розумію, що як ненайактивніший учасник співтовариства, томы і не маю права робити певні висновки, однак, як на мене, то варто змінити наповнення, його суть. субєктивно мені здається, що ми постійно концентруємось на негативі, принаймні, акцент саме на цьому, тут і контент-аналіз робити не треба.

Але любити Україну - не завжди дорівнює ненависті до її ворогів. Можливо нам треба більше хороших новин, ідей, починань?   

Острозька кіноніч, про яку я писала в попередньому пості, закінчилась. Відбулась вона не просто успішно, а надзвичайно, чарівно і, як все невимовно хороше, швидко. Детальніше про це можна почитати тут http://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2012/05-21-01 а блог - прощадка для субєктивізму, тому далі тільки особисті враження. 

Найбільше їх, звісно, від зустрічі з гостями заходу, якими були відомий кінематографіст, президент фестивалю "Відкрита ніч" Михайло Іллєнко та актор Дмитро Лінартович. Вони презентували своє дітище - фільм "Той, що пройшов крізь вогонь", показ якого відбувся трохи пізніше. Хоча "презентували" не зовсім влучне, адже воно має чітко комерціоналізовану коннотацію, головна мета якої - продати. А тут була невимушена, майже родинна, атмосфера. Пан Михайло з таким трепетом і любов'ю, але водночас просто і без пафосу говорив про фільм, що подивитись його хотілось ще більше. А коли з коротким спічем виступив Лінортович, жіноча частина аудиторії доволі помітно зітхнула... Тепер я розумію, що порівняння з Дженні Деппом не було перебільшенням)

Та і хай нарешті минає цей психоз з георгієвськими стрічками, що стали атрибутом дня. Розтиражовані, вони зрештою не втратили свої справжньої суті, однак ліпити бездумно їх скрізь теж якось неправильно. І роздувати навколо черговий бум - хто буде вішати, хто не буде, ніби нагальніших проблем немає, наприклад, у достойному забезпеченні старості тих же ветеранів.