СЛОВАЦЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1939 РОКУ

 KURIER GALICYJSKI (Кур’єр Галіцийський) індекс передплати 98780 ДВОТИЖНЕВИК НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА ПОЛЯКІВ В УКРАЇНІ     30 вересня – 15 жовтня 2009              № 18 (94)                      [с.17-19] -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- К р а п л и н и і с т о р і ї WOJNA SOWACKO-POLSKA W 1939 ROKU СЛОВАЦЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1939 РОКУ

Припадаюча на цей рік 70-та річниця вибуху II світової війни, особливо відзначена 1 вересня урочистостями на Вестерплатте, за участю понад 20 шефів держав і урядів, у т.ч. двох найважливіших (Німеччини і Росії), стала доброї нагодою до згадування ряду обставин і подій, пов’язаних з нею, аналізи та очікувань типу – що би було, коли б … і т.д.. 

Тема гітлерівського нападу і совецького ножа в спину, рівним чином як і зради західних союзників Польщі, які, за наданих гарантій ні мали наміру «вмирати за Гданськ“, була за цієї нагоди використана досить ґрунтовне. Як завжди, у таких випадках обходять увагою події і позиції, що у загальному розкладі подій, здавались би – десь на маргінесі, проте, які часто кидають тінь на покоління.  Зловісні постаті Гітлера і Сталіна, їх чини, цілковито затьмили факт, що в 1939 році вони не були єдиними загарбниками і агресорами на польської землі. Їх союзником оказались також браття Слов’яни серед інших, а власне фашистка Словаччина, яка узяла участь у вересневої кампанії, вступаючи м. і. на землі південної Польщі, де маю приємність мешкати з дитячих років й пам’ятаю оті часи. EUGENIUSZ NIEMIEC

(ЕВГЕНІЙ НЕМЕЦЬ

Варто запитати себе, як до цього дійшло? Хто у тому винний? Й які наслідки це потягнуло відразу, або відкладені? За бажанням пошуку відповіді на ці запитання варто ознайомитись з деякими обставинами та історичним тлом, які сприяли власне такому розвитку подій. На маргінесі слід зауважити, що історична література на цю тему більш ніж вбога, а шкільні підручники загальної історії проблему словацької агресії ретельно оминають. Маю враження, що в період ПНР (Польської Народної Республіки) це було зумовлено обов’язком культивування дружби соціалістичних держав, натомість, не знаходиться жодного логічного пояснення для уникання від цієї теми у незалежній Польщі. Стисло ознайомимося з тим, як дійшло до повстання народу і держави словацької. У пер-шому тисячоріччі терени сучасної Словаччини були місцем, які займали почергове кочові народи і племена (германські, поборені Римлянами, потім в IV-V в. з’явились там Гуни, а же за ними з’явились словацькі племена, зрештою, на два віки підконтрольні Аварам (VI-VIII), Від початку XZ в. ці території віками були теренами приростання Чехії, Угорщини і Польщі. Болеслав Хоробрий, навіть, на короткий час приєднав їх до Польщі. Угорська ди-настія Арпадів на довгі віки посідала на теренах сучасної Словаччини і, відтак, Угорщина віддавна вважала словацькі терени своїми посилаючись на історичну тяглость. Зрештою, навіть, в сучасної Словаччини з населенням близько 5,5 млн. мешканців, Угорці станов-лять близько 10% усього населення. Певні прояви пробудження національної свідомості Словаків можна зауважити вже під кінець XVIII в., головним чином зі справ декотрих ду-ховних євангелістів, як, наприклад, ксьондз А.Bernolk, який написав першу словацьку граматику і словацький словник, бо до того писали головним чином латиною, а потім до-мінувала чеська мова.   