З приводу книги «Урок-про-рок»
- 26.10.11, 16:08
На мою особисто-суб’єктивну думку такі речі повинні писати і презентувати нам усі без винятку творці і патріархи вітчизняного музичного простору. «Такі речі» – я маю на увазі мемуари які, от наприклад, уклав у голові, записав на фізичний носій і презентував усій чесній громаді лідер гурту КРИГОЛАМ Володимир Демченко. Від початку і по нині, максимально скромно і настільки ж чесно автор поділився своїми спогадами, баченням, сприйняттям і ставленням до музики, плюс – усього, що з нею межує. А сАме отого «всього» в житті кожної творчої людини йой як не мало. Тим більше, що час такий непевний, а отже і кристал викристалився кристалево-кристалевий. Крім того, глобальні зміни на 1/6 суходолу, злам епох, історія, що нам не пох… і треба її, як мінімум, знати. Тим більше, що Олександр Євтушенко один у полі не воїн і до того ж намагається охопити все, що апріорі неможливо. (Вибачте, що згадаю тут, але для годиться тре’ зауважити, що Поплавський Мих.Мих. теж, прости господи, писав про український шоу-біз. Втім, на цьому й зупинимось.)
Так от, «Урок-про-рок» від Володимира Демченко. Видання перше.
Сама книга сприймається легко і з приємністю читається як невимоглива до знань читача народна творчість. Не зважаючи на філологічний науковий профіль автора, текст не обтяжений специфічною лексикою й термінами. Перше, що впало в очі і надовго в’їлось у мізки це вміле маскування ненормативної лексики. Оте, скажу так – фірмове, авторське «невбієнне» так рясно наставлене по тексту, що просто гріх не здогадатись про рівень вихованості рок-письменника. Але така мулька, попри весь можливий скепсис з приводу завуальованої матюгальності, зовсім не заважає насолоджуватись читанням. І взагалі, особисто у мене було таке враження ніби я весь час був не сам, а безпосередньо у товаристві автора і з перших рук (чи вуст?) слухав незліченні історії з життя людини, яка достеменно знала чим бажає жити. Книга «Урок-про-рок» яскравий приклад того як побут і всіляка соціальщина не спромоглися заглушити мрію. Колись Андрухович, з іншої нагоди, ємко мовив: я охоче помер би, якби не музика – і тут він теж мав рацію.
Зауважте, що всі (ну, майже всі) події у книзі відбуваються не у місцях яким дають визначення штибу «культурна столиця» чи «культурний центр» або «мистецький осередок» або ще якесь абощо. Описане життя вирує у просторах південного Причорномор’я, куди хіба що по дотичній інколи заходять вітчизняні виконавці з «великої землі». Володимир Демченко власними мемуарами (і силами) зробив спробу зігнати білу пляму з музичної карти України і зменшити рівень нашого невігластва у галузі знань про розвиток вітчизняного музичного простору, за що йому великий респект. Long live "Урок-про-рок".
Книга буде вельми корисною і просто цікавою для тих, хто захоче більше дізнатись про умови становлення і розвиток українського рокенролу. Особливо, коли ця інформація з перших рук.
Коментарі