Друзі мої! Це все марно. Я не піду проти свого народу. Народ мене привів до влади – він має право мене прибрати.
Герцог Рош роздратовано поставив келих:
- Мій король, який народ? Ти визирни у вікно – хто цей народ веде?
- Рош, люди зробили вибір. Я маю його прийняти.
- Ти мрійник, мій королю! Я розумію, ти прагнеш збудувати вільне королівство. Але скажи – чи стане воно вільним від того, що монархом стане навіжена леді, яка маніакально прагне влади або тиранічний герцог? Це вибір твого народу? Твій народ тебе ж благав врятувати їх від Дона!
- Значить вони помилялися. Вони мають право на помилку. Те, що ми зробили – було помилкою.
- Мій король! Ти краєш мені серце! – Червонний дивився в очі Королю, - як ти можеш? Вік, друже! Ти ж розумієш що за всім цим стоїть! Мій королю! Коли ти одягнув корону, ти взяв відповідальність за цих людей! Ти не можеш їх кинути на пів дорозі!
- Черовонний, друже! Я не можу проти їх сили їх вести! Я не можу навіть во благо, вести людей проти їх волі!
- Мій королю! Вибач, але ти зараз говориш не як король, на якому лежить відповідальність за долю свого народу! Що з тобою сталося, Вік?!!! Ти потрібен своєму народу!!!
- Кому? Роше – визирни у вікно! Он мій народ – прагне моє смерті. І маю їм це дати.
- Визирни у вікно, мій королю! Визирни! І ти побачиш в першу чергу знамена Злотоволоски і Дона, їх гвардію. Де народ? Де? Пара сотень за спинами гвардійців?!!! Нумо, Віку, відкрий державний архів! Подивись, скільки налічується в твоєму королівстві людей? І що – вони тут?
- Ваша Величносте! Дозвольте? – Сінгі боязливо підняла очі.
- Ми слухаємо тебе, Сінгі!
- Ваша Величносте! Його світлість герцог Рош правий – не весь народ тут. Тут купка тих, хто воліє повстання замість розбудови нашого Королівства. Ваша Величносте! Ваш народ в переважній більшості зараз по своїх домівках – вони хочуть одного – спокійного й ситого життя. Ваша величносте! Ви законний монарх! І пробачте мою зухвалість, але я дозволю собі погодитися з його світлістю графом Червонним Тузом – Ви відповідаєте за долю свого народу. Народ чекає, коли Ви наведете лад в Королівстві. Коли припиняться інтриги і ми зможемо спокійно жити. Просто жити в своїй Державі. Ваша Величносте! Ви потрібні Вашому народу! Хто наведе лад в Державі? Хто захистить її, борони Боже, від ворогів? Ваша величносте! Благаю Вас - врятуйте Королівство!
- Сінгі, дівчинко! Зрозумій – я не можу вести народ, який не хоче мене. Це його вибір.
- Але ж, Ваша Величносте, чому Ви вирішили, що купка заколотників біля Леді Золотоволоски і є Ваш народ? Невже Ви забули про інших? Вони мають не менше право розраховувати на Ваше заступництво! Ваша Величносте! Народ сам не піде. З’явилася Леді і його світлість герцог Дон – і люди пішли. Сотні тисяч Ваших вірних людей сидять вдома і будуть змушені прийняти нового монарха, лише через те, що Ви не волієте їх очолити і повернути порядок в Державу!
- Мій королю! Послухай, дівчину! Ти ж хотів думку народу, так? Чому ти не запитуєш де ми її взяли? Я відповім – ця дівчина їхала до столиці, прагнучи приєднатися до твоїх прибічників – вона не знала, що ти вирішив здатися. В лісі на неї напали розбійники, але на щастя мені вдалося її врятувати. Ти розумієш, мій королю, що не твій народ не хоче тебе, а підла інтриганка. Правда це ти знав давно. Мій королю! Озирнися і подивися, що твоє Королівство складається не лише з заколотників. До речі, мені здається, що це переважною більшістю люди, які йшли за тобою. Чого варта чи їх зневага чи їх захоплення, якщо вони так легко переходять від зневаги до захоплення і навпаки?!!!
- Саме тому мені й соромно перед ними, що я не виправдав їх сподівань.
- Віку! Та що з тобою сталося в біса?!!! Я тебе не пізнаю! Ти чув, що тебе благає Сінгі? Вона права – хто буде відстоювати Королівство? Ти готовий кинути людей, які довірили тобі владу? Ти ж прекрасно уявляєш, що буде з Королівством, якщо монархом буде чи Леді чи Дон! Я взагалі сумніваюсь – чи буде Королівство існувати!
- Мій король! Ти зобов’язаний зараз стати до керма! Королівство розхитане! Митарі деруть з народу три шкури! Кожен найжалюгідніший барон чинить в своєму баронаті свавілля! Сусіди хтиво зиркають на наше Королівство! І в цей час Король вирішив зняти з себе відповідальність!
- Ваша Величносте! Благаю Вас! – прошепотіла Сінгі.
Лицарі парилися в королівській лазні. Рош саме в черговий раз облив розпечене каміння крижаною водою, коли Червонний енергійно хльостав Короля березовим віником. Раптом очі Червонного звузилися і він схвильовано провів рукою по спині Короля:
- Мій королю! Звідки це? – Черовнний дивився на рану від стріли, з якоюсь незвично обпеченою шкірою.
