Про образу і голуба Павліка

Що таке образа?

Образа — людська емоція, яка виникає,

коли зачіпають почуття її власної гідності, коли людина усвідомлює, що її принижують у її особистій думці або в думці суспільства.

Образи викликають гострий афект, що нерідко веде до відповідної «поведінки» або до ще важчих наслідків.

Образа може, звичайно, не викликати настільки гострої реакції. Може залишатися затаєнною і поступово зживатися або вести не до вибуху гніву, а ряду обміркованих різноманітних дій, у тому числі до помсти. Образу переживає, і дитина, і дорослий, і дурний, і розумний. Цицерон сказав: "Образу заподіює біль, що із працею переносять наймудріші і кращі люди".

Горда, марнолюбна, самолюбна людина і людина з підвищеним почуттям власної гідності, звичайно, більш уразливі, у них мається свого роду гіперестезія в цьому відношенні, вони бачать і підозрюють образу там, де вона і не передбачалася.

взято з Вікіпендії Жили були два голуби Васька і Петька. В один день вони вилетіли з рідного гніздечка і неважливо як)))  опинилися на площі одного провінційного містечка. Васька був спокійнішим голубом а ось Петька був той ще джигіт ))) Петька почав булькати, гикати по-всякому різному показувати своє захоплення побаченим. А побачив він що на площі було повно різних-прерізних пернатих – голубки-мулатки, голубки-блондинки,голубки-афроамериканки (такі чорненькі, але негритосками не можна їх називати,бо можна отримати  доброго шпіца під зад), були навіть з червоними очима(це такі любительниці гостреньких вражень, що любили підклювати їжі на фармацевтичній фабриці)! Та тільки Васька з Петьком почали «крабиками» підкочуватись поближче до двох гламурних голубочок, неочікувано отримали по пару стусанів у груди від двох миршавих голубівнезрозумілої національності. «Куди прете дурні-селюки???? Понаїхали тут! Провінція!» Васька і Петька продовжували очманіло дивитися на червоні дзьобики голубок, не зразу розуміючи що звертаються до них. Ще пару стусанів привело їх до тями. «Ого-го….. не все тут так просто» прогуділи вони в один голос….            З того часу вони постійно згадували свій перший день на площі і раділи своєму сьогоднішньому становищу – тепер вони не самі – вони тепер мають маленьку зграйку – вони знайшли собі ще пару голубок – Машку і Наташку – вони прилетіли з сусіднього села, майже їхні землячки. Прибився до них Павлік – голубок-інвалід, а також косоокий Федька та незграбний Тімоша. Васька був тепер самим головним! Це безкінечно тішило його. Але деколи на нього накочувалася така ностальгія і смутна туга за чимось незвіданим, незнаним…. І тоді він дуже дуже боляче клював Петьку. «за що???» бурчав Петька і не знаючи як подолати свій гнів підбігав і клював косоокого Федьку. Федька (той ще дурашечка!) кожного разу дивувся цьому як перший раз і не знаючи що дальше робити зі своїми почуттями правдивого гніву та образи, давав болючого стусана Тімошці, а Тімошка в свою чергу клював в тім’ячко Павліка. Павліку було най-най образливіше. Але йому вимістити на комусь своє зло не було на кому (поки що) і тому він без кінця клював, клював землю і асфальт, сточуючи ще більше свого дзьобика і залишаючи  маленькі дірочки на асфальті… Проходили дні,

місяці, роки… Пихата груба голубка паслась  з своєю молоденькою дочкою-голубицею на площі. «Мамо, мамо, що це? Що це за дірочки в асфальті??»  «Не звертай увагу, моя квіточко, то правдива істина – завжди найдеться один дурень, який  замість того щоб шукати собі поживу та голубку длубить дірки дзьобом.» - «Мамусю але чому? Чому?» - «Завжди так є і буде, і не питай мене чому, це тому що так створений наш світ».