В Австро-Угорської монархії Словаки зоставались під угорським пануванням, а коли в часах Весни Народів (1848) були висунути перші націоналістичні постулати (м. і. крайо-вий сейм, шкільництво), то цезар Францішек Юзеф I не дав згоди на абиякі автономічні забіги, натомість, Угорці посилили мадяризації Словаків. У тої час дійшло до виразного зближення Словаків з Чехами, хоча б з титулу споріднених мов та відкриття доступу до чеських навчальних закладів ( головне, у Празі). Перша світова війна закінчилась розпа-дом Австро-Угорської імперії, внаслідок чого 30.10.1918 р. повстала вільна Чехословакія, в якої Словаччина мала визнану автономію. З утратою Словаччини не погоджувалась Угорщина, і тільки під ультиматумом Франції, наприкінці 1918 р. вона змушена була ви-вести свої війська зі словацької території.   Конституційна рівноправність Чехії і Словаччини на практиці виглядало у такий спосіб. Що Чехи домінували над словацькою «провінцією“ не тільки більшою територією та чи-сельністю населення, але, перш за все, ступенем розвитку промислового потенціалу, нау-ки та культури. Середи чеської еліти (Т. Масарик. Е.Бенеш та і.) став модним погляд, зва-ний «чехословакизмом“, проголошуючи , що обидві ці нації є єдиним народом при спіль-них коренях, зв’язки мовних та християнських. Значне менш чисельні словацькі еліти приймали оці концепцію настільки , наскільки вона придатна до обґрунтування від звільнення угорської домінації, натомість, вже у вільній Чехословакії стала некорисною Словакам, бо у свідомість й розмови стали укоренятись автономічні тенденції, а, навіть, сепаратизм. Остаточно чехословакизм був відкинутий вже після війни (1945) в так званої кошицький програмі. З хвилею повстання вільних Чехословакії та Польщі в 1918 р. заіснував поміж державами територіальний спір, який був врегульований при двосторонніх порозуміннях у 1920 р. затим підтверджених Радою Амбасадорів і Міжнародним Трибуналом Справедливості в Гаазі ( 1924), в результаті чого частина Цешинського Шльонську (так зване Заолз'є) при-пало Чехословакії, а. натомість, частина Орави і Спішу Чехи відступили Польщі. Варта тут згадати, що підчас паризької мирової конференції 19190 року, представник Словаччи-ни (ксьондз Глинка), за пропозицією польської делегацію, мав можливість представить учасникам конференції постулати, спрямовані до надання Словаччині значної автономії , але в межах Чехословакії. У міжвоенної Словаччині на чолі її політичних еліт висунулись два католицькі ксьондзи, вихідці зі словацького хлопства: Ксьондз Андрій Глинка – парох в Ружомберку, заснував Словацьку Народну Партію (Hlinkov Slovensk Ldova Strana), звану зазвичай Народниками, ідеологія якої мала ви-разне націоналістичне забарвлення, не дивлячись на практичне акцептування концепції чехословакизму. Бачив потребу співпраці з Угорщиною і Судетськими Німцями. Нато-мість, був запеклими антисемітом, чому давав привід як посол до парламенту. Керував Народною Партією до своєї смерті в 1938 році. Ксьондз, доктор (ідеології) Юзеф Тісо - також член Народників і шеф цієї партії після смерті кс. Глинки, а також посол і міністр здоров’я і шкільництва в 1927-1928 роках. Про-довжував справу кс. Глинки, домагався ще більшої автономії Словаччини і відіграв клю-чову ролю як прем’єр і президент Словаччини перед та у часі II світової війни. Проблеми Заолз'я та Спішу з Оравою спричинились до охолодження стосунків між Поль-щею і Чехословакією зі взаємною недовірою, однак, стосунки польсько-словацькі були незрівнянно ліпшими ніж польсько-чеські, бо Словаки бачили, що Чехи «продали” Спіш і Ораву за Заолз'є. У вересні 1938 року у польську амбасаду в Празі з’явились чолові словацькі політки: ксьондз Тісо та К.