Этим людям - низкий поклон

День героїв.

Мені пощастило - я знаю багато героїв.
Мені не пощастило - багатьох із них я знала особисто.
Баба Оля і сусід із квартири знизу, жінка, що, будучи хворою на рак, до самої смерті в'язала шкарпетки для воїнів, а останню ампулу знеболюючого передала військовим медикам.
Я знала чоловіка, що в будь-який час готовий був телефонувати самому дідькові, аби врятувати наших. Я знаю матерів, що віддавали синів у бій, розуміючи, що ті можуть ніколи не повернутись. Я знаю молоденьку журналістку, яка писала про героїв, а коли ті почали йти до Валгали, змінила сама перо на автомат. Я знаю єврея, вірменина і полячку, які стали українськими націоналістами.
Я знала голову РДА, який зняв елегантні туфлі і взув берці, щоб у них піти у вічність. 
Знаю фотографа, що денно і нощно сидів у окопах, щоб показати людям правду. 
І знаю такого ж репортера.
Я знаю тренера, що став воїном.
Знаю режисера, що став воїном.
Я знаю бізнесмена, що став воїном.
Я знаю кобзаря, що став воїном.
Я знаю лікарів, що стали військовими лікарями.
Я знаю перевізників, що стали героями-контрабандистами заради порятунку інших.
Я знаю діаспору і наших заробітчан, що вболівають за Україну і працюют заради перемоги.