- Народний гнів! – Король стомлено відмахнувся, - я вийшов до народу і отримав стрілу.
- В спину, - уточнив Рош.
- Яка різниця?... – махнув Король. Рош роздратовано буркнув собі під ніс лайку, бачачи апатію Короля.
- Мій королю,- лагідно, майже ніжно сказав Червонний, приховуючи хвилювання, - скажи що ти відчув, коли стріла впилася в тебе?
- Сором перед народом…
- Вік, - так само м’яко продовжував Червонний, - я тебе питаю, що відчуло твоє тіло? Чи не було якось дивного, не схожого на всі інші рани, відчуття?
- Не пам’ятаю, Туз… Єдине, що я відчув – що я не маю права керувати цим народом…
Червонний скрипнув зубами і припинив розмову.
Рош лежав в своїх покоях в королівському палаці. Він з насолодою підставляв розпарене тіло теплому повітрю і ніжним рукам Сінгі. Вона з величезною насолодою пестила його прекрасне тіло. Сінгі не могла відвести очей від нього – він був перед нею в усій красі своєї сили й могутності – великий воїн, загартований в битвах – його могутнє тіло було вкрите слідами битв, сповнене енергії, налите силою й могутністю. Його величні м’язи з насолодою приймали її ласку, відпочиваючи від недавніх битв. Сінгі подала йому келих вина.
- Звідки це? – Сінгі трепетно торкнулася суворого рубця, що перетинав його груди.
- Ммм… - промурчав Рош, - десь пропустив удар, - не вдаючись в подробиці відмахнувся герцог.
- Господи, Рош! Це ж смертельна рана!
- Пусте, - безтурботно кивнув Рош, продовжуючи ніжитися.
- А тут… - Сінгі цілувала довгий шрам, що перетинав його кремезне стегно від пояса до коліна.
- Яка ти допитлива… - промурчав Рош, - це з часів повстання , - герцог занурився у спогади, - це була єдина битва, де я відчув справжній страх… Ми брали Державний архів, де зберігався вигаданий родовід Дона, в якому доводилося, що саме він і є законним нащадком тодішнього монарха. Мені було страшно – з нами пішов сам Вік. Уяви – майбутній король, наш Вік, від якого залежала доля Держави, сам пішов в битву. Ми з Червонним як могли берегли його, але ти не бачила Віка! Він волів бути в самій гущі битви, в той час як один влучний удар міг забрати в нас Короля!
Сінгі зачаровано слухала з уст самого герцога Роша про те, що до цього часу вона чула лише з пісень.
- Ми ледь не втратили Короля! Це була найстрашніша битва. Ніколи я не відчував страху, окрім того разу. Я ні на крок не відходив від Короля, але дорогу нам перегородив віконт Рич. Тоді я залишив Короля з Червонним, а сам кинувся на Рича. Він вибив в мене зброю і тоді я зняв важкі дубові двері і ними поклав Рича. Ми добули тоді родовід Дона, в якому не було й слова правди! На радощах я не добив Рича, який благав мене про помилування…
Рош відігнав від себе спогади.
- Рош! Рош… в усьому світі не має воїнів рівних тобі!
- Сінгі… - сміявся Рош,
- Рош, таких як ти більше не існує… Аби ти лише уявляв яка це насолода пестити тебе…, - Сінгі схилилася і не оминула увагою жоден клаптик його могутнього тіла…
… Сонце пробивалося через вітраж королівських вікон і грало різнобарвними зайчиками на обличчі Роша. Він ліниво перекотився на ліжку й потягнувся. Сінгі подала вино.
- Сінгі, як тобі наш Король? – задумливо запитав Рош.
- Я вражена! Знаєш, я в захваті від тебе вже давно – якось королівський кортеж їхав нашим місцем і поряд з Королем я побачила ТЕБЕ! Ви з королем тоді були божевільно прекрасні! Навіть на фоні кремезного сильного Короля, ти захоплював неймовірною могутністю.
Рош всміхнувся:
- Сінгі, я запитую про Короля…
- Я до чого веду – Король був шалено енергійний і могутній. Але мені здається, він тяжко переживає те, що почався бунт. І вирішив змиритися зі своєю роллю. Ти його друг, ти маєш повернути йому надію!
Рош похитав головою:
- Не тільки бунт… Король поранений. Поранений отруйною стрілою. В лазні Червонний побачив на його спині рану. Я знаю такі шрами – так розпечена шкіра буває лише від одного – отрути, яка паралізує волю людини. Ця отрута не вбиває, але проникає в тіло, в душу людини і сіє там тугу, безнадію. Король більше не король, він не воїн… Отрута вразила його волю і він став жертвою, готовою лише скорятися. Хто це зробив тонко прорахував – він не стане вбивцею, навпаки – Король сам віддасть владу. Король віддасть владу і добровільно зганьбить своє ім’я. Той хто це зробив зазіхав не на життя Короля – він зазіхав на його честь і владу.
- Ти знаєш, хто це зробив?
- Здогадуюсь…
- Ми маємо помститися і врятувати Короля!
- Я знаю такі рани, але не знаю від них ліків. Та все ж має існувати якесь зілля!
(продовження буде)
0
Коментарі