Сідор, які, передбачуючи наближення бурі, поінформували амбасадора K. Pape про становище і наміри Народників у справі унезалежнення Словаччини та за-пропонували укладення польсько-словацької унії. Варшава, на жаль, так й не надала від-повіді на цю пропозицію. Скорі, а вже 30.09.1938 р., під тиском Гітлера, прем’єри Великої Британії та Франції уклали з III-м Рейхом і Італією так званий Мюнхенський Договір, унаслідок якого Німеччина анексувала чеські Судети. Використовуючи критичне становище Чехословакії, Польща, на жаль, в ультимативний спосіб, оголосила намір про своє територіальне розширення, захоплюючи Заолз'є, пода-льшу частину Спіша - Орави і Чадецькі землі (близько 220 км .), натомість Угорщина урізала Словаччину, вторгаючись (листопад 1938 р. і березень 1939 р.) на Закарпатську Русь та частину південної Словаччини (близько 10 000 км ), що вочевидь погіршило вза-ємні стосунки. Угорщина і Польща, прилучаючись до розбору Чехословакії, стали відкри-тими ворогами Чехів і Словаків. Словаки втратили надію на зближення з Польщею Тут варто зазначити, що польський міністр закордонних справ Юзеф Бек провадив щодо Чехословакії політику, що найменш двозначну, бо з одної сторони польська дипломатія вже з весни 1938 р. нахиляла Глинку і Тіса на оголошення незалежності Словаччини, до чого вони тоді ще не були готові, а з другої сторони сприяв Угорщині в її намірі анексії Словаччини та створення спільного польсько-угорського кордону, що й здійснилось за Мюнхенським Договором. Цей кордон, як це потім оказалось, був дорогою евакуації час-тини польських військ і багатьох цивільних після вересневої поразки. Словацькі політичні партії на Мюнхенський Договір зреагували невідкладно, скликаючи з’їзд до Жулини, де 6.10.1938 р. проголошена автономія Словаччини, сформовано уряд і призначено Прем’єром ксьондза Ю.Тіса. Від того часу словацька політика прибрала про-німецький напрямок, а урядова партія Народників почала внедряти у життя націоналісти-чну та антисемітську ідеологію. У березні 1939 року Гітлер приступив до ліквідації Чехословакії. 12 березня 1939 р. був викликаний до Берліну ксьондз Тісо, де Гітлер і Рибентроп поінформували його про лікві-дацію Чехословакії та поставили його перед вибором: незалежність Словаччини чи німе-цька окупація. Третю альтернативою мав бути розбір Словаччини поміж сусідами, себто, Угорщиною, Польщею і Німеччиною. Тож, нема чому дивуватись, що ксьондз Тісо виб-рав незалежність, хоча ж би під щільним німецьким контролем. Проти очікуваного вже повсякчас конфлікту з Польщею, Гітлер обіцяв приєднання до «незалежній” Словаччини Спішу та Орав. На це заохочення Тісо мав відповісти Гітлерові, що «там Словаки не мешкають, а ота околиця ніколи не належала Словаччині“. Через два дні (14.03.1939 р.) словацький парламент проголосив незалежність Словацької Республі-ки, а наступного дня 15.03.1939 р. Німеччина зайняла Чехію і оголосила про повстання так званого Протекторату Чехії і Моравії. Протягом наступного тижня (23.03.1939) Словаччина і III-Й Рейх підписали умову про охорону Словаччини III-м Рейхом. Ця умова регулювала усю цілість політичних, господарський і міліарних стосунків на період 25 років. Закордонні та воєнні справи були повністю віданні під німецький контроль. Ця умова також зобов’язувала участь Словаччині у нападі на Польщу та інші країни , хоча в уряді ксьондза Тіса не було єдності у цьому питанні. Більшість міністрів бажала збере-ження нейтралітету, та вже Словаччина так була узалежнена від Німеччини, що звороту вже не було. Тут варто зазначити, що Угорщина (також пов’язана союзом з Німеччиною) не погодилась на проходження німецьких військ через свою територію у вересні 1939 р., й не вислала власне військо проти Польщі. У серпні на засіданні уряду прем’єр ксьондз Тісо висловився однозначно: «Ми готові марширувати разом з Німеччиною “ і 28.08.1939 р. оголосив загальну мобілізацію. Це був єдиний союзник III Рейху, який узяв участь в