Донбас для України - це як НДР для Західної Німеччини

Відомий опозиційний блогер, якого називають «донецьким Навальним», — про свою участь у виборах мера Єнакієвого та шанс Донбасу на повернення в Україну

Спершу був нікнейм — frankensstein — і портрет–аватар — обличчя вбивці Джейсона в старій хокейній масці із фільму жахів «П‘ятниця, 13–те». Можна казати, що автор блогу в «Живому журналі» з такими атрибутами став своєрідним жахом для донецької влади, раз по раз виступаючи з викриттями господарювання й політики «по–донецькому». Згодом frankensstein «розвіртуалізувався» і став відомий як Денис Казанський, донецький журналіст інтернет–видання «Остров» і громадський діяч.

Дехто називає його «донбаським Навальним», порівнюючи зі знаменитим російським блогером–антикорупціонером, який не дає спуску «партії шахраїв та злодіїв» і, власне, вигадав цей штамп, що намертво приліпився до «Єдиної Росії». Мішень 28–річного Казанського — Партія регіонів. А про паралелі з Олексієм Навальним він говорить: «Якщо так, це, мабуть, не найгірший приклад, але я більше журналіст, ніж політик».

Утім, Денис теж спробував піти в політику. Й подав документи на реєстрацію кандидатом у мери міста Єнакієве, що сусідить із Донецьком. Місто це непросте — тут виріс, змужнів, заробив свої «ходки» та інший трудовий досвід Віктор Янукович, люди з Єнакієвого зараз керують всією Україною. У вересні помер міський голова Єнакієвого Сергій Рухадзе, а вибори нового мера відбудуться 16 грудня. Президент Янукович, відвідуючи свої «пенати», ще в середині жовтня представив іншого «регіонала» — Валерія Олійника — як майбутнього мера міста. Але висування Дениса Казанського від партії «УДАР» (а балотуватися в мери можна тільки від партійних осередків) зчинило у «вотчині» значний переполох. Влада зробила все, аби не допустити опозиціонера до виборів.

Ми говоримо з Денисом про цю колізію та політичну ситуацію на Донбасі взагалі.

— Денисе, розкажіть про підстави, на яких вам відмовили в реєстрації кандидатом у мери.

— Представники тервиборчкому не були присутні на засіданні осередку партії «УДАР», де мене висували. Хотіли відмовити саме на цій підставі, але ми подали позов до суду й оскаржили ці претензії. Утім суд вигадав альтернативну підставу для відмови — їм просто не сподобався голова єнакіївського осередку ¬«УДАРу». Начебто він був призначений партією незаконно. Але як суд може це знати? Взагалі–то це внутрішні справи партії, кого і як призначати на осередок.

Цікаво, що ті звинувачення, які мені спочатку висувала ТВК, суд відхилив.

— Чи можна було виправити ситуацію при повторному висуванні?

— Гадаю, вони обрали таку підставу для відмови саме тому, щоб відмовити точно й напевно.

— До речі, як давно існує в Єнакієвому осередок «УДАРу»?

— Із 2011 року. Точну дату я не знаю, бо не є членом цієї партії.

— Чи була можливість поборотися в судах за апеляцію?

— Ми оскаржували відмову реєструвати мене кандидатом у суді, але суд відмовив. Подавали апеляцію — така сама історія.

Це був відвертий фарс, адже суд присікався до внутріпартійних справ «УДАРу», а в той самий час зареєстрували кандидата від «Яблука» — партії, якої вже не існує. Вона давно саморозпустилася, а в Єнакієвому ніколи й не було її осередку.

— Я бачив в інтернеті вашу оригінальну рекламу на лайтбоксах — «Казанский. Скоро. Встречайте» із фасадом однойменного собору в Петербурзі. Вас уже встигли підтримати грошима та організаційно?

— Реклама моя з’яв¬итися не встигла. Той лайтбокс був жартом мого друга, «фотошоп» (посміхається). Але донецький «УДАР» обіцяв підтримати організаційно — винайняти офіс та квартиру в Єнакієвому.

— Що б ви зробили в Єнакієвому як міський голова насамперед у разі уявної перемоги?

— Перевів би місто на індивідуальне опалення та сприяв би створенню ОСББ (об’єднань співвласників багатоквартирного житла. — Авт.).

— Що зараз узагалі відбувається в Єнакієвому? Чи суспільно–політична ситуація в цьому місті є дзеркалом для Донбасу, чи «вотчина Януковича» чимось відрізняється від решти регіону?

— З Єнакієвого хочуть зробити щось на кшталт зразкового міста Донбасу. Відремонтували школу Януковича, зробивши з неї елітну гімназію. Усі будинки на центральній вулиці обклали плиткою, але виглядає це жахливо. «Сталінки» в кафелі — це потворно. Але ж — ремонт! Виставляють це так, ніби Янукович турбується про місто. Ніби пам’ятає.

— Чи є Єнакієве бастіоном Сім’ї, як називають родинну бізнес–групу, що утворилася навколо Президента?

