Злочин у Вонзовниці 17 квітня 1945 року

Ініціатива засудження операції «Вісла, що оголошена Комісією Національних і Етнічних Меншин Сейму, схиляє до приділення уваги до голови цієї комісії, посла партії Громадянська Платформа і діяча Союзу Українців в Польщі, Мирона Сича. У медіа з трудом дісталась інформація, що є він сином Олександра Сича, члена ОУН і УПА, який діяв в шерегах куреня УПА «Месники” (Mciciele). Цей підрозділ УПА мав на своєму рахунку багато злочинів, скоєних на польській людності на Жешовщині. Один з них, що був заразом найбільшим злочином, скоєним УПА в кордонах Польщі до 1945 року, - злочин у Вонзовниці ярославського повіту.  

http://www.kresy.pl/kresopedia,historia,ii-wojna-swiatowa?zobacz/zbrodnia-w-wiazownicy-17-kwietnia-1945-roku

пам’ятник у Балігроду в Бескидах (Бещадах)

Курінь (відповідник батальйону в регулярному війську) «Месники” був організований весною 1945 року в рамах 27 (Любачівського) Тактичного Відтинку УПА «Бастіон”, який у свою чергу входив до складу 6 Округи УПА «Сян”, діючій в рамах Оперативної Групи УПА-Захід. Тереном діяльності ОГ УПА-Захід було так зване «Закерзоння”, такою назвою українські націоналісти окреслювали територію, що лежала на захід від південного відтинку так званій лінії Керзона, що була за їх визнанням етнічним і історичним українським обширом. Це були ті самі терени які після 1945 року залишились при Польщі, обіймаючи східну Жешовщину і південно-східну Люблінщину. Та на цьому обширу в 1945-1947 роках точилась безкомпромісна війна з державою і польським народом, кінець якій положила тільки операція «Вісла”.

Командиром  ОГ УПА-Захід був Василь Сидор псевдо «Шелест” (1910-1949 рр.), а командиром 6 Округи УПА «Cян” став був Мирослав Онушкевич псевдо «Орест” (1911-1950). Цей останній призначив командиром Тактичного Відтинку «Бастіон” і заразом командиром куреня «Месники” Івана Шпонтака псевдо «Залізняк” (1919-1989), - колишнього сержанта Української Допоміжної Поліції (Ukrainische Hilfspolizei) на службі гітлерівської Німеччини. Члени куреня «Месники” також у більшості рекрутувались серед колишніх функціонерів Ukrainische Hilfspolizei, яких на переломі лютого – березня 1944 року Шпонтак-«Залізняк” вивів до лісу та підпорядкував УПА. Про високий рівень довіри, яким тішився Шпонтак-«Залізняк” у В. Сидора та М. Онушкевича свідчить хоча би факт, що обійняв він так же функцію начальника штабу Округи УПА «Сян”. Однак, безпосередньо провадив тільки сотнею, а потім куренем «Месники”. Цей курінь був особливо активним на теренах любачівського та ярославського повітів, де провадив бої як з польською антикомуністичною партизанкою, так і з МО (Громадянська Міліція - перекладач), військами KBW (Корпус Внутрішньої Безпеки - перекладач) та НКВД, а також здійснив шерег злочинів на польській людності.

Першою акцією «Месників” було спалення 19 квітня 1944 року сіла Рудка та вимордування 58 Поляків, в т.ч. жінок і дітей. У нападах на місцевості Хотилюби і Ковалівка від 30 квітня та 7 травня 1944 року в любачівському повіту загинуло щонайменше 27 Поляків. 3 травня 1944 року сотня «Залізняка” здійснила напади на покинутий польським населенням Цещанув в любачівському повіту, спалюючи 120 домів та вбиваючи близько 20 Поляків, які не спромоглись втекти раніше. По приходу совіцько-німецького фронту «Залізняк” укрився зі своєю сотнею в околицях Верхрати любачівського повіту. Там він провадив інтенсивний вишкіл та вербування так, що в березні 1945 року міг сформувати із сотні вже курінь (батальйон).

Це позволило йому здійснити подальші зачіпні дії стосовно польської адміністрації та людності. Уніч з 27 на 28 березня курінь «Месники” водночас напав на усі пости МО та від 43 до 72 цивільних осіб. У такий спосіб «Залізняк” розпочав криваву українсько-польську війну, яка тривала на східній Жешовщині два роки. Опанування усього любачівського повіту УПА зумовило негайну контракцію з польської сторони. До боротьби з куренем «Месники” у взаємодії приступили підрозділу Національній Військовій Асамблеї, проаківської самооборони та Громадянської Міліції. Хиба то був єдиний випадок, де в одних шерегах станули побік члени польського антикомуністичного підпілля і міліціянти.

