Народна творчість :)

Таку думку голова виконкому «Нашої України» Сергій БОНДАРЧУК висловив в інтерв`ю «Профилю».
«Ми маємо пам`ятати, що В.ЯНУКОВИЧ став Президентом лише завдяки демократичному вибору. Хотілося б, щоб він ніколи про це не забував», - сказав С.БОНДАРЧУК. «Єдине, що хотілося б сказати про Президента В.ЯНУКОВИЧА – свою історичну місію він вже виконав. Він врятував Україну від ТИМОШЕНКО», - вважає він.

С.БОНДАРЧУК переконаний, що у разі перемоги лідера БЮТ, також була б скасована Конституція, причому тим самим складом Конституційного Суду, спостерігалося б таке саме «закручування гайок» щодо свободи слова, схожий перерозподіл власності.

«Іншим був би тільки список прізвищ тих, хто перебуває в слідчому ізоляторі. Але наслідки для життя кожної людини і країни в цілому від властивого Юлії Володимирівні популізму і, по суті, системи ручного управління економікою були б набагато болючішими», - переконаний голова виконкому «Нашої України».

 «Оскільки влада створила нову традицію – мстити старій владі, чого до цих пір не було в історії України. Це дуже велика загроза і, перш за все, для тих багатих людей, яких називають олігархами», - сказав С.БОНДАРЧУК.

===============

Символично, що голова виконкому НУ переймається "дуже великою загрозою" саме для "тих багатих людей, що називають себе олігархами"

Виникає питання: чи не інтересами саме цих олігархів більш за все опікується НУ ?

Правозахисна організація "Міжнародна амністія" відмовилася визнати колишнього власника компанії ЮКОС Михайла Ходорковського в’язнем сумління. Група з 45 російських акторів, письменників та вчених закликали "Міжнародну амністію" визнати колишнього керівника ЮКОСу та його бізнес-партнера Платона Лебедєва в’язнями сумління. Вони перебувають у в’язниці з 2003 року за звинуваченнями в економічних злочинах. У грудні суд виніс вирок за ще однією справою проти Ходорковського і Лебедєва. За цим рішенням вони залишатимуться у тюрмі до 2017 року. ======== Рішення Міжнародної амністії по Ходорковському - це сигнал для українського суспільства і опозиції про те, що марно сподіватися на Європейский суд і інші міжнародні інститути - ніхто нам допомагати вирішувати наші внутрішні проблеми не буде. Цей факт говорить про те, що вплив Росії на світову політику значно посилився і зараз вже практично немає впливових політичних структур, які б могли не рахуватися з Російским пресінгом. Сумно.

Зеленеє жито [ Дивитися далі ]

Д/ф про видатного українського співака і лідера ВІА Кобза, який був шалено популярний у 1970-80 роки.




Цікаво, що при неймовірній творчій і подієвій насиченості долі Валерій Вітер завжди виглядає спокійно-врівноваженим й усміхненим. Може, це і є рецептом його молодості. Валерій перейшов шістдесятилітній рубіж, а виглядає юнаком, таким собі нев'янучим вундеркіндом. Страшно подумати, що в далекому 1958 році стався його перший виступ у Київській філармонії – в одинадцятирічному віці. У 1960 році він не просто заспівав "Аве Марія" Баха-Гуно у фільмі С. Параджанова "Українська рапсодія", а й виконав одну з головних ролей.
Будучи блискучим студентом Київського художнього інституту, Валерій Вітер виявляє себе яскравим співаком-солістом – в ансамблі "Березень" (1967-70), в ансамблі "Веснянка" КДУ (1970). Згодом стає вокальною окрасою ансамблю Кобза (1971-87). У дев'яностих роках разом з бандуристом Володимиром Кушпетом неодноразово зачаровував Францію.
[ Читати далі ]