напа-ді на Польщу. Словацький уряд дозволив розміщення німецьких військ у польського кордону, а також використання Німеччиною існуючих та будівництво нових польових летовищ, баз поста-чання, залізничної та шосейної мережі. З метою вторгнення в Польщу була виділена ар-мійська словацька група під криптонімом «Bernolk“ чисельністю 51 000 жолнежів. Цією армією керував зі штаб-квартири в Спіському Новому Селі тодішній міністр оборони Словаччини генерал Ferdinad ato, проте словацьке військо знаходилось в оперативному підпорядкуванні14-й німецької армії генерал-полковника Вільгельма Листа.  Словацький корпус складався з: 3-й піхотній дивізії ( 1ПД «Jnoik “, 2 ПД “kultty“, 3 ПД «Rzus“), дивізіону літаків, моторизованої групи «Kalinak“ та відділу Глінкової Гвар-дії («Hlinkova Garda“). Формально словацькі війська мали би боронити власний кордон та зв’язувати польські сили, проте німецьке командування розширило це завдання на наказ вторгнення на польські терени. Здається, що відомості словацької розвідки наприкінці серпня подавали всеосяжну інформацію про чисельність польських сил в Карпатах, й ко-мандування допускало у певній фазі війни напад Польщі на територією Словаччини. 1 вересня 1939 р. у 5-оо год. Без формального оголошення війни – словацькі війська рушили на Польщу, створюючи враз з німецькими військами фронт від Високих Татр на схід вздовж польського кордону, який охороняли Армія Краків (ген. Шилінг) і Армія Карпати ( ген. А.Фабриці). Перелічені словацькі дивізії отримали диференційовані завдання: 1 ПД (ген. Pulanich) заатакувала Підгалля, Пеніни і частково Судецькі Бескиди. ЇЇ шлях проходив через Явожне – Юргув – Нєдзічє – Чорштин – Ніжне Сромовце – Новий Тарг, а в наступному, у напрямку Маньови – Харкльова – Охотніца – Тильманова і Камяниці. До гострих сутичок дійшло в околиці Чорштина (битва з батальйоном КОР «yty“), Північній, Охотніци, Лелюхова, Мушині, Жегєстова (Лопата, Здруй і село). З обидвух сторін падалі вбиті та поранені, дійшло до розстрілу полонених польських вояків, а також спорадичного плюндрування та грабіж словацькою людністю пансіонатів і санаторіїв (наприклад, в Жегестові).         9.09.1939 р. словацька 1 ПД була відведена на територією Словаччини. Вона зоставили невеликі сили в кількох містах Підгалля. 2 ПД (ген. А. underlik) мала діяти на відтинку Бардейюв – Швідник – Новий Сонч, але практично майже не участувала в боях, бо її замі-нили німецькі війська. Зафіксовано на третему дні війни вторгнення 4-х бронеавтомобілів і ескадрону кавалерії до Тиліча, з результатом обстрілу було кілька запалень дерев’яних будинків. Як би то метою цього випадку була коректа кордону в Мушинці. Вперта поль-ська оборона примусила Словаків до відступу. 2-а дивізія була задіяна до «зачищення“ те-риторій, здобутих Німцями від недобитків польської армії на лінії Кросно – Сянок – Ле-сько. 16.09.1939 р. ця дивізія була відведена до Словаччини, а її місто введена моторизо-вана група «Kalinak“ (полковник Імро). 3-я ПД (полковник А. Маляр) з району Меджи-божу відбивала кілька польських атак на територію Словаччини (наприклад, ertine), провадила бої під Черемхою і Гутою Полянською, а також підтримувала Німців в наступу на лінії Ясло – Кросно – Сянок та Букоуське – Балігруд – Цісна. Як й 2-а ПД допомагала Німцям у справах «зачищення“ займаних теренів. Не можна не згадати участь словацького літунства. В нападі на Польщу узяли участь 2 винищувальні ескадри (20 літаків Avia B-534) і розвідувальна ескадра (10 літаків -328). Роль яких полягала у супроводженні німецьких бомбардувальників, нищення польських комунікацій, розкидування летючок, налагодження зв’яжу і т.