Щодо польської толеранції...

Залізною засадою держави Ягеллонів, а пізніше також виборних королів, була толеранція щодо усіх релігійних визнань та національностей. Насправді були й відхилення від цього правила, але Перша Річпосполита на тлі релігійних воєн в Західній Європі (наприклад Ніч Святого Варфоломія у Франції чи Тридцятирічна Війна в Німеччині), - а також на тлі переслідування Жидів в багатьох країнах чи християн в османської імперії, - була оазою свободи і толеранції.

Край цієї засаді поклали розбори та чергові програні народні повстання. До ягеллонської традиції тяжила також Друга Речпосполита, шануючи права меншостей. Так є й в Третій Речіпосполитої.

Така ж ситуація й з чорношкірими з Африки. Прояви ворожості чи відкритого ігнорування, ще раз підкреслюю, однак, є випадками.

Щодо української національності, то якщо й є конфлікти, то головним чином з приводу трудної історії, власне найновішої, та також з приводу її замовчування. Бо ж не має в історії Польщі більш сфальшованої та замовчуваної справи, як геноцид польської людності, що здійснений на Східних Кресах фашистами з Організації Українських Націоналістів та Української Повстанчої Армії. Цим були охоплені давні воєводства: волинське, львівське, тарнопольське та станіславівське, а також частина люблінського та поліського. Перші морди мали місце вже у вересні 1939 р., коли на ці терени вторглось совіцьке військо, та двома роками пізніше, коли вторглось німецьке військо. Однак, найбільша лічба мордів здійснена після повстання злочинної УПА, закладеної у жовтню 1941 року, до якої масово напливали натреновані в іншій різанині колаборанти з Української Допоміжної Поліції та 14-ї Дивізії СС «Галичина”. На Кресах морди тривали до 1946 р., себто до виїзду звідтіль більшості Поляків, на люблінської, жежувської та перемишзької землях довше ще на рік, аж до хвилі повного розбиття українського підпілля. Підраховано, що від рук бандерівців, так повсюдно називане членів УПА, протягом восьмі років загинуло близько 150 тисяч безоружних Поляків, але фактично лічба їх з певністю є більшою.

Вбивства поєднані були з нечуваними жахами, до яких навіть не вдавались німецькі чи совіцькі окупанти. Окрім Поляків від рук українських націоналістів загинула нелічена кількість польських громадян інших національностей, у т.ч. Жидів, Вірмен та Чехів, а, також, оті Українці, які не підтримували фашистів. Знищенню підверглась й польська цивілізація. З землею зрівняне цілі місцевості, спалене двори та школи, зірвані костьоли, а вціліли рештки польського народу вигнане.

Ця чорна справа висить тінню на польсько-українських стосунках. Аби ці взаємини перевести на взірець, наприклад, польсько-німецьких, потрібно пізнати болісну правду. Маю багато контактів як з Українцями, замешканими в Польщі, так й з Поляками, які живуть в Україні. І перші й другі є зичливо настановленими до своїх сусідів, а вони у свою чергу до них. І перші й другі здають собі справу з того, що «замітання під канапу” історичних справ нічого не розв’яже.