У польській Вікіпедії справді трудно знайти інформацію на тему злочинів у Вонзовниці. Таке пошукове гасла там узагалі не існує. Інформацію про злочини в Вонзовниці можна знайти під гаслом „zbrodnia w Piskorowicach” («Злочини в Піскоровицях” - перекладач). Обширний артикул у Вікіпедії описує злочини, здійсненні 18 квітня 1945 року на українській людності Піскоровиць в лежайському повіту підрозділом Національній Військовій Асамблеї під командуванням Юзефа Задзєрського псевдо «Волиняк” (1923-1946) . Інформація подає, що замордоване було там 170 Українців, та що була то польська відповідь на здійснені у переддень куренем «Залізняка” злочини у Вонзовниці, у часі якій було спалене 150 господарств і замордоване 91 Поляки, в т.ч. 20 жінок і 20 дітей. Злочини в Вонзовниці натомість мали бути українською відповіддю на польський напад на українські села: Кобильниця Руська, Люблинець Старий і Новий, та Горайець. У Вонзовниці понад то мало дійти до битви з «місцевим польським підрозділом”.

Як же виглядали оті події?

В Інтернету доступне опрацювання авторства Мечислава Самборського на тему «Вонзовниця (повіт Ярослав)” 17.IV.1945 р. Найбільший концентрований морд Поляків на терену сьогоднішньої Польщі, здійснений українськими націоналістами»

джерело: http://www.zarzecki.info/ftp/pdf/samborski_opracowanie.pdf

Автор спирається як на опубліковані джерела, так й на джерела з архівів жешівського Відділу Інституту Національній Пам’яті. Вважаю його опрацювання солідним і добре документованим.

М. Самборський звертає увагу на тому, що до 17 квітня 1945 року в ярославському повіту загинуло 216 Поляків і 65 Українців, у т.ч. 28 Українців від руки націоналістів. Ескалація насилля зі сторони УПА і польської сторони наступила у квітні 1945 року. 17 квітня 1945 року за його думкою загинуло не менше 120-130 Поляків у Вонзовниці, а наступного для близько 121 Українців в Піскоровицях. Ескалація насилля була зумовлена прибуттям у третій декаді березня 1945 року у Сенявський Ліс однієї сотні з куреня «Залізняка”, командиром якій був Іван Шиманський псевдо «Шум”. Упівці шукали нового місця побуту, після того як були усуненні з попереднього терену 2-м окремим оперативним батальйоном КBW. То від того прийнято рішення про очищення любачівського повіту від польській адміністрації, результатом чого був згадуваний вже напад на пости MO і цивільних Поляків. Вони вплинули, - як пишіть М. Самборський, - «на радикалізацію чинів інших Поляків”. Певно оця радикалізація мусила у свою чергу вплинути на прийняття рішення по загладу Вонзовниці. Вонзовниця та близьке село Шувське були ж бо єдиними місцевостями з перевагою польській людності на новому терену діяльності куреня «Месники”.

У нападі на Вонзовницю узяла участь сотня Шиманського –«Шума”, особисто командир куреня «Залізняк” з охороною, та теренові боївки ОУН-Б і Служби Безпеки ОУН. Усього сили націоналістив лічили від 154 до 169 люди. У Вонзовниці ж була невелика польська самооборона АК, пост MO (тієї ночі без залоги), та 28 жолнежів KBW, які стаціонували в зерносховищу на території поблизького фільварку. Акція під командуванням «Залізняка” розпочалась 17 квітня на четверту годину рано (сам напад почався у п’ятій години та тривав дві години). Нападники підпалили забудування спеціальними снарядами (фосфорними), що їх застосовували німецькі пацифікаційні підрозділи. Частина упівців була вбрана в польські військові мундири, що спричинило замешання серед оборонців та цивільній людності. Багато цивілів загинуло при зверненні за помочю до своїх вбивць, яких сприйняли за польських жолнежів. Багато цивілів загинуло в півніцях, де шукали схрону, задихнулись від диму або знайшли смерть в полум’ї. Після перших пострілів та виникненню пожежі до села увійшла група українських цивілів, яка приступила до грабунку майна мордованих Поляків. Оборону села спонтанічне пробував організувати ксьондз парох  Юзеф Миш. Він зібрав кульку десять чоловіків і роздав їм зброю та набої з порожнього посту MO. Це був власне отой «місцевий польський підрозділ”, про який пишіть польська Вікіпедія, узагальнюючи, що в Вонзовниці дійшло до звичайній польсько-української битві, ані українського злочину на цивільній людності. Тільки при відступу підрозділу УПА з Вонзовниці на допомогу ксьондзу Мисові прибув 30-особовий підрозділ Національній Військовій Асамблеї під командування Броніслава Ґліняка псевдо «Радван”, та поодинокі особи з самооборони АК.