п.. Літаки стартували з літо-вищ в Спіському Новому Селі і Vinne, а їх маршрути пролягали над південною Польщею ( м. і. Стрий,Дрогобич, Львів, Тарнополь).  Відомий інцидент з третього дня війни, коли словацькі літаки атакували бортовою зброю та бомбами Чехословацький Легіон ( під командуванням гене6рала Прхали і полковника Свободи) в Глибочку Великим ( 7 км від Тарнополя), який, воюючий на польському боці, власне там мав свої кватири й мав м. і. завдання протиповітряної оборони району Тарно-поля. 18 вересня словацькі літаки були виведені з маршрутів над Польщею і повернулись на ба-зу в Piestnach. У перші дні війни словацькі інформаційні джерела повідомляли про польоти польських літаків у словацький прикордонної зоні, м. і., завдяки таким польотам Поляки мали детальні світлини найважнішого летовища в Спіському Новому Селі, нато-мість, політ над Пшешовем закінчився підбиттям польського літака. Існує інформація, що польські літуни мали наказ обстрілу цілій у Словаччині. З донесень, що трафляли до словацьких штабів, що польське населення на зайнятих Сло-ваками теренах, відносилась до них приязне, - польські жолнежи неодноразово кричали до словацьких жолнежів, аби вони не стріляли, Бо Поляки не хочуть стріляти у Словаків. На дуклінському перевалі на словацьку сторону перейшов польський офіцер і виголосив апель про утримання від воєнних дій. Теж інформаційне джерело подавало, що в Кошицях і Ужгороді існують вербувальні бюра угорських добровольців («Szabadcsapat“), зголошуючих до боїв з німцями на польському боці, яке вже переправили на польську сторону близько 1800 жолнежів. Слід також зауважити, що в 1939 році на польській стороні воювали Словаки і Чехи, які не акцептували ані словацького, ані німецького фашизму. Досить згадати організований в Кракові Легіон Чехів і Словаків ( командувач ген. Л.Прхала) який силою близько 700 жолнежів і офіцерів брав участь в обороні Тарнополя, а також 90 словацьких і чеських літунів ( у т.ч. відомий в Англії ас з дивізіону 303 – Юзеф Frantiek), які виконали близько 400 розвідувальних і бойових вилетів над східною Польщею (Волинь – Поділля). Однак, це осібна справа, що гідна окремого опрацювання. В останій тиждень вересня 1939 р. розпочалась поетапна демобілізація Польової Словаць-кої Армії «Bernolk“, створеної на час польської кампанії, а з 1 жовтня оголошено закін-чення війни з Польщею. З воєнної точки зору, Польська кампанія закінчилась успіхом для Словаччини, бо втрати особового складу були невеликі (загинуло 18 жолнежів, 46 пора-нених і 11 пропалих без вістки), втрачений один літак (над Дрогобичем), повернуте рані-ше втрачені Спіш і Ораву. Держава уникла долі окупованої Польщі, а прем’єр ксьондз Ті-со отримав від Гітлера вітальну телеграму за «випробуване братерство зброї“, та відзна-чення Великим Хрестом Німецького Орла. Ксьондз Тісо на З’їзді Народників 1.10.1939 р. в Тренчині повідомив: «запевнив Гітлера, що словацька держава ніколи його не розча-рує“. Згідне з тим запевненням, вже скорі потому, Словаки враз з Гітлером пішли на підбій Бал-кан (Югославія, Греція) та СССР. Згідно з націоналістичною ідеологією Народників, вже в листопаду 1939 року, на теренах Спіша і Орави, подарованих Словаччини Гітлером (умова від 21.11.19390, приступлене до деполонізації району: заборонена польська мова в школах, урядах і костьолах, палені польські книжки, усунено зі становиськ польських па-рохів і вчителів, польських громадян і кур’єрів, торуючих шлях в Угорщину, зловлено (пильнувала це Гвардія Глинки) й передано у руки Гестапо. Відповідно даних, опубліко-ваних Статистичним Щорічником 1941 року Міністерства Інформації польського Емігра-ційного Уряду в Лондоні, цієї практики дознала територія в 724 км , на якій мешкало близько 30 000 польських громадян. Прем’єр ксьондз