— Сім’ї її місто давно вже непотрібне, бо вони мають у кишені всю Україну. Навіщо Януковичам бідне, депресивне Єнакієве? Що з нього взяти? Єдине, що там працює, — металургійний комбінат, але то власність Ахметова.

Крім показухи з ремонтом центральної вулиці, тутешня картина сумна. Місто дуже брудне, роботи немає, жахлива діра без особливих перспектив.

— Чому, окрім вашої спроби, опозиція або будь–хто з альтернативних сил не виставив у Єнакієвому кандидата проти влади?

— Чому ж. Виставили. Ігоря Славгородського зі «Свободи».

— То в підсумку «регіоналу» Олійнику протистоятиме лише висуванець націоналістів?

— Фактично — так. Там є ще комуніст, «яблучник» та зелений, але ж самі розумієте, що то за кандидати...

— Чи змінилося в донбасівців останнім часом ставлення до «Свободи» й до опозиції взагалі?

— Так, воно стало більш лояльним. До опозиції звикли, реагують на неї вже не так, як раніше, коли «помаранчевих» тут уявляли ледве не з іклами. Але проблема в тому, що опозиція на Донбасі поводиться дуже обережно й не становить великої небезпеки для влади. Ось дивіться, в Єнакієвому залишилося два тижні до виборів, а досі жодної прес–конференції, жодної гучної заяви від кандидатів. Влада зареєструвала тих, кого не боїться.

— Скільки, за вашими припущеннями, на виборах мера Єнакієвого міг би набрати узгоджений кандидат від опозиції?

— Дивлячись, який кандидат. Якщо просто скласти показники всіх опозиційних сил — то вийде десь 15%, але такий закон не завжди працює. Гадаю, в кандидата від «Свободи» не буде й 10%, самі розумієте, чому.

Щоб перемогти, треба висувати авторитетну людину, допомагати ресурсами, разом працювати на результат. Сьогодні це утопічне завдання.

— Денисе, на вашу політологічну думку, чим стали парламентські ¬вибор¬и¬–2012 для Донеччини? У ході кампанії доводилося чути від знайомих із цієї області про дуже високий рівень розчарування владою. Але чому тоді партія влади та її мажоритарники отримали такий високий кінцевий результат?

— Люди на Донеччині «проголосували ногами» — не пішли на вибори. Явка була дуже низька, офіційні показники просто «намалювали». Звісно, були фальсифікації, про це написані великі статті з детальним аналізом, тому додати мені нічого. Гадаю, Партії регіонів у Донбасі «домалювали» приблизно 20 зайвих відсотків.

— Чи можна було цьому якось протистояти?

— Протидіяти цьому мала опозиція. Але як це робити, коли її в Донбасі майже немає? А та, що є, поки не навчилася захищати голоси своїх виборців.

От були сутички на деяких дільницях. Від влади просто приїздили «бики», осіб по 15–20. Опозиція елементарно не змогла знайти таку саму кількість своїх людей проти них, як це зробила «Свобода» в Києві, коли відстоювала Іллєнка, Левченка.

— Наразі виходить так, що «системні» партії опозиції, навіть маючи сприятливе підґрунтя, не протистоять владі на Донбасі. Це якась змова чи визнання власного безсилля?

— Річ у тім, що Донбас — особливий край у ментальному сенсі. Він відрізняється від іншої України. Тут дуже плідно попрацювала радянська пропаганда, тож для того, щоб тут щось змінити, потрібна допомога всієї країни.

Опозиція натомість сподівається, що Донбас якось повірить їй сам собою. Це помилкова думка. Звідси й такі результати.

— Виходить, із такими вихідними даними припинити монополію «Регіонів» на владу в Донбасі практично неможливо?

— Можливо все, але, ще раз наголошу, для цього треба діяти. Якщо Україна хоче, щоб Донбас перестав бути гніздом криміналу та свавілля, то потрібно або його здихатися, або докласти всіх зусиль, щоб змінити ситуацію. Згадаймо, ФРН після приєднання Німецької Демократичної Республіки вклала дуже багато ресурсів у переформатування східних земель. І в нас опозиції треба розробляти та фінансувати великі культурні й інформаційні проекти для жителів сходу, щоб переформатувати їхню свідомість. А просто клеїти на стовпи свою рекламу впродовж трьох місяців і сподіватися на перемогу на виборах у Донбасі — кепський шлях.

— Як вам здається, наскільки суттєво журналістика й блогерство впливають на донецьку владу та місцевий електорат?

— Гадаю, що впливають. Влада нервує, десь іде на поступки, десь діє обережніше. Електорат реагує повільно, але це поки що. На мій погляд, ситуація змінюється, і далі буде змінюватися швидше, бо інтернет швидко поширюється.

— Після нереєстрації кандидатом у мери чи є у вас у планах якимось чином продовжувати публічну політичну діяльність, окрім заняття блогерством?

— Так, звісно.

— Це буде робота в партії «УДАР» чи в інших проектах?

— Ще не знаю, але, звісно, я співпрацюватиму тільки з опозицією.

— І балотуватиметеся на наступних виборах — місцевих, парламентських?..

— Поки що не знаю. Якщо буде цікаво — чому б і ні?

Дмитро ЛИХОВІЙ