Натомість, жолнежи KBW, що у фільварку були оточені упівцями, не могли прийти на поміч мешканцям села. До бою між нашвидкуруч організованими польськими силами і УПА дійшло вже по спаленню упівцями Вонзовниці та вимордування частини її мешканців. Цей бій мав місце в присілку Беднаровому.

Як пишіть М. Самборський, польська сторона могла протиставити нападниками «28-особову групу жолнежів, які стаціонували в зерносховищу фільварку (…), яка, скована вогнем, невзмозі була прийти з допомогою до села. На кінцевому етапі нападу ксьондз Миш і Охендушко організували такі збройну групу з мешканців перш за все Вонзовниці, не більшу ніж 25-30 людей, а з помоч'ю прийшов з Піводи 30-особовий підрозділ NZW «Радвана”. Тож усього Поляки мали не більше ніж 72 люди з тим, що політичний інтерес Війська Польського і підрозділу «Радвана” був розбіжний”.

Відповідно до усталень М. Самборського у бою з УПА загинуло четверо, а ще, рятуючи свій здобуток, два мешканці Вонзовниці. Понад то, трьох оборонців з групи ксьондза Миша було поранене. Ще загинуло чотири жолнежі KBW та два члени самооборони АК, а шестеро було поранені. Українська сторона втратила від 8 до 13 вбитих та від 13 до 17 поранених. Інши польські жертви, - пораховані Автором найменше 120 (встановив 106 прізвищ вбитих і 12 поранених), - то особи замордовані УПА. Різницю між своїм розрахунком, та прийнятою ІPN (Інститут Національної Пам’яті - перекладач) лічбою 91 жертви, він тлумачить тем, що більшість жертв загинула у вогню і часток тіл части з них ніколи не було ідентифіковане. Лічба жертв мусила бути затим більша на 20-30 процентів. Цитуючи прокуратора ІРN, який ствердив, що виконавці, атакуючи Вонзовницю, мали метою вбивство місцевій людності з огляду на польську національність, і цей чин їх має ознаки геноциду, М. Самборський становче додає: це був геноцид!

Автор має на мою думку дуже ретельне опрацювання. Наприкінці йде постулат про упам'ятнення жертв злочину шляхом встановлення пам’ятника. Зі своєї сторони мушу додати, що оскільки жертви злочину УПА в Вонзовниці не мають до сьогодні свого пам’ятника, то мають його на польській землі підлеглі «Залізняка”. Його поставили ним Українці в руїнах монастиря в Верхраці (гміні Горинець-Здруй Любачівського повіту). Він упам'ятняє 62 члени УПА з сотні «Біса” (зі складу куреня «Месники”), які загинули в бою з військами НКВД 2 березня 1945 року в селах Мшиглоди і Грушка. Пам’ятник поставлений легально. Польська влада погодилась, бо оті члени сотні «Біса” билися з «Совітами”, а отже були це «добрі хлопці”. Неважно, що з УПА. Важно, що били «Русских” і більшовиків. Отож до чого доводить параноідальна русофобія, яка є змістом польської політики після 1989 року.

Щодо нав’язування нам осудження операції «Вісла, що хоче нам сервувати син ветерана куреня «Месники”,  маю тільки одне питання: хто засудить злочин у Вонзовниці?

Bohdan Pitka Богдан Пєнтка

джерело: 18.05.2013.

http://www.kresy.pl/kresopedia,historia,ii-wojna-swiatowa?zobacz/zbrodnia-w-wiazownicy-17-kwietnia-1945-roku

(з польської мови переклав: А. Грабовський,)

18.07.2013.; Дебальцеве

 За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.

При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.

Оглядач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає

за фактичні помилки, яких вони припустились.

Також перекладає тексти авторів. з якими він не погоджується.