Главу громадської організації "Коаліція учасників Помаранчевої революції" Сергія Мельниченка співробітник підрозділу "Беркут" вдарив по обличчю. Як повідомляє прес-служба КУПР, це сталося після того, як Мельниченка загрузили до автозака під час подій на ринку "Лісовий" у Києві. "Після того, як до автозака загрузили Мельниченка і ще 12 активістів-захисників ринку, в будку автозака зайшов командир Беркута у званні підполковника міліції і зі словами "Ти мене вже дістав" навідмаш вдарив по обличчю. Це бачили 12 свідків", - йдеться у повідомленні. Організація вимагає проведення службового розслідування за фактом неприпустимої поведінки офіцера міліції, "який так і залишився для захисників ринку невідомим підполковником".

Українська правда. Київ

На "дне Гнева" имел сомнительное удовольствие познакомится с полковником Александровым - командиром киевского Беркута. Такому вертухаю-циклопу и зарплаты не надо, ему главное ментовская власть и удовлетворение садистских желаний. Типичный работник концлагеря! Сначала бравый воин просто позерствовал на манер американского морпеха. А, начиная с 11 часов утра этот милицейский командир начал вести себя крайне вызывающе, приставал к журналистам, всячески провоцировал, а на требование представиться отвечал, что он «сержант Петренко». Александров явно с самого утра хотел драки. В конце концов он ее и затеял, поручив своим бойцам жесткое задержание активистов «Дня гнева». Теперь, наверное, очередной орден получит.  Удивляет та легкость, с которой милиция стала исполнять функции политической «охранки». Оперативники в штатском, в нарушение любых законов пытающиеся препятствовать нардепам в законной деятельности, отнимающие у граждан их имущество в виде плакатов, быдловатый командир «Беркута», откровенно провоцирующий граждан на политическом митинге. Милиция напрочь забыла, что политика – не их поле деятельности.

[ Читати далі ]

Голодовка, оголошена Юрієм Луценком, виглядає гірким привітом з минулого. Не намагаюся нав’язати аналогій з дисидентськими часами і паралелей з легендарними постатями. Річ не в тому, хто. Річ у тому, як. Та сама безнадійна боротьба одиночки з нещадною системою. Та ж безкарність можновладців, безпорадність співчутливців і безжалісність байдужих.

Справедливість, порядність, совісність і людяність не можуть мати кольору, партійної належності, ідеологічної спрямованості. Строку давності і строку придатності. Вони або є, або їх немає. Слова, зронені майже двадцять років тому невідомим пом’ятим чоловіком, тоді здавалися крикливством. Нині вони видаються майже пророцтвом. Чи змінилися за два десятиліття незалежності люди? Чи змінилося наше ставлення до влади і батьківщини, свободи і порядку, чесності й зрадництва, справедливості і законності, суду й осуду, кари і милосердя?

Але ж не 80-ті надворі. За всіх ремствувань з приводу стискання рамок свободи слова гласність існує як явище. Вже не скажеш, що не знав, не чув, не бачив. Повідомлення про кримінальні справи, очні ставки й допити оселилися в новинах. Подробиці про казематне життя-буття іменитих арештантів на слуху. Хто має мізки, той помислить. Але в народній реакції на те, що відбувається, рідко знаходиться місце обуренню, ще менше — співчуттю. Мляве співчуття, пуста цікавість, навіть паскудненька зловтіха — ось найчастіші відгуки на «лук’янівські зведення». «Що там Луценко? Ще живий? Ну... Схуд на двадцять кілограмів. Нічого, йому на користь... Панкреатит у нього? Пити треба було менше...» Подібні репліки — не рідкість. Ними забиті форуми сайтів, ними перекидаються в компаніях і чергах на маршрутку. Відмовляюся вірити, що саме такою є в переважній більшості реакція на те, що відбувається з людиною, яка ціною власного здоров’я відвойовує право на чесне ім’я, право на справедливість. Просто з людиною. Але те, що саме так реагують дуже й дуже багато людей, очевидно.

[ Читати далі ]