Тісо ( від жовтня 1939 – президент Словаччини) і його партія, наполегливо впровадили в Словаччині фашистки звичаї, перш за все, щодо Жидів і Ромів. До 1942 року у концентраційні табори заслане близько 70 000 Жидів і Ромів (головне: Те-резин, Аушвітц), при цьому сплачуючи Німеччині за кожного засланого 500 марок як ек-вівалент коштів «переселення“. Гітлер був у захваті від гордощів Словаччини у цьому питанні. Коли в 1944 році/ за наближення зі сходу Червоної Армії, у Словаччині вибухну-ло антифашистке повстання (з центом у Банській Бистриці), на сторону якого перейшла частина словацької армії на чолі з міністром оборони ген. F. atoem, ксьондз Тісо не завагався покликати на допомогу Німеччину, яка безпощадно притлумила повстання, допоки вже за місяць Совецька Армія і Чехословацький Корпус (під командуванням ген. Л. Свободи) – в тяжких боях спромоглись перейти Дуклінський перевал. Дуклинська операція коштувала нападавшим життя близько 85 000 полеглих. У березні 1945 року при стрімкому просуванню Совецької Армії, ксьондз Тісо втік до Ба-варії, де сховався в монастирі Altotting князівства Монако, однак, американською розвід-кою був викритий та після тримісячного пер6ебувадння в таборі інтернованих, був враз з декотрими своїми міністрами, переданий в Братиславу, а затим поставлений перед Народ-ним Трибуналом. Признаний винним у національній зраді і воєнних злочинах, був прису-джений до кари смерті через повішення. Президент Бенеш відхилив прохання про поми-лування і 18.04.1947 р. ксьондз Тісо був страчений. Після війни Словаччина враз з Чехією знов увійшла до складу держави, яка в 1969 році прибрала назву Чехословацької Соціалістичної Республіки ( CSRS), і офіціально та про-грамово декларувала дружбу з усіма народами совецької сфери впливів, в тому числі, во-чевидь, й з Польщею (ПНР). Мій особистий досвід вказує, що практично після війни між Поляками і Словаками зоста-вся виразний осадок взаємної неповаги, що виражалось у надзвичайній демонстративній незичливості словацьких (чеських) прикордонних служб, працівники крамарень укрива-ли від Поляків що більш ходові товари, а, навіть, у прохолодних, щоби не сказати, зневажливих, відносинах до туристів та відпочивальників, особливо поголовному нагляду дорожньої поліції за польськими водіями і т.д..   Участь польської армії в збройній інтервенції Варшавського Договору в 1968 році, цю взаємну антипатію виразне посилила. До того, за часів Польської Народної Республіки Поляки охочіше їздили в Угорщину, де завсіди тішились взаємною дружбою і приязню. Надію підсилює той факт, що наразі, власне, після входженню вільної Словаччини і Польщі до Європейської Унії, стосунки поміж Словаками і Поляками радикально покра-щились, а елементом, що сприяє тому процесові, видається головним чином економічна мотивація.  Ніщо так не потрафить налагодженню добрих стосунків, як можливість впровадження ко-рисних інтересів з обох сторін. Останніми часами торговельні осередки в південній Поль-щі є повні Словаків, закуповуючих товари, які у них (від часу переходу на еuro) стали більш коштовними ніж в Польщі. Це добрий знак і належить нам зичити, щоб утримався він як найдовше. KG e-mail: [email protected] Див. додаткове джерело:  http://www.duszki.pl/kurier_galicyjski/artykuly/2009_09_30/KG_18-94/KG_18-94index.html …………………………………………………………………………………………………………… (з польської мови переклав: А. Грабовський,) 11.2009 - 12.12.2011.; Дебальцеве  За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор. При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело. Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає за фактичні помилки, яких вони припустились; також перекладає тексти авторів, з якими він не погоджується.